Секретар Ірпінської міської ради Анжела Макеєва: у місто повернулися майже всі жителі та бізнес

Анжела Макєєва

   Секретар Ірпінської міської ради Анжела Макеєва розповіла «Моїй Київщині» про жахливі наслідки окупації, відновлення та відбудову міста, допомогу місцеву та закордонну, пріоритетні питання сьогодення

- Пані Анжело, як йде процес відновлення  житлового фонду та інфраструктурних об’єктів після воєнних дій та окупації?

- Ірпінь найбільше постраждав у Київській області: близько 70 % будівель пошкоджено, 50% - зруйновано повністю. Не було жодної школи чи садочка, які б не було пошкоджено частково або повністю. За рік після звільнення ми провели, я вважаю, дуже велику роботу, але в порівнянні з масштабами руйнації вона здається дуже маленькою. Вже відновлено понад 500 багатоповерхових будівель, зокрема, це покрівлі, вікна, фасади. Ми розуміли, якщо не зробимо дахи та вікна, які були повністю пошкоджені, то за зиму втратимо й самі будівлі, і, звісно, потім це будуть вже зовсім інші витрати.

Також нам вдалося відновити майже всі садочки і школи, хіба що у двох школах ще ведуться ремонтні роботи. Як ви знаєте, окупантами було повністю зруйновано дитячо-юнацьку спортивну  школу та стадіон «Чемпіон». Цей об’єкт взяли під патронат програма Президента United 24 та амбасадор Андрій Шевченко, який особисто приїхав і презентував ці проекти, на котрі збирають кошти. Тому ми чекаємо коли це відбудеться.

- За рік ви прийняли найбільше іноземних делегацій. Які обсяги допомоги надходять з-за закордону та, власне, про які кошти йдеться?
- Я особисто прийняла більше ста іноземних делегацій. Це президенти, прем’єри, високопоставлені особи інших держав. Є протокол, згідно якого ми можемо спілкуватися і просити допомоги. Варто зауважити, що вони всі були вражені тим жахіттям, яке тут сталося, і дуже важливо, що вони приїхали і побачили це на власні очі. Ворожа пропаганда працювала проти нас, а коли іноземці приїздили, то міняли свою думку. Наприклад, до одночасного візиту в наше місто Макрон, Драгі і Шольц були не дуже позитивно налаштовані у нашу сторону, але після  того, що побачили та після прес-конференції Президента взагалі змінили свою думку.

Після кожного такого візиту велася розмова з партнерами, з посольствами, з представниками міст-побратимів, яких є дуже багато у інших державах. Наприклад місто Мілуокі (США) перечислило нам 5 тис євро на відновлення школи, місто-побратим з Німеччини допомогло пожежними машинами. Громади цих міст, окрема Маямі (США), яке також офіційно стало містом-побратимом Ірпеня, передавали зброю д ля місцевої поліції та бійців територіальної оборони. Тобто точково кожне місто-побратим або посольство у кожному напрямку нам допомагали. Хочу відмітити дуже високий рівень делегацій, які приїздили до нас та вели розмови з нашим Президентом про допомогу, яка буде надана Україні.

- Як налагоджена комунікація з міжнародними ЗМІ, які приїжджають до Ірпеня?

- Я для себе знайшла золоту середину: комунікація йде легко, коли вони бачать те, що відбувається. Ставлення до нас просте, у спілкуванні нема якихось особливих рамок в залежності від посад тощо. Головне, щоб вони донесли правду для світу у своїх дописах та репортажах.

- Якщо говорити про цифри, то чи дійсно для відновлення Ірпеня необхідно щонайменше 1 мільярд доларів США?

- Щоб відновити наше місто – так. І це ми порахували лише пошкодження. Але багато будівель були старі і якщо їх переробляти, то знадобляться сучасні технології, щоб відбудувати все правильно, а не так, як було за радянських часів. Тому цифра може бути й більша.

- Яку допомогу надає місцева влада безпосередньо людям, які постраждали внаслідок бойових дій?
- З початку бойових дій ми всі були на місцях, вступили в загони місцевої самооборони, яку очолив мер Олександр Маркушин. В нас працює дуже потужний депутатський корпус, і нашим громадянам надається гуманітарна допомога, юридичні послуги, психологічна допомога, куди залучено «Червоний хрест» та інші благодійні фонди. Ми продовжуємо розвивати комунікацію з іншим містами, партнерами, фондами, які перенаправляють допомогу до нас. Про це можна багато говорити, але намагаємося робити все, що від нас залежить, працюємо 24/7, без вихідних.

- Як після усіх цих руйнувань поводить себе бізнес? Як повертається до роботи у місті?
- До повномасштабного вторгнення нашою метою було якнайбільше залучення бізнесу, тому що це робочі місця, податки в бюджет розвитку. На жаль, найкрупніший бізнес був повністю розбитий, але за рік його 80 % вже відновилися і повернулися до роботи. Малий бізнес  також повертається. Нами запроваджено пільговий період на орендну плату та на податки, отже, максимально намагаємося створити умови для того, щоб бізнес став на ноги.
- У більшості міст такого поняття як Інвестиційна ради нема. Наскільки ефективною на Ваш погляд є рада Ірпеня. Які  презентації відбувалися та результати від закордонних поїздок?
- Ми їздили на зустрічі з партнерами інших держав для їх залучення. В цьому плані Інвестиційна рада робить свій напрямок роботи, тобто, якусь частину відбудували, завезли. Мер Ірпеня у перші півроку постійно їздив у закордонні відрядження на перемовини. Зокрема я особисто з представниками депутатського корпусу також багато їздили, тому тут спільна командна робота велася. У нас функціонує багато фондів відновлення Ірпеня і кожен фонд вносить свою частину до відбудови міста.
- А як поводять себе українські міста, які не постраждали? Чи протягнули руку допомоги з інших областей?
- Що стосується інших міст та областей, то з перших днів дуже потужно допомагав Львів, зокрема, у гуманітарному напрямку: їжею, генераторами, одягом, тим, що люди потребували в першу чергу.  З інших міст також привозили багато допомоги, здебільшого гуманітарної.
- Кого ви могли б назвати з відомих меценатів, олігархів, які долучилися до допомоги та відбудови Ірпеня?
- Я хочу відмітити Сергія Таруту, який співпрацює з Інвестиційною радою Ірпеня. Дуже потужно допомагав народний депутат Олександр Горобець, Андрій Клочко. Були разові допомоги від інших народних депутатів, від бізнесу, від підприємств, зокрема, це: «Екософт», завод «Укркабель». Якщо згадувати, то можна скласти солідний список.
- Пані Анжело, Ви як колишня спортсменка, приділяєте багато уваги спорту, зокрема, нещодавно стали ініціатором благодійного вечору зі збору коштів на відновлення вищезгаданої ДЮСШ. Як нам відомо, на заході було проведено аукціон лотів від українських військових, волонтерів, зірок спорту, шоу-бізнесу та олімпійських чемпіонів. Тож якої суми потребує відбудова?  
- Я, як ексспортсменка, не можу стояти осторонь і дивитися на те, що агресор намагається забрати спортивне дитинство наших дітей. Жоден агресор не має права це робити і я вважаю, що діти навіть під час війни мають займатися спортом, а наше завдання – створити їм таку можливість, щоб вони максимально не відчували цього дискомфорту. Зрозуміло, що війна – це важко, але для дітей ми повинні робити все можливе. Скажу, що спорт був моєю болючою темою все життя. Я була директором стадіону «Чемпіон», постійно займалася розвитком спорту, долучалася до ініціативи проведення різноманітних змагань та фестивалів. У нашій ДЮСШ постійно займалося більше тисячі дітей з- понад десяти видів спорту, а всього вона пропускала до чотирьох тисяч юних спортсменів. Це була найбільша школа у нашій громаді, і наша задача її відбудувати. Тому у нашій управлінській команді виникла ідея організувати івент, благодійний вечір, до якого б долучилися бізнесмени, політики та меценати аби разом це зробити. Скажу, що спочатку ми не розраховували, що будуть лоти, лише презентували проєкт для збору коштів, але навіть у донатах, на лотах, на аукціонах у нас вийшло зібрати невелику частину грошей. Сума нам потрібна у понад 2 млн євро, але я впевнена, що все вдасться.
Що стосується амбасадорів, я дуже вдячна всім, хто долучився до нашого проекту: титулованим спортсменам, чемпіонам світу, олімпійцям за те, що вони доносять до світової спільноти правду. Велика подяка за все міністру молоді та спорту Вадиму Гутцайту котрий приїхав, підтримав ідею, підписав Меморандум, адже йому це так само болить як і нам.

- Чи володієте інформацією скільки громадян виїхало з Ірпеня та скільки повернулося? Яка ситуація з освітою дітей, культурою?
- 95 тис населення вдалося евакуювати у перші дні і цим самим врятувати їхні життя, адже, з огляду на те, як постраждало місто, могло бути б значно більше й людських жертв. Спочатку вивозили автівками та потягом, але ворог підірвав колії, і нам довелося до Романівського мосту вести людей під постійними обстрілами. 5 % населення з різних причин залишилося і потрапило під окупацію. На даний час вже повернулося більше 90 відсотків населення. Це можна визначити по всіх показниках наданих комунальних послуг у місті. Також у Ірпені з місць бойових дій ВПО зареєструвалося понад 25 тисяч осіб. Чому саме Ірпінь, адже він дуже пошкоджений? Люди кажуть – тут відчуття безпеки. У них, мабуть, спрацьовує якийсь тригер, тому і їдуть у Ірпінь.
Зрозуміло, що частина дітей навчалась дистанційно, частина очно. Станом на 1 вересня, коли приїздив Президент, маленьких школярів, а це 1,2,3 клас пішло більше, ніж 2 тисячі. Люди повертаються до звичного життя.
- Розкажіть про протистояння навколо водоканалу. Є рішення Ірпінської міської ради про створення спільного з Бучею водоканалу, який забезпечуватиме водою Бучу та Ворзель. Чим завершився комунальний конфлікт, який тривав близько року?

- Завершилося все мирним шляхом. Мер Ірпеня і мер Бучі підписали Меморандум про спільне користування. Нема жодних проблем, все працює і обслуговує населення. Справа в тому, що до децентралізації це був наш водоканал, на даний час проблема вирішена, конфлікт вичерпано.
- Наприкінці 2000-х років дуже ефективною була тема економічної зони. Чи ви не думали про створення спеціальної економічної зони, щоби зняти якісь обмеження та сприяти розвитку регіону?
- Звісно, є такі проєкти, які ми розпочали ще до повномасштабного вторгнення. Це, зокрема, Технопарк, зона, вільна від податків, куди би ми завели підприємства, логістику. На даний час ми його відновили, і зараз йде реалізація цього проекту, який ми плануємо запустити у цьому році. Там складна процедура щодо урегулювання документів, бо треба щоб це питання внесли до реєстру на рівні Кабміну. Але зараз я працюю з міжнародним напрямком, і вже є з десяток підприємств та заводів, які готові заходити як тільки ми зробимо зону. Зробити зону – це пів справи, а завести бізнес, який  буде реєструватися у місті, платити податки, створювати робочі місця – це основна задача.