Системна криза на Ставищенщині: що робити творчим людям, коли "слуги народу" забули про культуру

Культура – це приблизно все те, що робимо ми і чого не роблять мавпи

Лорд Раглан

Людина еволюціонувала до того стану, коли для багатьох фізична їжа не смакує без духовної. Комусь не вистачає класичної музики, а ще комусь – банальних навушників, в яких бемкає чи то музика, чи то й не музика, але без неї нема апетиту. Як кажуть, на кожен товар є покупець. Біда лише в тому, що далеко не у всіх покупців  є кошти аби придбати якісний, такий жаданий товар.  І ось тоді на поміч приходять вони - дієві безкоштовні кадри, волонтери культури і мистецтва, які   всіма силами, всіма доступними способами роблять все, аби  народ остаточно і безповоротно не переродився  в мавп. Організовуються мистецькі фестивалі, художні виставки, літературні студії, самодіяльні театри, ансамблі та хори, оркестри та танцювальні колективи, які, крім того, що самотужки, безоплатно, збирають, вивчають, популяризують народну пісню, танець, високе поетичне слово, культурну спадщину  та свіжі мистецькі надбання, ще  мусять  ходити з простягнутою рукою до  високого рангу вельмож, тим часом, як  розпорядники, які регулюють кошти державного бюджету на культуру і мистецтво живуть окремим життям в паралельній реальності - пиляють, обтісують, дерибанять той нещасний шматок бюджету до розміру банана для мавпи.

У переважній більшості нині діючих будинків культури області, які чудом збереглися, культурою пахне мало. Благо, майже всі  їх безпосередні функції перебирають на себе бібліотеки, що помалу стають осередками  культурного життя, може, ще й тому, що перед багатьма з  них маячить перспектива закриття і забуття. Нема  ні в області, ні в районах, за винятком декількох муніципальних філій, театрів та  кінотеатрів. Є тільки нічні  збіговиська, які голосно називаються « діскотеками» з пивними барами якщо не  прямо в клубах, то десь поряд з ними. А якщо  десь  ще є, то виживають тільки завдяки ентузіазму та безкорисливості місцевих волонтерів  від мистецтва.

Прикладів  безліч. Майже 10 років стоїть посеред села Красилівка Ставищенського району будинок культури в аварійному стані, де робочим є тільки фойє. В ньому й тусується місцева молодь. В ньому ж таки, не зважаючи на небезпеку, бо аварійним у будівлі є дах над глядацькою залою, який кожної миті може обвалитися по всій своїй площі, проводять репетиції сільські артисти - до речі, талановиті і майстерні  виконавці.

Саме завдяки їх ентузіазму відбуваються сільські свята просто неба, посеред села. Змінилися голови сільських рад, завідуючі будинком культури та відділом культури району, владні мужі району, яким, по суті, абсолютно байдуже, як виживають  аматори культури. Приблизна вартіть ремонтних  робіт - 400 000 грн. Це сума - непідйомна для бюджету сілької ради, на балансі якої знаходиться аварійна будівля.

Нинішня  голова  села  Тетяна Альмужна та  депутатський  корпус розглядали альтернативний варіант - це ремонт та пристосування під будинок культури другого поверху колишнього приміщення магазину, власності райспоживспілки. Але, оглянувши його, дійшли до висновку, що перекриття має вади та може не витримати маси великої кількості  людей. Тому вирішили шукати інше вирішення проблеми. Проблеми, яку давно можна було б "закрити", якби до цього долучилася районна  влада та районний  відділ культури. Але в самому райцентрі 12 років  після пожежі фактично  не було будинку культури. Почекаємо ще 2 роки. А тим часом підростуть нові самодіяльні артисти, яким не байдужі українська пісня і танець, віршоване слово і традиції предків...

Мистецтво – могутній засіб виправлення людської недосконалості. Найвища форма мистецтва – це та, яка зрощує дух, духовно пробуджує людину. Спритники від бюджету бояться духовно пробуджених. А раптом пробудяться аж так, що відберуть у них ласий шматок?

Тетяна Іванчук, "Моя Київщина"