#

Президентські перегони: особливості всеукраїнського вибору

07.03.2019 07:56
Президентські перегони: особливості всеукраїнського вибору

Менше місяця залишилась до чергових президентських виборів і лише кілька годин до того моменту, коли кожен з 44-х кандидатів, услід за мером Львова та лідером "Самопомочі"  Андрієм Садовим,  може зняти свою кандидатуру та повернути собі внесенний у ЦВК грошовий залог у два з половиною мілйони гривень.

 Однак, схоже, що  виборчий президентський бюлетень виявиться лише на кілька сантиметрів меншим, ніж той, до якого ми готувалися: напередодні 8-го березня лише одиниці з кандидатів написали заяву до ЦВК про зняття власної кандидатури з виборчих перегонів.

І хоча небагато з кандидатів (Роман Безсмертний та Олександр Мороз, приміром) є уродженцями нашої області, згідно з традиціями вищої ліги української політики, раз потрапивши до неї,  люди вже назавжди пов’язують своє життя з Києвом та столичним регіоном. Тому «Моя Київщина» вирішила проаналізувати не тільки феноменологію цієї виборчої кампанії, але й персональні особливості найбільш яскравих особистостей з числа чотирьох десятків сміливців, що ризикнули публічно заявити про свої кар’єрні амбіції.

1991- 2019: президентські трансформації.

Якщо стисло окреслити особливості усіх президентських виборчих кампаній, то варто зазначити, що для того, аби бути зареєстрованим в якості кандидата у Президенти України у перших трьох президентських кампаніях (у 1991-му, 1994-му та у 1999-му роках) політикам потрібно було зібрати сто тисяч підписів. Пригадується, як на зорі Незалежності лідер тодішньої Демократичної партії Володимир Яворівський скаржився представникам преси про те, що значну частину підписів на його підтримку нібито поцупили по дорозі в ЦВК, тому, мовляв, політика і письменника й не було зареєстровано.

Починаючи з 2004-го року для реєстрації вже було потрібно внести грошову заставу. Його розмір напередодні Помаранчевої революції був у півмільйона гривень, а у 2010-му, 2014-му та у нинішньому році – вже два з половиною.

До дострокових президентських виборів у країні вдавалися тільки два рази: у 1994-му році, коли Леонід Кравчук сподівався за допомогою адмінресурсу пройти на повторний термін і 20 років опісля - у 2014-му році, коли екс-президент Віктор Янукович втік з країни.

Тоді ж, до речі, на тлі російської агресії більшість українських виборців обрала президентом України Петра Порошенко в першому ж турі. Тим самим чинний  глава держави повторив досягнення першого президента країни Леоніда Кравчука, якого обрали на найвищу посаду в країні в день проведення Всеукраїнського референдуму на підтримку Незалежності- 1-го грудня 1991-го року.

Звичайно, нинішній президент прагне повторити досвід  іншого Леоніда й бути переобраним на повторний термін. Досі президентський «дубль» дійсно  вдався лише Леоніду Кучмі, а  періодична змінність персоналій в українській владі ніби підтверджує правоту назви фоліанту, що вийшов з друку з його прізвищем на обкладинці – «Україна- не Росія».

Нині всі прогнози експертів та соціологічні дослідження свідчать, що другого туру не оминути. Якщо орієнтуватися на  графік ЦВК, то дата ймовірного другого туру - президентських виборів: 21 квітня, тобто за тиждень до Великодня. Офіційні результати першого туру представники ЦВК мають оголосити: до 10 квітня 2019 року, другого - до 1-го травня. Передбачено, що церемонія інавгурації президента має відбутися до початку календарного літа, а точніше - до 3 червня 2019 року

 

Що ж маємо нині?

Рекордна кількість (44) зареєстрованих кандидатів могла б бути принаймні вдвічі більшою, якби сорока сімом іншим охочим поборотися за крісло Президента ЦВК не відмовив у реєстрації. Причому левова частка таких відмов сталася через невідповідність оформлення документів та невнесення грошової застави у 2,5 мільйона гривень. Лише Петру Симоненку відмовили через те, що він хотів балотуватися на вибори від КПУ, пропаганда і символіка якої заборонені в Україні. 

Якщо прибігти до послуг своєрідної віртуальної мандатної комісії , то з'ясується , що із 44 кандидатів, - 24 – висунули з'їзди політичних партій, а 20 (у тому числі - діючий Глава держави)-  зареєструвались в статусі самовисуванців.

Офіційно зареєстрованими кандидатами у президенти були 44 особи:

Балашов Геннадій, кандидат від партії "5.10";

Безсмертний Роман, самовисуванець;

Богомолець Ольга, самовисуванець;

Богословська Інна, самовисуванець;

Боднар Віктор, кандидат від партії "Відродження";

Бойко Юрій, самовисуванець;

Ващенко Олександр, самовисуванець;

Вілкул Олександр, кандидат від партії "Опозиційний блок – Партія миру та розвитку";

Габер Микола, самовисуванець;

Гнап Дмитро, кандидат від партії "Сила людей";

Гриценко Анатолій, кандидат від партії "Громадянська позиція";

Данилюк Олександр, самовисуванець;

Дерев'янко Юрій, кандидат від партії "Воля";

Добродомов Дмитро, кандидат від партії "Громадський рух "Народний контроль";

Журавльов Василь, кандидат від партії "Стабільність";

Зеленський Володимир, кандидат від партії "Слуга народу"

Каплін Сергій, кандидат від партії "Соціал-демократична партія";

Кармазін Юрій, самовисуванець;

Кива Ілля, кандидат від "Соціалістичної патрії України";

Корнацький Аркадій, самовисуванець;

Кошулинський Руслан, кандидат від партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода";

Кривенко Віктор, кандидат від партії "Народний рух України";

Кривоніс Сергій, кандидат від партії "Воїни АТО";

Купрій Віталій, самовисуванець;

Литвиненко Юлія, самовисуванка;

Ляшко Олег, кандидат від партії "Радикальна партія Олега Ляшка";

Мороз Олександр, кандидат від партії "Соціалістична партія Олександра Мороза";

Мураєв Євген, кандидат від партії "Наші";

Наливайченко Валентин, кандидат від партії "Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка "Справедливість";

Насіров Роман, самовисуванець;

Новак Андрій, кандадат від партії "Патріот";

Носенко Сергій, самовисуванець;

Петров Володимир, самовисуванець;

Порошенко Петро, самовисуванець;

Ригованов Руслан, самовисуванець;

Садовий Андрій, кандидат від партії "Об'єднання "Самопоміч";

Скоцик Віталій, самовисуванець;

Смешко Ігор, самовисуванець;

Соловйов Олександр, кандидат від партії "Розумна сила";

Тарута Сергій, кандидат від партії "Основа";

Тимошенко Юлія, кандидат від партії "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина";

Тимошенко Юрій, самовисуванець.

Шевченко Ігор, самовисуванець;

Шевченко Олександр, кандидат від партії "УКРОП".

Як відомо, мер Львова, лідер "Самопомочі" Андрій Садовий вже зняв свою кандидатуру і закликав усіх кандидатів демократичного табору об’єднатися навколо фігури кандидата від "Громадської позиції" екс-міністра оборони за часів президента Віктора Ющенка- Анатолія Гриценка.

Сергій Кривонос - перший заступник командувача Силами спеціальних операцій Збройних сил України вирішив зняти свою кандидатуру з виборів з метою підтримки чинного глави держави. "Сьогодні в тих умовах, в яких перебуває держава, недоцільна зміна верховного головнокомандувача Збройних сил України", - написав він у середу в Facebook.  Парадокс полягає в тому, що перед цим він як раз критикував діючу владу за негативну ситуацію в армії…

Знявся і журналіст Дмитро Гнап, який представляє «Силу людей».

Якщо проаналізувати бажаючих покерувати державою, то з’ясується, що за гендерним принципом у нинішніх виборчих перегонах - лише кожен одинадцятий кандидат - жінка. Отже крім народних депутатів Юлії Тимошенко та Ольги Богомолець з жінок на посаду Президента балотується ще екс-нардеп Інна Богословська та журналістка Юлія Литвиненко.

Проаналізувавши офіційні дані ЦВК, не важко помітити, що менше сорока років на сьогодні виповнилось лише п'ятьом кандидатам у Президенти - Роману Насірову, Сергію Капліну, Віктору Кривенку, Володимиру Зеленському та Олександру Данилюку. Натомість майже половина кандидатів (21)  мають найпродуктивніший для політиків вік - від 40 до 50-ти років, десять кандидатів подолали вікову позначку півстоліття, шестеро - формальний вік пенсіонерів, а найстаршому кандидату - двічі екс-спікеру парламенту соціалісту Олександру Морозу виповнилось 74 роки.

У кого яка хатинка, у кого яка- машинка?

Нема сенсу докладно нагадувати про політичний бекграунд політиків, які замахнyлися на найвищу посаду в державі: десятка фаворитів й так завжди на слуху у виборців: ЗМІ досить докладно інформує українців про вісі скандали навколо їхніх персон, а блогери ще й відслідковують політичний дрейф кандидатів, не забуваючи нагадати, що дехто з них ще кілька років тому додержувався протилежних позицій, ніж та, яку вони займають зараз.

Щодо аутсайдерів, то їхні технічна роль - очевидна кожному, утім частина кандидатів другого й третього ешелону все ж таки розраховує нагадати виборцям про себе, аби балотуватися на осінніх парламентських виборах за мажоритарним округом чи в надії, що їхні спойлерські послуги будуть оцінені прохідним місцем у партійному списку більш потужних політиків, які й були таємними замовниками їхнього висування, без усілякої надії своїх тимчасових партнерів на перемогу в президентській кампанії.

До речі, про те, що мета у кандидатів- різна свідчить і той факт, що не найбідніший з кандидатів- Роман Насіров (колишній очільник фіскальної служби країни, що знаходився під слідством) офіційно не зареєстрував жодної довіреної особи в ЦВК.

Щодо статків інших кандидатів. Коли два роки тому, під тиском Європи було запроваджено обов'язкове декларування прибутків депутатів і чиновників, багато наших земляків потрапили в шок від їхньої публічної демонстрації власного багатства, хоча дехто з експертів стверджував, що автори «подібного сеансу саморозкриття»  не стільки зменшували рівень своїх здобутків, скільки навпаки - прибільшували, так би мовити - на виріст, аби під час теоретичного майбутнього обшуку заявити, що ці багатства були нажиті усім попереднім способом життя.

Тим не менш у деклараціях кандидатів у президенти про статки домінуючим є бажання показати, що потенційний представник виборців на посаді Глави держави живе не набагато краще, ніж пересічний бізнесмен середньої руки, вдавшись до традиційного способу «не дратувати гусей», оформивши свою нерухомість і рухомість на підставних осіб, добре ще коли на родичів…

Втім, в кого який «Ланус» і яка «хатинка» збудована під Києвом – можна дізнатися з офіційного сайту ЦВК, а ресурс, що моніторить  відстань між обіцянками політиків і чиновників та реалізацію проголошених планів- «Слово та діло» на своїх закладках навіть розмістив досить зручну для читацького сприйняття інфографіку з виокремленими  графами- «Доходи», «Грошові активи», «Нерухомість», «Цінне рухоме майно», «Авто» та «Нематеріальні активи».

Але виборців мабуть цікавить не тільки декларації про доходи кандидатів, але й декларацій про їхні наміри, у разі перемоги на виборах. Тож у наступному президентському огляді ми зробимо спробу проаналізувати оригінальність та реалістичність передвиборчих програми кандидатів, з акцентом на регіональній (у тому числі - Київській) політиці та оцінемо шанси фаворітів на перемогу, попутньо нагадавши читачам порталу про їхнє ноу-хау на нинішніх виборах.

Олександр Воронін, "Моя Київщина"

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Теги: