Шантаж «комсомольців» або Чому Яготинський маслозавод опинився в небезпеці

Фото з Мережі "Інтернет"

5 червня путінські терористи атакували підприємство «Яготинське для дітей» у Згурівці. Протягом повномасштабного вторгнення потужності «Молочного Альянсу», куди входить цей завод, руйнувань від ударів росіян уникали. Чому ж ворог вгатив по підприємству?

Після прильоту поліція повідомляла про чотирьох загиблих та дев’ятьох постраждалих працівників підприємства «Яготинське для дітей», семеро потерпілих госпіталізували. Також пошкоджено дев’ять автомобілів та приватний будинок. Президент Володимир Зеленський у зв'язку з атакою РФ на завод із виробництва дитячого харчування, наголошував на необхідності примусу Росії до закінчення війни проти життя.

Українці та небайдужа світова спільнота були шоковані атакою на завод, який виготовляє дитяче харчування, бити по таких підприємствах – не просто злочин, а варварство і дикість. Однак просторами Київщини блукають припущення, що удар був попередженням власникам «Молочного Альянсу» від їхніх старих знайомих у росії.

Подейкують, власники «Яготинського маслозаводу» отримали ультиматум: допомагатимете ЗСУ - будуть прильоти по підприємствах. Акціонери відмовились та отримали удар по заводу "Яготинське для дітей". Він не єдиний у компанії, але особливий. Тому атака 5 червня могла бути сигналом. Мовляв, із вами – не жартують.

В одному і минулорічних інтерв’ю голова наглядової ради «Молочного Альянсу» Сергій Вовченко розповідав, що у будівництво заводу «Яготинське для дітей» власники вклали $22 млн. і ще $5 млн витратили на просування нового бренду. Росіяни цілеспрямовано вгатили саме по цьому заводу, щоб завдати значних збитків, економічних і психологічних, адже завдяки підприємству у Згурівці холдинг у молочному дитячому харчуванні мав до того удару на ринку частку близько 40%. Тепер доведеться серйозно конкурувати.

Легенда про невипадковий удар підкріплюється тим, що протягом повномасштабного вторгнення цілеспрямованих атак по молокозаводах компанії не було. Коли починається черговий наліт «шахедів», читачі телеграм-каналів звикли до допису: «БПЛА на Згурівку», потім «БПЛА на Бровари», так, кияни розраховують, що от-от буде тривога і в них. Тоді смертоносне залізяччя не пролітало над Згурівкою, воно цілило у підприємство.

Ще один складник на користь легенди – минуле власників «Яготинського маслозаводу». До війни на Донбасі 60% сирів, які виробляли підприємства холдингу «Молочний Альянс», продавалися в росію. Це відома інформація. Власники компанії, на відміну від багатьох українських компаній у сфері харчування, не мали росіян серед акціонерів чи бенефіціарів, але, вочевидь, мали ділові зв’язки в росії. З початком війни ці зв’язки розірвали, але тут вийшло як із російським паспортом колишнього мера Одеси Геннадія Труханова: ти можеш від нього відмовитися, але росія залишається з тобою. Вона до тебе постукає у двері і почне шантажувати, ставити ультиматуми.

Власників «Яготинського» в народі називають «комсомольцями», бо у бізнес вони прийшли з комсомольських лав. Покійний Федір Шпиг із 1982 року по 1991-й працював у радянській комуністичній молодіжці, зокрема, керував справами ЦК ЛКСМУ. З 1991-го почалася його вдала банківська кар’єра, у 1992-му він очолив банк АКБ «Аваль», який згодом став власником «Яготинського маслозаводу». Інший власник – Олександр Деркач – взагалі кар’єрний комсомолець: 1-й секретар Київського обласного комітету ЛКСМУ, член ЦК КПУ в грудні 1990 — серпні 1991 р. Він ще й випускник Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Сергій Вовченко, третій батько-засновник, також був 1-м секретарем Київського обласного комітету ЛКСМУ, потім 1-м секретарем ЦК ЛКСМУ в 1990—1991 роках, членом ЦК КПУ в грудні 1990 — серпні 1991 р.

Якби Союз не розпався, життя і кар’єра трійці склалася б зовсім інакше, але, як показав час, від зникнення «імперії зла» вони лише виграли. Чи могли у Деркача та Вовченка лишитися старі російські друзі по комсомольсько-комуністичних часах? Не виключено. В українському та російському бізнесі за десятиліття перепліталися сотні людей, вони фактично зростали та набували впливу у схожій «пісочниці». Хоча знову ж таки, про ультиматум та шантаж яготинських молочників – лише припущення, легенда, підтвердити або спростувати це можуть лише вони самі. Якщо захочуть.

Принагідно варто нагадати ще про одну «комсомолку», ставленицю молочників Наталію Дзюбу, яка керує Яготином. Містяни добре пам’ятають, що їхнє місто було неготове до повномасштабного вторгнення,ж і так само добре знають про системні скандали з бюджетними коштами. Але гарні стосунки з власниками містоутворюючого підприємства зробили їй міцний «дах».

Звісно, власники «Яготинського маслозаводу» і далі допомагатимуть ЗСУ, якщо з них шантажисти вимагали плату за «недоторканність», вони – не платитимуть. Але ця історія ще й про те, наскільки незахищений наш бізнес під час війни. Мало того, що, як кажуть, підприємці стикаються з наполегливими «проханнями» фінансувати передвиборчу кампанію владної команди, бо інакше отримають перевірки та зняття "критички", так ще й жодного захисту від повітряних атак ворога. Зважте, яготинські молочники – лідери на ринку переробки молока. Фактично, це стратегічні для держави підприємства, які забезпечують своєю продукцією столицю та велику кількість регіонів.