Політичні амбіції не означають роботу: голова Білоцерківської райради Василь Зеленський про інвестиції, 100 мільйонів для фронту та кадрову кризу на місцях

Василь Зеленський

Білоцерківський район сьогодні живе у реаліях війни, реформ і щоденних викликів. Голова районної ради Василь Зеленський говорить відверто: влада має бути максимально відкритою, а робота — конкретною. В інтерв’ю «Моїй Київщині» він розповів про співпрацю з військовою адміністрацією, звітність перед громадою, інвестиційний клімат, забезпечення населення дровами та підтримку бізнесу й армії.

- Які головні проблеми сьогодні стоять перед Білоцерківським районом у соціальній та економічній сферах?

- Сьогодні серйозних соціальних проблем у Білоцерківському районі я назвати не можу. Це завдяки тому, що своєчасно й правильно підійшли до реформування в районі — громади вчасно почали працювати в повному обсязі. На сьогоднішній день майже всі громади виконують бюджет, і соціальна сфера забезпечена. Звісно, є невеликі поточні питання. Наприклад, багато моментів сьогодні пов’язано з повітряною тривогою під час навчання, коли діти мають бути в укриттях. І одна з проблем у тому, що, на жаль, не завжди в укриттях є доступ до зв’язку й інтернету. В цілому ці проблеми не є критичними, вони вирішуються громадами, і на сьогодні серйозних питань немає.

- Як Ви будуєте діалог із місцевими громадами та старостами, щоб врахувати їхні потреби у рішеннях ради?

- У нас в районі 13 громад, і ми щотижня проводимо зустрічі з головами та їхніми заступниками. Крім того, при потребі наради відбуваються частіше — якщо є нагальні районні питання. Нині з усіма головами громад є контакт, нормальні робочі стосунки. Немає такого, щоб якась громада сьогодні випала з поля зору. Так як ми комунікуємо із керівним складом громад, то старост сюди не запрошуємо.

- Поговорімо про фінансову сторону. Яким на сьогодні є розподіл коштів в районному бюджеті?

- Коли пройшла адміністративна реформа, повноваження були передані громадам. Разом із повноваженнями було передано і майно, яке належало на праві комунальної власності району, а також фінанси. Зараз кожна громада сама вирішує, приймає й затверджує свій бюджет — і в частині надходжень, і в частині видатків, тобто ми до фінансів громад жодного стосунку не маємо. Що стосується районного бюджету — після того, як усі повноваження були передані громадам, то районного бюджету як такого вже немає, бо всі надходження йдуть безпосередньо громадам.

- Як сьогодні вибудувана співпраця між районною радою та РВА — чи це партнерство, чи більше конкуренція повноважень? Чи має місце звітність?

- Тут конкуренції бути не може, бо Конституцією України та Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено функції виконавчої влади. Районна рада делегує ряд повноважень районній державній адміністрації. Наприкінці року або на початку кожного року звітують по тих програмах і тих повноваженнях, які районна рада делегувала районній військовій адміністрації. Вони не є нам підзвітними в буквальному сенсі, але звітують — тому що повноваження делегує саме районна рада. Усе, що відбувається в районі, всі проблемні питання ми обговорюємо на нарадах. Будь-яка подія, що стосується безпеки людей, — голова адміністрації і я разом виїжджаємо на місце, щоб врегулювати всі проблеми, які на сьогодні виникають. Крім того, ми постійно збираємось з усім силовим блоком й проводимо наради з усіх необхідних питань, що стосуються правового поля Білоцерківського району — сюди входить і безпекова складова, і всі інші питання

- Скажіть, будь ласка, чи є у районі реальні перспективи залучення інвесторів, і які умови Ви готові створити для бізнесу, який уже тут працює?

- Враховуючи те, що я з 2000 року перебував на керівних посадах податкової служби, я добре знаю бізнес, знаю економічну складову самої Білоцерківщини. Коли я прийшов на посаду, то вже знав, як розвивався бізнес і завдяки чому. Зараз багато чого роблю, щоб і бізнесу допомогти, в тому числі тому, який на сьогодні виробляє все необхідне для Збройних сил України. І, звісно ж, багато робиться, щоб допомогти і нашим військовим. Тобто на сьогодні я роблю стільки, скільки можу, — а можу я, вважаю, достатньо багато. Інвесторів залучаю, як можу — приводжу інвесторів, зустрічаюся з керівниками великих підприємств, які на сьогодні можуть здати своє майно в оренду. Але, враховуючи те, що вся промисловість у нас зосереджена у Білій Церкві, на сьогодні колосально бракує саме таких приміщень.

- Наскільки до цього дотичні депутати районної ради?

- Варто зауважити, що це є не безпосередньо функція ради. Але самі депутати, не тільки я, допомагають розвитку бізнесу. З 54 депутатів районної ради п’ятеро — колишні голови рад і держадміністрацій: у Сквирі, Володарці, Тетієві. Вони за власним бажанням допомагають розвивати бізнес.

Що стосується моєї особистої участі — здається, з 2014-го року, коли релоковані підприємства почали переходити до нас, спочатку з Харкова, на наш індустріальний парк, — тоді моя функція полягала в тому, щоб усім, чим тільки міг, допомагати цим підприємствам. І бізнес почував себе тут дуже добре. Ті, хто тоді прийшов, звертаються й переходять до нас і донині, бізнес далі розвивається.

Ми часто звертаємо увагу потенційних інвесторів на локації — минулого року, наприклад, приїжджали на економічний форум голови обласних громад, голови обласних військових адміністрацій, обговорювали різні економічні питання на різних локаціях. Також проводяться зустрічі з представниками Торгово-промислової палати, зустрічі з представниками бізнесу, куди запрошує військова адміністрація. Так, конкретних програм із залучення інвестицій як окремої функції в мене немає, але з 2022 року релокованого бізнесу стало набагато більше.

- А з якими проблемами може зіштовхнутися релокований бізнес?

- Проблема в тому, що коли будувалась Біла Церква й будувалися промислові підприємства, вони були розраховані на певну потужність — наприклад, забезпечення водою, електроенергією тощо. Наразі з приміщеннями все достатньо добре, а проблема — саме з потужністю комунікацій, бо вона розрахована під конкретне виробництво. Одне з питань, дуже важливе для бізнесу сьогодні, — як правильно оформити збитки, яких завдала війна. З самого початку і донині люди задоволені тим, що процедура прозора: коли трапляється подія, вона реєструється в органах МВС, створюється комісія, виїжджає, оглядає, оцінює необхідне. Станом на зараз відшкодувань збитків від держави ще немає, але мають бути обов’язкові описи збитків — щоб надалі, коли відшкодування запрацює, не було жодних проблем.

- Як районна рада реагує на кризові ситуації у сфері охорони здоров’я — зокрема щодо забезпечення лікарень?

- Ми на це безпосередньо не впливаємо — у нас немає лікарень на балансі. Коли нова рада запрацювала — склад 54 депутати, — перед тим були попередні зустрічі з головами громад, які мають майнові права на Білоцерківську районну лікарню. Спочатку було узгоджено, що вони підуть на спільну участь у фінансуванні. Але з часом так сталося — напевно, вони почали самі розвивати власну медицину. Нині Білоцерківська районна лікарня працює, надає всі необхідні послуги — навіть минулого року відкрили відремонтоване пологове відділення.

Скажу, що ми впродовж усього періоду повномасштабної війни постійно надаємо гуманітарну допомогу — спільно з громадськими організаціями і благодійними фондами — першій, другій лікарні, районній лікарні, госпіталю. Я особисто туди їжджу систематично. Депутати теж їздять — у нас двоє депутатів-лікарів: лікар Олександр Грузинський, який очолює лікарню імені Сімашко; ще один депутат — Світлана Близнюк, лікарка у Рокитнянській громаді; депутат Анатолій Чичикало, який очолює первинну медичну допомогу — був заступником, згодом перейшов на іншу роботу.

- Як районна рада впливає на енергозабезпечення?

- Знаєте, на це питання я сьогодні не хотів би дуже детально відповідати, тому що робиться дуже багато, але робиться те, про що зараз, мабуть, не варто детально розповідати. Це не обговорюється публічно, хоча проводиться масштабна робота. Пересічній людині не так важливо, що саме робиться, — важливо, щоб було світло і тепло.

- На носі зима, тож зараз актуальним є питання забезпечення населення дровами. Чи є проблеми у цьому напрямку, і чи діють якісь пільгові програми?

- Так, є програма забезпечення дровами — для кожної сім’ї, яка має на це право. До речі, керівник районного лісового господарства Анатолій Вітряк — теж наш депутат. Людина приходить, пише заяву, додає паспорт, ІПН, заяву затверджують і кажуть, скільки платити відповідно до вартості — наразі, здається, в нас 1700 гривень за кубометр дров. У заяві вказують, з якого найближчого складу можна отримати. Людина їде й отримує до 15 кубометрів дров на рік. За пільговиків нічого сказати не можу — вони більше звертаються у своїх громадах, бо це не наша функція. Ми взагалі займаємось тим, на що у нас є знання й уміння, а юридичної чи економічної спроможності — власного бюджету — у районної ради немає. Ми можемо тільки скерувати людину в потрібному напрямку. Якщо особисто до мене хтось звертається — допомогти з технікою, з дровами, — я допомагаю на особистих контактах, але офіційної програми у ради на це немає.

- Як Ви оцінюєте умови для внутрішньо переміщених осіб у Білоцерківському районі, і чи вистачає ресурсів для їхньої інтеграції?

- Щодо ВПО — на сьогодні їх у нас зареєстровано майже 9 тисяч осіб. У Білоцерківській громаді створено спеціальний підрозділ. Якщо людина звертається до нас, можливо, не знаючи нормативної бази, — ми обов’язково допомагаємо: телефонуємо, допомагаємо зустрітися з потрібними людьми, консультуємо в тому правовому полі, у якому можемо. Але всі повноваження — фінансові й забезпечувальні — покладені на громади: управління соціального захисту є в кожній громаді. Особлива увага приділяється сім’ям із неповнолітніми дітьми, які мають ходити в школу. Одна з проблем: якщо сім’я чи жінка з дитиною переїхала й не зареєструвалась, дитина фактично не відвідує навчальний процес. А якщо не відвідує навчання — це вже стає предметом уваги служби у справах дітей, яка є в кожній громаді, — вони виявляють такі випадки і працюють із сім’ями.

- У яких реальних формах районна рада допомагає військовим та їхнім родинам — чи є системна підтримка, чи все тримається на волонтерах?

- Давайте по цифрах. Наші громади, згідно зі своїми програмами, перераховують кошти централізовано на спеціальний рахунок. Ми теж прийняли програму підтримки військовослужбовців. За рахунок коштів громад надалася допомога ЗСУ понад 100 млн. Крім того, громади індивідуально допомагають ЗСУ згідно із затверджених програм. Окрім цього, є ще й особиста ініціатива депутатів і бізнесу. Двоє наших депутатів безпосередньо беруть участь у бойових діях — це Дмитро Печенюк та Володимир Бабенко. Я не хочу називати всіх поіменно, щоб не було несправедливо — хтось може подумати, що я комусь роблю рекламу, а хтось інший, хто теж допомагає, залишиться непоміченим. Але допомагають суттєво: піском, щебенем, бетоном, фарбою, металом і живими грошима. Наприклад, перераховували кошти на спеціальне обладнання (станцію) для нашого хлопця — Дмитра. Приміром, депутат Вахній Сергій Петрович — у нього власний бізнес, і він на постійній основі всім допомагає. Депутат Вадим Микитюк — постійно ремонтує машини і відправляє на фронт. Депутат Віра Мельцарик — має два швейні цехи, шиє одяг для військових із фліс-тканини. Вони разом із волонтерською групою «Сила і честь» систематично відправляють допомогу. Шевченко Володимир Олексійович, наш керуючий справами, теж постійно, на власній машині, їздить на фронт — знаю, що нещодавно готувався їхати на північний напрямок. До нього часто долучається голова Узинської громади Віталій Гринчук. Депутатка Людмила Дригало організувала благодійну допомогу продуктами харчування. Депутат Павло Гарнага постійно організовує й особисто їздить на фронт, возить обігрівачі та все необхідне. Депутат Вадим Кривенький теж систематично допомагає. Загалом, офіційної програми обліку цього немає, але майже всі депутати особисто беруть участь у допомозі.

- Які проблеми сьогодні мають фермери району, і чи може рада реально впливати на їхнє вирішення?

- Як часто кажуть фермери — найголовніше, щоб влада не заважала: де може — допомагає, а якщо не може допомогти — хоча б не заважала. Проблема не в кількості фермерів, а в тому, що всьому сільському господарству складно збувати свою продукцію. Порти майже не працюють, автомобільний шлях — економічно невигідний через ціни на пальне. Це основна проблема сьогодні для всього господарства району — збут продукції.

- Як часто Ви вважаєте за необхідне звітувати перед громадою, і чи достатньо сьогоднішніх офіційних звітів, чи потрібні більш доступні формати — наприклад, публічні зустрічі, інтерактиви, онлайн-трансляції?

- Згідно із законом, кожен депутат раз на рік звітує перед своїми виборцями про виконану роботу. Голова районної ради звітує на сесії — перед депутатами та перед виборцями. Крім того, наскільки мені відомо, кожна політична сила, яка представлена в районній раді, теж збирається і проводить зустрічі з населенням, звітує про виконану роботу. Ось таким чином проходить звітність. Що ж до зустрічей і звітів іншого формату — жодного разу нікому не було відмовлено в зустрічі з громадськими організаціями. У нас громадських структур на сьогодні досить багато — і дієвих, і просто офіційно зареєстрованих (частину зареєстрували, скажімо, про всяк випадок, перед виборами). Якщо є якесь проблемне питання у громадянина, пов’язане з іншими громадами чи із силовими структурами, то ми виїжджаємо, запрошуємо цю людину, спілкуємось, вона розказує. А коли проходять сесії у громадах, і нас запрошують, ми приїжджаємо на сесію, якщо є спільне питання. Ще були виїзди на підприємства, які особливо допомагають армії. Крім того, є графік прийому громадян — ми раді всім.

- Чи бачите Ви себе у великій політиці — наприклад, у Верховній Раді чи в уряді?

- Бачу, не бачу — це вже інше питання. Знаєте, є люди, які бачать себе дуже далеко чи дуже високо, а насправді можуть дуже мало. Політичні амбіції не означають роботу. А робота — це взагалі моя стихія, я звик працювати. До речі, я весь час щось створюю. Наприклад: свою трудову діяльність я починав на Вінниччині, коли створювалась податкова служба, — з нуля побудував приміщення, працював там 34 місяці. Потім мене запросили в Київ, а невдовзі направили до Білої Церкви. Коли прийшов у Білу Церкву, податкова служба була розкидана по чотирьох різних місцях — одне з приміщень було на Росаві, там зараз банк. Приміщення, у якому зараз податкова знаходиться і донині, я будував з нуля — разом зі мною цим займався Мічурін Віктор Васильович, якого вже немає серед живих, і підрядник Нікітенко, який теж помер. Але приміщення на сьогодні стоїть — те, яке ми будували. А потім я прийшов у районну раду — і ми теж, по суті, створювали новий район з нуля: усе, всі громади, весь район. Це теж було зроблено, і, я вважаю, вдало — хоча процес був дуже важкий, скрупульозний.

- На завершення розмови, що Ви хотіли б донести до суспільства?

- Сьогодні відповідальність за те, що відбувається в державі, лежить не тільки на владі — вона лежить на кожному громадянинові. Наприклад, літо, сезон, річка Рось — мотоцикли, скутери, гучна музика на відпочинку. Мене це особисто бентежить, я особисто роблю зауваження, бо в одній родині вже немає батька — загинув на війні, — а поруч, в іншій родині, гучно грає музика. Відпочивати треба, але культурно. Усе повинно будуватися на любові й культурі, силою нікого нічого не досягнеш, і силою в нас нічого не вийде. Ще одне, що турбує, — кадрове питання у виконавчих, державних органах. Певною мірою через невисокі зарплати молодь до нас майже не йде, або йде і швидко звільняється. Для того, щоб держава розвивалась і будувалась, вона має матеріально заохочувати своїх громадян — щоб йшли кращі кадри. Так само, як бізнес розвивається завдяки хорошим фахівцям, так само й держава. Для цього потрібно створювати програми для молоді — забезпечення житлом, місцями в дитячих садочках, бо щоб молода сім’я могла дозволити собі роботу в державних органах, вона має бути матеріально забезпечена.