Депутат Київської облради Армен Шахар'янц: "Наш край" та "Європейська солідарність" уже "зеленіють"

"Моя Київщина" поспілкувалася із відомим волонтером, депутатом Київської облради Арменом Шахар'янцем про ситуацію в "УКРОПі", його плани, а також про те, чому без корупції складно проштовхнути проєкт з покращення життя жителів Київщини

- Ви наразі є членом партії "УКРОП"?

- Я балотувався від цієї партії. Проте не являюся її членом.

- Ви не знаєте, який там зараз стан справ?

- Чесно кажучи, я взагалі не розумію, навіщо той "УКРОП" потрібний. Він фактично не працює. І з нього користі надзвичайно мало.

- Але Ви все-таки балотувалися від цієї партії?

- На той час я вважав, що ця партія є прогресивною та відносно чесною.

- А зараз все не так?

- Зараз вона просто не діє. Нема цієї партії, як такої. Вона "заглохла".

- Хоча ходили розмови про можливе об'єднання "УКРОПу"  зі "Слугою Народу", цього так і не сталося. Чому?

- Я не знаю, але коли ми збиралися, то партія ще перед президентськими виборами підтримувала "Слугу Народу". Особисто я був проти тої влади, яка була, та негативно ставлюся до Петра Порошенка як до особистості та президента. Але із "Слугою народу" ситуація не краща. Мені здається, що ніяких змін не буде, і взагалі з цього всього нічого доброго не вийде. Проте хотілося би позитивних змін. Але я вважаю, що якщо ти пішов на вибори та став президентом і твоя партія займає ключові позиції у парламенті, то потрібно перестати грати на сцені та дійсно щось робити.

- Ви особисто спілкуєтеся із членами партії "Слуга народу"?

- Ні. Я зараз майже відійшов від політики та депутатства. Не бачу в цьому ніякої перспективи. Зараз у області відбувається взагалі щось незрозуміле. Об’єдналися сили, які не мають об’єднуватися. Це - "Наш край" та "Європейська солідарність", які вже об'єднуються зі "слугами". Для мене не припустимо, що колишні "регіонали" взяли та "позеленіли". Для мене це дивно. І я не хочу в цьому брати участь.

- Ви будете балотуватися на наступні вибори?

- Я поки ще сам не знаю, але, мабуть, ні.

- Чому?

- За ці чотири роки депутатства мене ніхто не зміг купити чи надавити на мене. Мене не використала жодна політична сила у свої інтересах. Тому я став нікому не цікавий. Але я розумію, що я сам нічого не зможу зробити. Навіть якщо подати нові програми для району (Яготинський район, де балотувався Шахар'янц на місцевих виборах 2015 року, - Ред), вони не будуть проходити, тому що вони (депутати) від мене ніякої користі не мають.

Але біда в тому, що гальмує система. Якщо ти депутат, то повинен мати контакти з колегами та вирішувати чиїсь проблеми. Виходить таке собі "депутатське павутиння", де одна людина пов’язана з іншою. Я випав із цього депутатського угрупування. Я не краду, іншим красти не даю. Тому я їм не цікавий.

А у нас в суспільстві є таке враження чи навіть думка, що якщо ти депутат, то ти можеш щось вирішувати. Я в "рішалові" брати участь не хочу. Ось наприклад, якби я попросив виділити на дитячий садочок замість семи мільйонів гривень чотирнадцять, і знайшов би підрядника, який би половину суми віддав мені, а я з половиною отриманої суми поділився із системою, ось тоді я би був депутатом, який зручний та потрібний усім.

Мене виборці навіть не розуміють. Вони мене питають: "А що ви робите для району?". А що я можу зробити?  Я нічого не можу зробити. Хоча я завжди підкреслював, що для міста повинні робити щось депутати з міста, для району – районні й так далі. Я майже не пропускаю жодної сесії. Якщо я пропускаю, то маю бути дуже хворий, або бути на фронті. Вихід тут один, або ти крадеш, або ти нічого не маєш.

- Що Ви можете розповісти про вашу волонтерську діяльність?

- Відразу хочу зазначити, що я не змішую свою депутатську діяльність із волонтерською. Моя волонтерська діяльність базується суто на громадських засадах. Мені допомагають люди, щоб я міг займатися цим. У мене зараз щось на кшталт логістики: якщо хтось не знає, як кудись щось доправити, одразу звертаються до мене. Така собі "паличка-виручалочка", а волонтери називають "волонтерським батьком".

Я ставлюся до всіх так, що це діти, яким потрібно допомогти. До армії ставлення, мабуть, незрозуміле нікому, але я три з половиною роки воював у Афганістані. Я знаю, що таке війна не за чутками. Війна в Афганістані була загарбницькою, і нам нема чим пишатися, бо політика тої держави, що існувала, була такою. Ми були тоді загарбниками. І саме так зараз робить Росія щодо України. Ті, що служили в Афганістані вважають себе героями, проте героями є ті люди, які боронять свою країну. Ось зараз українське військо – герої, а Росія виконує роль загарбника.

Чому я займаюся волонтерською діяльністю? Бо хтось же має цим займатися. Мені довіряють люди, бо знають, що я не привласнив та не вкрав жодної копійки. За ці п’ять років через мої руки пройшов не один десяток мільйонів гривень, багато різної продукції та речей… Я настільки розбагатів, що не можу вдома зробити ремонт. Я вважаю, що потрібно бути чесною людиною і все.

- Ви часто буваєте на фронті?

- У вересні я чотири рази був на фронті, у жовтні – двічі. Місії різні бувають, і веземо різні речі. Проте хочу сказати, що війна зараз стабілізувалася. Якщо в 2014 році військо було голодним та без одягу, то зараз держава за п’ять років все-таки змогла поставити армію на ноги. Їжа їм не потрібна, одягнені вони повністю, хоча буржуйки, які їм там видають, погані. Але досі необхідні нічні приціли, тепловізори та інше. Держава, звісно, почала це все купляти та завозити, проте в малій кількості. Ось ніби країна і безпілотники купляє, але військові особливо не хочуть їх використовувати, бо відповідальність велика. А коли це волонтерський безпілотник, то простіше.

Але найважливіше, що хочу зазначити: ми годуємо не шлунок солдатів, а їх душу. Ми повинні туди їздити, спілкуватися з воїнами, бо ми цей ланцюжок між народом та армією. Ось коли ми до них приїжджаємо та привозимо яблука та цукерки – воїни радіють. Це такий своєрідний духовний зв’язок, вони відчувають, що їх не забули, поки ми тим часом будемо розважатися та спокійно жити. Духовна підтримка для армії є дуже важливою. Я хочу і далі допомагати воїнам та іншим. Це затягує. І особливо, коли ти бачиш результат своєї діяльності, і ти його відчуваєш душею, то це покинути неможливо.

Погано, що від депутатів допомоги нема. Вони знають, чим я займаюся, вони дуже все добре моніторять. Вони до мене не звертаються, бо як звернуться, то це треба допомогти. Сам я ніколи нічого не прошу.

Деколи буває, що у мене немає коштів, щоб заправити автомобіль, для того щоб поїхати на фронт, то мені гроші дають волонтери. Деякі мені самі дають продукшти, ось, наприклад, Олександр Сіренко (депутат облради, - Ред) дав ряжанку зі свого Яготинського маслозаводу. Я повезу її на фронт.

А так є 83 депутати, окрім мене, для яких війни нема. Вони знають, що я за місяць чотири рази був на фронті, проте ніхто з них не зателефонував мені та не запитав, чи не потрібна мені допомога. Але якщо щось відбувається, то вони одразу патріоти.

Патріотизм - це не гасло, а вчинки. На жаль, ми це плутаємо. Треба хоч трішки, але робити для країни, а не показово кричати гасла та махати прапорами.

Ось у мене зараз в автомобілі лежать ходунки та інші речі, які я маю відвести в госпіталь, це я роблю для держави, бо держава це люди. Я не можу стояти осторонь, коли знаю, що маю можливість допомогти. Байдужість у людях - це найгірше, що взагалі може бути. І саме вона не дає нам стати на ноги як нації. Я хочу, щоб мої діти та внуки жили в заможній країні, тому я буду робити все, щоб моя держава піднімалася.

Зараз п’ятдесят відсотків моєї діяльності спрямоване на військо, а решта - на дітей та старців, тобто для нужденних. У мене нема жодного дня, коли б мені хтось не подзвонив та не попросив допомоги. Вона не тільки матеріальна, а навіть просять моральної допомоги. Я більше шести років займаюся волонтерством і той круг людей, який сформувався біля мене допомагає мені в цьому.

Я ось зараз розповідаю про себе тільки хороше, але надзвичайно важко. У мене є проблеми з легенями, вони функціонують не на повну потужність, мені 62 роки і я вже не такий молодий. Проте я сідаю за руль та їду на фронт. Мені колись мій родич сказав, що мав я народитися в 19 столітті, і тоді би був гусаром, бо в них на першому місці честь, совість та право, а потім все інше. Тому я випадаю з системи...

Люди часто на фронті не вірять, що я депутат, бо я приїжджаю один, без супроводу на вантажівці. Я не один такий, є такі люди, звісно небагато, але є.

Ось нещодавно Зеленський був у зоні АТО. Я взагалі не сприймаю його як президента. Хай би собі грав свої ролі. Але цей вчинок викликає повагу. Він дійсно був в Золотому, я там бував не раз...

- Як Ви оцінюєте ідею Зеленського щодо реалізації плану Штайнмайера?

- Я вважаю, що такого плану Штайнмайера нема, він просто запропонував своє бачення, як можна припинити війну.  Чому ми взагалі маємо прислуховуватися до Штайнмайера чи ще до когось? У нас є свої державні інтереси, які ми маємо враховувати. Я проти розведення військ. Можливо, треба розводити, але не на їх умовах. Цей договір та Мінські угоди треба переглядати та висувати свої умови. Ми не маємо йти в когось на поводу, ми маємо робити все, що в інтересах нашої держави.

Чому ми маємо виконувати якісь умови Росії? Це - країна варварів, і вона взагалі для мене не існує. Я не хочу думати, чи потрібний діалог із сепаратистами. Це дуже слизька тема. Сепаратисти - вбивці, вони знущаюся над тими людьми, які потрапили в полон… дуже багато негативу від цього. Я рахую, що з ними не можна вести переговори взагалі ніяк.

- Як Ви можете прокоментувати здачу добробатами зброї. Чи є це здачою національних інтересів?

- Ну почнемо з того, що добробати зброю не здавали. Вони здали тільки її надлишки. Це були міномети, які не використовуються. Добробатами були накопичені снаряди та трохи зброї, яка їм не потрібна. Насправді ніякого обеззброєння не було.

Ось я був на фронті, і військові категорично проти відступати. Звісно, накази треба виконувати, але часто серед військових чутно такі слова: "Хай тільки скажуть відступати, ми ту людину зв’яжемо та кинемо у підвал, бо це зрадники". І якщо наказ піде зверху, за їх словами, то потрібно й ту людину арештувати та не виконувати той злочинний наказ.

- А якщо Зеленський дасть такий наказ?

- Я думаю, він не настільки дурний. Він актор і досі грає роль, проте йому треба збагнути, що це не кіно, а життя. Мені здається, що він не зрозумів, ким став, бо ось це "я президент, а не лох" можна сказати тільки зі сцени в театрі. Це його "тиканя" - не гарно. Звісно, хочеться, щоб він був справжнім президентом, патріотом, і все робив тільки в інтересах нашої держави.

- Яке Ваше ставлення до відставки Бно-Айріяна?

- Чесно, я не знаю цієї людини. Один раз намагався з ним зустрітися, проте не вийшло. Я рахую, що не треба було йому спішити з таким рішенням, бо ми ще не бачили реальних результатів його діяльності. Проте за ці два місяці він більше зробив, ніж та Лялька за рік. Тому тут важко сказати, але він хоч з людьми зустрічався і так далі.      

Як Ви можете описати роботу обласної ради?

Це угрупування людей, які пов’язані один із одним. Хтось адвокат, один фермер, інший має готель і вони один одного тримаються, роблять таку складну павутину. Щодо роботи, можу сказати, бо кожна сесія ради це "рішалово". Вони походять спочатку по кабінетах, а потім виносять рішення, які їм потрібні.