Сучасна війна потребує роботи з даними — офіцер управління штурмового батальйону «Кельвін»

Позивний "Кельвін"

214-й окремий штурмовий батальйон пройшов запеклі бої на найгарячіших напрямках цієї війни, а його бойове хрещення відбулося на рідній для багатьох бійців Київщині. Підрозділ брав безпосередню участь звільненні столичного регіону, зокрема в запеклих боях на Гостомельському напрямку. Про те, як офіцери батальйону зустріли перші хвилини повномасштабного вторгнення на Київській землі, чому штурмовики кардинально відрізняються від звичайної піхоти та як підрозділ адаптує новобранців до сучасних умов війни, розповів виданню «Моя Київщина» офіцер управління батальйону з позивним «Кельвін».

— Розкажіть, будь ласка, про себе, свій підрозділ та бойовий шлях, який ви пройшли.

— Я – військовослужбовець із позивним «Кельвін», офіцер управління 214-го окремого штурмового батальйону. Сам – з Бучанського району. Власне, мій бойовий шлях у цій фазі війни почався на Київщині. Наш батальйон брав безпосередню участь у звільненні області, зокрема працював на Гостомельському напрямку.

Після того, як бої за Київщину завершилися, у травні 2022 року я перевівся до цього підрозділу. Тоді ми якраз брали участь у першій хвилі звільнення Харківщини — фактично, у недопущенні прориву ворога безпосередньо до Харкова. Потім підрозділ масштабувався. Літо 2022 року ми провели в боях на Донбасі, у вересні знову повернулися на Харківщину для участі у великому контрнаступі, а після нього — знову вирушили на Донецький напрямок.

Ми тривалий час перебували в резерві тодішнього командувача ОУВ «Хортиця» генерала Олександра Сирського, діючи як штурмова одиниця. А на межі 2024 та 2025 років наш підрозділ уже офіційно переформатували в окремий штурмовий батальйон.

— Для звичайної людини «штурмовики» і «піхота» звучить однаково. Поясніть, у чому принципова різниця між механізованим і штурмовим батальйонами?

— Різниця суттєва, і вона закладена вже в самій підготовці. Механізовані підрозділи переважно заточені під оборонні дії. Штурмові ж батальйони готуються до відновлення втрачених позицій, проведення безпосередніх штурмів, атак та рейдів.

Головна перевага штурмових частин під час планування активних дій — це максимальний спектр забезпечення. Ми не маємо власних смуг оборони, а заходимо в операційну зону конкретного корпусу чи в смугу певної бригади. І тут ми використовуємо весь спектр саме корпусного забезпечення: потужну розвідку, передові технічні засоби, артилерійську підготовку. Це дуже серйозна реалізація всіх видів підтримки операції.

Окрім того, ми відрізняємось озброєнням та оснащенням. Наприклад, штурмові підрозділи вже практично повністю перейшли на натовські стандарти зброї — працюємо з калібром 5,56 замість радянського 5,45. Західними зразками поступово замінюється і важка техніка, на кшталт старих БМП-1 чи БМП-2.

— Ви згадали про розвідку. Маєте власні безпілотні системи чи користуєтесь тим, що надає старше командування?

— Ми маємо власну серйозну розвідку. Звісно, ми взаємодіємо з корпусними засобами, але батальйон укомплектований обладнанням, яке дозволяє заглядати в тил ворога на більш ніж достатню глибину. Мова йде не лише про квадрокоптери роторного типу, а й про комплекси літакового типу. Наші розвідувальні спроможності в цьому плані майже не поступаються корпусним.

— Якими ви бачите логічні перспективи розвитку штурмових військ в Україні?

— Хотілося б, щоб штурмові війська нарешті були чітко узаконені на рівні окремого роду військ. Це дало б потужний поштовх для систематизації та правильної роботи з даними. Сучасна війна — це війна інформації та статистики.

Наразі штурмові підрозділи замикаються на Командування Сухопутних військ. Ставлення до нас там чудове, але і в самому командуванні є розуміння, що ми маємо функціонувати окремо. Нам потрібне власне Командування штурмових військ, на яке ми будемо повністю замкнуті у питаннях забезпечення та підготовки.

Коли існуватиме єдина структура, командування бачитиме весь масив статистичних даних, результатів і проблем в одному місці. Тоді й управління підрозділами відбуватиметься не наосліп, а на основі реальних цифр. Поки що це питання юридично до кінця не врегульоване, що створює певні нюанси в роботі.

— Потрапити в штурмовики — це серйозний виклик. Як ви справляєтесь із тим, що мобілізаційні органи іноді присилають людей із відверто слабким здоров'ям?

— Тут усе залежить від підходу. Можна виснажити людину фізично так, що вона падатиме з ніг, а можна побудувати процес правильно й тримати її вмотивованою. Підготовка штурмовика — це комплекс, де важливу роль відіграє ставлення командирів, якісне речове забезпечення та свіжа їжа, адже це чиста біологія та фізіологія, від якої залежить енергія бійця.

Щодо ТЦК — зараз на них прийнято сваритися, але якщо ми приберемо мобілізацію, армія почне згасати. Це треба розуміти.

Коли до нас приходить поповнення, люди, окрім базової військової підготовки (БЗВП), обов'язково проходять наш внутрішній курс адаптації. Під час нього ми реалізуємо індивідуальний підхід. Ми не просто готуємо бійців до штурмових дій, ми оцінюємо їхній реальний фізичний стан і виявляємо корисні навички.

І треба враховувати, що ми не можемо самостійно демобілізувати людину, у якої проблеми зі здоров'ям. Але в структурі батальйону є підрозділи забезпечення, логістики та підтримки. Якщо людина фізично не стягує безпосередні штурми, її переводять на інші посади. Головне — це бажання самого бійця. Коли людина каже: «Я не вмію, але хочу спробувати себе в такому-то напрямку», — це вже 50% успіху. Ми знаходимо місце для кожного, хто готовий працювати на спільну систему.

— Повертаючись до початку повномасштабної війни: як особисто для вас почалося 24 лютого 2022 року?

— Я зустрів цю ніч на службі — був черговим частини. Тож усе бачив із першої секунди. Почалися дальні вибухи, їх ще не було чути у нас, але люди з області вже почали обривати телефон. Мій помічник, теж офіцер, зайшов у кімнату й прямо сказав: «Походу, почалась повномасштабна війна».

Усе закрутилося в один момент. Пам'ятаю, як набрав дружину, кажу: «Почалося, спокійно збирай речі». А вона мені спросоння: «Чекай, куди збиратися, мені ж малу в садочок треба вести». Який садочок... На щастя, вона швидко зорієнтувалася, і хоч на дорогах уже були сильні затори, моїй родині вдалося виїхати на захід країни. А я зміг повністю зосередитися на організації оборони та виконанні своїх обов'язків.