Політолог Юрій Чигирин: Ми абсолютно відповідальні за цю владу – якщо влада погана, то це ми погані насправді, бо ми її обрали

Юрій Чигирин

У гостях у «Моєї Київщини» український письменник, медіаменеджер, політолог Юрій Чигирин розповів про тему творчості, війни та політики

- Пане Юрію, насамперед розкажіть про себе, свою літературну творчість, професійну діяльність у сфері журналістики та політики.

- Коли я приїхав до Києва, не вмів навіть правильно говорити українською, бо виріс на півдні України – Кіровоградщині, тепер це місто Кропивницький, яке було вщерть російськомовним. Коли я потрапив до Києва, я познайомився та почав контактувати з різними творчими групами, причому старшого покоління. Це були і Київська поетична школа, а також такі мастодонти української поезії як Іван Драч, Микола Сом, Василь Рубан, Віктор Кордон, Микола Воробйов. Коли я опинився у цьому колі, зрозумів, що ці люди мені надзвичайно подобаються. Потім я познайомився з Іваном Андрусяком, Андрієм Охримовичем і зрозумів, що тут моє покликання.

З того моменту, зрозуміло, й мова моя значно покращилася. Тобто Київ фактично зробив мене і українцем, і письменником. Без проукраїнської політики письменництво і мистецтво не можливе, ти не можеш бути людиною.

- Поговорімо про творчі спілки в Україні та чим вони займаються? Наприклад, що Ви чули про Київську обласну спілку письменників?

- У 1991 році не було ще Київської обласної спілки письменників, а лише Національна спілка письменників на колишній вулиці Орджонікідзе, нині це Банкова, 2. Тоді там був Народний Рух, і всі націоналістичні партії демократичного спрямування там народжувалися й розвертали свою діяльність. Зокрема в Будинку письменника проходили творчі зустрічі, зустрічі молодих письменників з відомими майстрами слова, наприклад, з Ліною Костенко. Це був певний літературний процес, автори друкувалися в газеті «Літературна Україна», яку читали всі письменники, відбувалися наради молодих митців слова, майстер-класи маститих авторів: Віктора Кордона, В’ячеслава Ведмідя, Василя Герасим’юка, Миколи Сома. Не тільки зараз, а й раніше письменники займали активну громадську позицію і провадили свою політику.

Про Київську обласну організацію спілки письменників тоді мова не йшла, бо вона народилася у 2000 році, а зареєстрована була ще пізніше. У Вікіпедії є дані, що вони зареєстровані у 2013 році, тобто не так давно. Тобто я не є членом Спілки і нікого не знаю, окрім багаторічного політв’язня і поета Василя Рубана, який давав мені рекомендацію до вступу в НСПУ і котрий співпрацював з тодішнім головою Спілки Володимиром Яворівським. Вони вдвох мене запросили вступити до їхніх лав, коли у мене вийшли три книги. До слова моя книга «Поріг пророків» отримала диплом міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», після чого мене надрукували в альманасі, який ми називали «Братська могила», де були зібрані багато письменників і поетів.

Згодом, коли у мене вийшли книжки «Пригірщ заліза» і «Лемент легіону мовчань», був призначений Анатолій Гай, який відповідав за організацію обласної спілки. Я з ними ніколи не співпрацював, адже постійно мешкаю в Києві. З Київщиною мене пов’язує історичний і краєзнавчий інтерес, зокрема те, що я маю там будинок, де проводжу багато часу.

- До речі, щодо вашого будинку… Чи правда, що Ви проживаєте у мальовничому давньому селі Рославичі, де київські князі тисячу років тому мали свої маєтки, дачі по-сучасному?

- Певною мірою правда, хоч я не зареєстрований там, але душею я в цьому селі. Воно було засновано в 11 столітті, тобто має тисячолітню історію. Там дуже красиві ландшафти, є також заказник місцевого значення, «Васильківські Карпати», де реально карпатський ландшафт. А сам я живу на найвищій над рівнем моря горі в околицях Києва.  

- А місцеві жителі підтримують історичну спадщину?

- Слава Богу, вони підтримують всі починання, які роблять українців українцями, тобто, те, що стосується їх гідності. Єдине, що мене дивує, що у розпал війни ще й досі знаходяться люди, які не бажають перейменувати вулиці з комуністичних назв, наприклад, бажають жити на Жовтневій вулиці і пояснюють це календарною назвою місяця. В мене виникають закономірні питання: а липнева, чи листопадова, чи груднева є вулиця? Це не підхід, це суб’єктивізм, і, чесно кажучи, якщо не страусина, то відверто антиукраїнська позиція. Тим паче, в законі про декомунізацію написано, що всі назви, які пов’язані з комунізмом, мають бути змінені. Старостинство Рославицьке підтримує, громада підтримує, тим паче, вони пройшли довгий шлях боротьби з московською церквою, яка мала там свій осередок. Громада вибрала легальний шлях проходження і перемогла в суді. На жаль, місцева влада стояла і спостерігала, тобто, що стосується Ходосівської ОТГ, то допомоги не було.

- Ви активно підтримуєте ПЦУ? Які є проблеми на Київщині з переходом московських церков до лав української церкви? Яка роль місцевої влади в протистояннях?

- Люди не хочуть щоб московські попи, резидентура ФСБ керували процесом. Треба розуміти, що громада підтримує українське. Інша річ, що місцева влада на Київщині, а це керівники ОТГ, мери, які дивом ще й досі залишаються на посадах, тобто люди, які мають ресурс і досі знаходяться в тій парадигмі, - Партія регіонів, ОПЗЖ, вони й донині не змирилися з тим, що у нас відбулися зміни, і люди не сприймають це. Тому, максимум, що вони можуть робити, це байдуже спостерігати за цим процесом, але в той же час не допомагати, маючи таку можливість. Я вважаю, що на Київщині ще має відбутися величезна кадрова чистка, бо такі люди у владі, нажаль, збереглися.

- Як допомогти українцям в світі залишитись на зв’язку з батьківщиною та зберегти рівень підтримки з боку іноземних урядів? Чи достатньо зусиль влади в цих напрямках?

- По-перше, треба просто залишатися українцем. Я, як людина, що відвідала багато країн, зробив для себе висновок: якщо ти втрачаєш своє національне, то ти стаєш нецікавим у світі взагалі. В багатьох країнах ти зможеш вижити лише в національних громадах: якщо ми зберігаємо глибоко національне, тобто, ходимо в церкву, недільну школу, спілкуємося з українцями, маємо рівень представництва в муніципалітетах, в органах влади тощо. Зокрема це зв’язано з національним бізнесом, тому що в багатьох країнах бізнес поділений за національностями: заправки, торгівля, перевезення. Коли ти сам існуєш, сам живеш, ти змушений просто виживати, а коли живеш в національній громаді, то живеш повноцінним життям, наче на батьківщині. Українці гуртуються довкола власних церков, не залежно яких.
Якщо мова йде про грошову підтримку, то це одне, а якщо ми говоримо про те, що Україна так чи інакше притягує до себе увагу, тобто, покладені якісь умови, меморандуми, бо Україна – це повноцінний учасник міжнародного права, і відповідно, до нас ставляться як до рівних. А що стосується розподілу світу, нових геополітичних кордонів, то зараз цей розподіл вже не задовольняє багатьох, через це все міняється, відбуваються війни, змінюються кордони. І тут дуже важливо нам не розраховувати на підтримку, на грошові допомоги, а щоб ми зрозуміли, що наше життя має бути повноцінним і закордоном, і ясна річ, що це має бути в національній громаді.

- Чи достатньо влада робить у напрямку підтримки своїх співвітчизників?

- Влада – це завжди відображення свого народу. Рівень політичної культури завжди дорівнює тій владі, яку народ заслуговував на даний момент. Коли ротація влади не відбувається, то постають диктатури, автократії. Вільна незалежна Україна воює з автократичною, тоталітарною системою абсолютно фундаменталістської московщини. Тому все залежить від нас. Якщо ми дозволило  їм диктувати нам умови, то ми розчинимося в цьому світі. Старе прислів’я – «Готуйся до миру, тоді не буде війни» себе не виправдало. Якщо хочеш миру, готуйся до війни.

- Як творча особистість, розкажіть про свої творчі плани. Над чим зараз працюєте?

- Підготував рок-концерт, з півтора десятка пісень. Так на мене вплинула музика, яка з’явилася під час війни. Мені дуже сподобалося кілька текстів, причому, люди, які до того співали російською, почали раптом співати українською. Буде називатися цей рок-концерт «Земля, очищена вогнем», який міститиме близько 12-15 пісень. Подивимося на їхню долю.

- Тема війни та миру уже декілька десятиліть є одною з ключових у ваших творах. Чому так?

- Власне, це якесь містичний зв’язок з війною. Я передивився свої поетичні збірки і зробив закладки в книгах, де зустрічається слово війна, вояк, воїн. У мене завжди було відчуття, що рано чи пізно це станеться. Україна півтора роки воює на війні, яка триває 8 років, але почалася ще в 17 столітті. Ми всі на війні майже 400 років, і ті, хто безпосередньо на фронті, і ті, хто в тилу кує перемогу. Я завжди був переконаний, а в 90-і з мене навіть сміялися, бо я часто в потягу Київ-Кропивницький казав своїм попутчикам, що Україна буде обов’язково воювати з Росією.

Якщо прочитати мої тексти, може, хтось розкодує, чому саме так. Можливо тому, що я поїхав до прадіда, де знайшов братську могилу. Він потрапив в полон під Харковом, вижив, після чого прийшовши на Херсонські степи, жив три роки зі своєю родиною, а потім прийшла «рабочекрестьянская красная армія» і загинуло півсела. Так ось коли я читав прізвища на тій братській могилі, там були прізвища сусідів моїх діда і баби. Цих людей, яких називали «чорнорубашечніки», кинули з дрючками проти танків і вони загинули в першому ж бою. Ось так наш північно-східний сусід завжди ставився до українців. Можливо, через те, що я там побував, мені передалась якась інформація, але це сильно вплинуло на мене, тому я завжди писав про війну, про вояків, про воїнів.

- Окрім творчості хотілося б поговорити про моменти політичного процесу. Давайте згадаємо часи злочинної влади Януковича. Тоді гостро стояло питання євроінтеграції та відмови від цього процесу. Ми сьогодні ближче до Європи?

- Географічно – ні, ми як були в Європі, так і залишилися, духовно – так. Порівнюючи з північно-східним сусідом, ми абсолютно різні, між нами цивілізаційна прірва. Напевно стали ближчі, бо ми відмовилися від зв’язків, від нав’язаних нам наративів. Раніше були всі вулиці названі російськими  прізвищами, концерти були переважно російських композиторів. Наприклад ми не знали ні Гріга, ні Гершвіна, батьки якого походять з України і на якого орієнтувались всі джазові музиканти світу, США. Вже пора перейменувати наші консерваторії. Так само Чайковський частково теж наш, бо його пращури козаки, і сестра його жила в Україні на Черкащині, і «Лебедине озеро» він тут написав, і гей-клуби він відвідував у Києві. Досі зберігся будинок на Костьольній вулиці, на фасаді якого хлопці один одного обнімають. Чайковський був завсідником цих клубів, бо Україна – це територія свободи, а Росія – це територія рабства, і між нами –  цивілізаційна прірва. Всі великі письменники розуміли, що росія –  це територія рабства і вільний український народ не може бути у цьому союзі. Приміром, Тарас Шевченко жив та вчився малювати у столиці Литви Вільнюсі, де й вивчав європейські мови. Тобто, він не був дідом у кожусі, він знав свою українську історію, європейські мови, і розумів, що українська історія – це європейська. Так само Гоголь написав всі свої твори в Італії. Це я взяв тільки духовний, культурний, цивілізаційний аспекти. А якщо говорити про те, що орки творять нині в Україні, то навряд чи наші нащадки скоро будуть спілкуватися з представниками їхнього «глубінного» народу. Путін в унітаз спустив всю свою російську культуру, бо тепер для українців і для багатьох інших європейських народів не існує ні Мусоргського, ні Чайковського, ні Пушкіна. Будь-яка агресія породжує відповідь, це закономірно.

- Чи було рішення Порошенка залучити до роботи Саакашвілі, Яресько, Супрун та інших іноземців та гранітоїдів  перспективним? Чи це був провал та деградація?

- Рівень політичної культури породжує владу, і, відповідно, влада те, що вважала за потрібне, те й робила. Я думаю, що це в будь-якому разі не нашкодило. Чи знайдуться такі сміливці , що дадуть цьому оцінку, чи ще шкідливо було чи ні? Це бабусі на лавці будуть сидіти, лузати насіння і про політику розповідати, бо вони найкраще в тому розбираються. Цей електорат раніше використовував Чернівецький, тепер використовує Кличко. Бабусі завжди приходять на вибори, кидають щось у скриньку. Можливо, вони візьмуть на себе сміливість і дадуть оцінку всьому? У запрошених діячів із закордону є певна культура, певний бекграунд, певний рівень зв’язків, вони про щось домовлялися. Сказати, що діяльність доморощеного українця-політика буде краща, ніж діяльність людини, запрошеної з іншої країни, принаймні, буде неправдиво.

- Чи Ви думали у 2019 році, що Зеленський через три роки стане реальним верховним головнокомандувачем?

- Я займаюся не просто політологією, а й політичними технологіями. Я це знав, і бачив за півроку до виборів, за рік до того, що Зеленський переможе Порошенка. Статус Президента – це вже Головнокомандувач. На що сподівалася росія, ми не можемо сказати, бо їхня пропаганда, як флюгер,  там все за сімома замками, як в усіх тоталітарних державах. «Договір з московією не вартий навіть того паперу, на якому він підписаний» - сказав Бісмарк, тому що вони ніколи не дотримуються ніяких домовленостей.

З росією ніяких мирних угод не буде, бо ми з 12 століття воюємо з ними, ще до татаро-монголів. Тоді всі київські князі були культурними спадкоємцями київської держави, але не були українцями. З того часу не було жодного мирного договору. Існує тільки Ризька мирна угода, яка була укладена 100 років після першої світової, але це був рівень колективної домовленості, куди потрапила УНР і більшовицька росія, яку від росіян підписали Ленін і Троцький. До речі, Троцький (Лейба Бронштейн) народився в сусідньому селі, де жили мої дід з бабою. Він блискуче розмовляв українською мовою в дитинстві, в своїй автобіографії написав, що перші вірші свої писав українською. Ми або погано знаємо історію, або наша фантазія намалювала квазі-модель: насправді, нічого не переписувалося, просто все робилося на догоду можновладцям. Тому я й кажу, що рівень суспільства і рівень політичної культури завжди відповідає рівню політиків. Марно критикувати політиків тільки за те, що вони стали політиками, їх можна критикувати за конкретні вчинки, за не вчинки, або за помилки. Ми абсолютно відповідальні за цю владу – якщо влада погана, то це ми погані насправді, бо ми її обрали.

- Як Ви сприйняли дії влади під час окупації Криму та частини Донеччини і Луганщини? Що влада зробила не так? Чи були альтернативи?

- Коли почалася Революція Гідності, вже тоді було зрозуміло, що будуть територіальні претензії з боку росії. Вже тоді треба було готуватися до кацапської експансії, не економічної, не політичної, тому що тридцять років Україною керувала москва, кремль. Зараз ситуація змінилася. Я думаю, що ми всі розуміємо, що нам треба битися до кінця і повірте мені, рівень тих перехватів, які ми отримуємо з ГУР говорить про те, що навіть самі орки поважать тих, що борються до кінця. Абсолютно все одно, що тоді робила влада, що ми тоді не мали своєї армії. Головне, наскільки ми зараз зможемо відвоювати свої території. Україна здійснилась, відбулась, вижила. Хтось готувався до параду на Хрещатику за три дні, а цього не відбулося, і всього іншого чим нас лякають не відбудеться, якщо ми будемо самі собою, будемо сильні і духовно наснажені всіма попередніми поколіннями.

- Наскільки активно представники українського культурного фронту допомагають воїнам ЗСУ?

- Власне, представники культурного фронту стали воїнами, воюють на фронті. Серед добровольців багато митців, співаків, поетів, мистецтвознавців, Героїв України. Їхніми іменами вже названі парки і вулиці в їх рідних містах. Вони першими пішли захищати нас, наші цінності, Україну. Якщо говорити про діячів мистецтва, які своїми концертами піднімають бойовий дух, то це багато виконавців, гуртів, театральних діячів, які їздять, виступають перед воїнами ЗСУ. Хтось благодійною діяльністю займається закордоном. Мені приємно відзначити, що українці і вдома, і закордоном намагаються внести свою лепту: хтось донатить, хтось виступає, хтось купує озброєння для ЗСУ. Кожен на своєму місці як може, так і старається.

- Чи часто Ви спілкуєтеся з українською молоддю, і що саме з книжок Ви авторитетно порекомендуєте їм прочитати?

- Я викладав в університеті, відповідно в мене були студенти не тільки українці, а й з Йорданії, Китаю та багатьох інших країн африканського континенту. З молоддю спілкуюся часто, тому що треба весь час заряджати людей позитивом. У своїй віковій категорії чи людей старшого покоління важко вже чимось зарядити, а от спілкуватися з молоддю – це  насправді громадянський обв’язок кожної старшої людини. Але є один момент. Колись тібетський гуру Далай-Лама говорив про те, що кожна людина має 15 хвилин щодня присвятити себе малій дитині,  і 15 хвилин присвятити старшій людині. Тому треба спілкуватися з усіма. Я б, напевно, порекомендував трішки почитати справжньої літератури і теорію справжніх істориків, таких як Дмитро Дорошенко, Сергій Глухий, збірку Гі Де Мопассана «Перший сніг» в перекладі Максима Рильського, бо там блискуча українська мова, і хто хоче опанувати українську мову, то має прочитати такий твір.
- Які із власних творів Вам найближчі до душі, і які б Ви порекомендували прочитати?

-  Хотілося б зрозуміти, що це може бути наукова монографія, або курс лекцій, які я підготував, присвячені минулому і майбутньому політичній ідеології, але там чималенька робота, тому на одному диханні не вийде прочитати. Напевне, це вірш «Україні», який я написав ще в 90-ті роки.

«Ми всі осінні в перемогах і причасті

Ломаєм списи об плече братів

Ті, хто не бачив праведника в час цей

Все кличуть і стають їм на шляху хрести

Приймайте місяць за тривання зради

Беріть їх голоси тяжкі в обіймах сліз

Нема прощення цій землі й поради

Є тільки натяк: Сохранись!»

Цей вірш не втратив своєї актуальності і зараз. На жаль, Тарас Шевченко теж не втратив актуальності. Якби він був не актуальний, ми б зараз жили в інших цивілізаційних, економічних умовах, добробут українців був би зовсім іншим. Варто зауважити, що американцям поталанило з сусідами, - Канада і Мексика. А от українцям, на жаль, не поталанило ні з північним сусідом, ні навіть з деяким сусідами на заході. Але от у японців ще гірша ситуація: у них і росія, і китай, і північна корея.

Наостанок скажу, що творчість гарантована тільки одним – це незалежність нації і реальна формула: «Слава Україні! Героям слава!» повинна набути свого повного змісту, тому що ми до цього знали тільки половину формули щастя:» Слава нації! Смерть ворогам!» Обов’язково. Інакше не буває.