Тридцять років Незалежності: хто представляв Київську область у Верховній Раді (частина І)

Верховна Рада

До 30-ї річниці Незалежності України інформаційне агентство "Моя Київщина" готує серію публікацій про найбільш знакові події та персон, які вплинули  на процеси в столичному регіоні та Україні загалом. Сьогодні ми розкажемо про народних депутатів, які обиралися від Київської області у період із 1990 по 2002 роки, чим вони займалися та чого досягнули

І скликання ВР (15 травня 1990 року – 22 квітня 1994 року)

Вибори 1990 року до Української РСР ХІІ скликання були останніми для нашої країни у складі "союзу", а обрані тоді нардепи стали представниками першого скликання Верховної Ради України. Ці вибори можна назвати першим проявом демократії у радянському суспільстві, адже більше не передбачалося прямого обрання депутатів від громадських організацій, закріплювався принцип обов’язкової альтернативності.

Фактично ці вибори вперше були схожими на демократичні, адже насамперед була можливість обирати кандидатів, а в суспільстві поширювалися ідеї національного відродження, незалежності та самостійності України. Уся виборча система була побудована на мажоритарці, адже територія держави була поділена на 450 округів, а столичний регіон представляли в парламенті 17 народних обранців (у Київській області були округи 208-224).

Галина Васильєва була обрана народною депутаткою від міста Біла Церква, де працювала директоркою комбінату "Будіндустрія", паралельно займала посаду заступниці голови виконкому Білоцерківської міської ради. У парламенті була членкинею та секретаркою комісії у справах жінок, охорони сім’ї, материнства і дитинства.

Скандальний багаторазовий нардеп Володимир Макеєнко починав будувати кар’єру саме на Київщині. Він балотувався до першого скликання ВР від Бориспільського району, де працював диспетчером служби управління повітряним рухом в аеропорту. У парламенті був членом комісії у справах молоді.

Після цього ставав нардепом ІІІ скликання від блоку СПУ-СелПУ (Мороза – Ткаченка), у ІV скликанні обирався за списком блоку Ющенка "Наша Україна", але згодом перейшов до депутатської групи "Регіони України". Після цього став відомим спікером "Партії регіонів", адже представляв цю політсилу в V, VІ та VІІ скликаннях парламенту, а також очолював регламентний комітет. Під час Революції Гідності був призначений головою КМДА, запам’ятався рішенням про зупинку роботи метрополітену в період розстрілів на Майдані. У жовтні 2015 року був кандидатом на посаду Київського міського голови від партії "Наш край" та очолював список партії у Київраду. Протягом тривалого часу був формальним власником телеканалу "Прямий", який на початку 2021 року викупив експрезидент Петро Порошенко, якого і до того називали власником цього ЗМІ.

Першим нардепом від Броварів був Іван Капштик – директор птахофабрики "Київ" (один зі численних "червоних директорів" першого скликання). У ВР став членом комісії з питань Чорнобильської катастрофи. Із 1992 до 1995 був представником президента в Київській області, а його місце в парламенті зайняв Володимир Хоменко.

До обрання нардепом чоловік працював директором відгодівельного радгоспу імені Кірова в селі Зазим’я Броварського району, що було реорганізоване в КСП "Нова Україна". Після депутатства очолив Броварську РДА, а згодом – Державну  податкову адміністрацію в Київській області, працював заступником та начальником управління в Державному управлінні справами. У період із 2007 по 2014 рік працював головою Чернігівської обласної державної адміністрації.

Народним депутатом від Васильківського району був Василь Михайлюк, який на час обрання був секретарем Васильківського міського комітету КПУ. Паралельно з депутатством був головою Васильківської районної ради. Із 1993 по 2000 рік був головою правління ВАТ "Птахофабрика "Україна". У 2000-х працював у Київській ОДА, а до 2005 року очолював Фастівську РДА.

Від 212 виборчого округу (Ірпінь) депутатом був Олександр Андріяка. На час голосування очолював Ірпінську міську раду, висунутий кандидатом у народні депутати трудовими колективами заводів "Ірпіньмаш", "Теплозвукоізоляція", санаторіїв "Зірка", "Україна". У ВР був членом комісії з питань молоді.

Переяслав-Хмельницький район представляв у парламенті Іван Куцай – на той момент перший заступник голови виконавчого комітету Київської обласної ради, начальник головного планово-економічного управління. Паралельно з депутатством був першим заступником голови КОДА (квітень 1992 – липень 1994), а згодом – заступником голови КОР із виконавчої роботи. Із 1995 до 2000 працював на різних посадах у Київській ОДА, а потім – був радником голови ВР.

Фастівщину представляв у парламенті Василь Мартинчук – голова колгоспу імені П.Буйка в селі Томашівка. Був членом комісії з питань діяльності рад народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування. Після депутатства політикою не займався.

Від Баришівського району нардепом був Микола Коваленко. За освітою ветеринар, який на момент балотування був секретарем Баришівського районного комітету КПУ. У парламенті був заступником Голови Комісії ВР України з питань відродження та соціального розвитку села. Протягом 1990 – 1991 років паралельно працював головою Баришівської районної ради.

Володимир Ейсмонт представляв у ВР Білоцерківський район. До обрання депутатом він був першим заступником голови виконкому Білоцерківської районної ради, генеральним директором Білоцерківського агропромислового комбінату "Рось". У 1992 році склав повноваження нардепа у зв’язку з призначенням представником Президента України у Білоцерківському районі. Після цього тривалий час очолював Білоцерківську районну раду Київської області.

Наступником Ейсмонта у парламенті став Василь Сінько – висунутий кандидатом у народні депутати трудовим колективом КСП "Вільноукраїнський" Білоцерківського району. На момент обрання був першим заступником, головою виконкому Київської обласної ради. Паралельно з депутатством у ВР очолював Київську обласну раду (1990 – 1998 роки). При цьому із липня 1995 по вересень 1996 року Сінько очолював Київську ОДА.

Окрім того, Сінько був народним депутатом і в ІІІ скликанні ВР, куди балотувався від блоку СПУ-СелПУ за списком. Був членом комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Від Вишгородського району депутаткою була Валентина Єщенко. Жінка на момент обрання була головною лікаркою дільничної лікарні у Нових Петрівцях. У ВР – голова комісії у справах жінок, охорони сім'ї, материнства і дитинства. Після складання повноважень працювала у Посольстві України в Республіці Білорусь. У 2002 році очолила Вишгородську міжрайонну виконавчу дирекцію Київського обласного відділення Фонду соціального страхування.

Володарщину в парламенті представляв Олександр Рябоконь, який на час балотування був головою правління колгоспу "Заповіт Ілліча" у селі Пищики Сквирського району. Після депутатства два роки працював заступником голови Державного комітету України із земельних ресурсів. Із 1996 року – директор Київського обласного державного торговельного підприємства із заготівель і реалізації твердого палива "Облпаливо". Із 2000 по 2004 Рябоконь був заступником голови Київської ОДА з питань промислової політики. У 2005 році він став президентом Київської обласної торгово-промислової палати, а також є заступником генерального директора спільного підприємства "Укрінтерм".

Представником Іванківського району в першому скликанні парламенту був Станіслав Гуренко – другий секретар ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПРС. На той момент - один з найбільш впливих партійних номенклатурщиків в УРСР. У ВР був членом комісії з питань Чорнобильської катастрофи. Під час серпневого путчу 1991 року КПУ під його керівництвом підтримала ДКНС (ГКЧП) і була заборонена Президією Верховної Ради УРСР. Пост Першого секретаря ЦК КПУ, як державного, було ліквідовано. У січні 1991 склав повноваження нардепа за власним бажанням.

Після цього Гуренко ще двічі ставав нардепом – у ІІІ та ІV скликаннях представляв КПУ, був головою Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій. Гуренка в парламенті замінив Василь Андрощук – голова правління колгоспу-агрофірми "Здвиж", висунутий кандидатом у народні депутати виборцями села Обуховичі Іванківського району. Намагався стати нардепом у наступному скликанні, але не вдалося.

Від Києво-Святошинського району депутатом був Олександр Нечипоренко, який на момент обрання був адвокатом Київської міської колегії адвокатів, а до цього працював в.о. народного судді Печерського району міста Києва. Був членом комісії з питань законодавства і законності Верховної Ради України. Із 1995 року є віце-президентом Спілки адвокатів України, член Вищої ради юстиції України.

Один із найвідоміших політиків незалежної України починав свій шлях на Київщині. У статусі голови Київоблради Іван Плющ балотувався у народні депутати на Макарівщині від КПУ. Спочатку Плюща було обрано першим заступником Голови Верховної Ради України, а після обрання Леоніда Кравчука Президентом України (5 грудня 1991) – Плющ став Головою Верховної Ради. Того ж року він вийшов із лав комуністів.

Також Плющ був депутатом ІІ скликання, куди балотувався самовисуванцем, а також ІІІ скликання парламенту – за списком Народно-демократичної партії ("НДП"). У січні 2000 року Іван Плющ вдруге був обраний Головою Верховної Ради України.

Також Плющ став нардепом ІV скликання від НДП, проте наприкінці 2005 року покинув політичну силу і заснував спільно з колегою "Український народний блок Костенка і Плюща". На виборах 2006 року його партія не подолала 3% бар’єр.

У травні 2007 року Указом президента Ющенка Плюща було призначено Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, а на позачергових парламентських виборах 2007 року Плющ став депутатом від "НУ-НС". Після цього у нардепи Плющ більше не балотувався. Помер у червні 2014 року.

Миронівський район у І скликанні ВР представляв Іван Ніколаєнко, який із 1984 року був головою виконкому Миронівської райради, з 1985 року – першим секретарем місцевого райкому КПУ. У парламенті був членом комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин. Паралельно з депутатством очолював управління сільського господарства і продовольства Київської ОДА.

Від Обухівського району нардепом був Валентин Швець – на момент обрання перший секретар Кагарлицького районного комітету КПУ. Паралельно з роботою в парламенті був головою Кагарлицької районної ради та головою виконкому. У 1992 році став директором Узинського плодоконсервного заводу.

Ще одним легендарним політиком, який починав будувати кар’єру на Київщині, є Олександр Мороз. Він вперше обрався до парламенту від рідного Таращанського району, увійшов до комісії з питань АПК. Став лідером комуністичної більшості – так звана "Група 239", а після заборони "КПУ" був одним із ініціаторів створення "Соціалістичної партії України", яку згодом очолив.

У березні 1994 року обраний народним депутатом ІІ скликання, у травні того ж року – головою Верховної Ради України. У червні 1994 року балотувався на посаду президента України, у першому турі зайняв третє місце. Зіграв одну з ключових ролей в прийнятті Конституції України 28 червня 1996 року.

У 1998 потрапив до Верховної Ради за списком блоку СПУ-СелПУ, очолив фракцію "Лівий центр", до 2000 року керував парламентським комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин.

У 1999 році балотувався у президенти від "соціалістів", разом із Олександром Ткаченком, Євгеном Марчуком та Володимиром Олійником створив "канівську четвірку": знімати свою кандидатуру на користь інших претендентів відмовився, а в першому турі знову зайняв третє місце.

Восени 2000 року Мороз оприлюднив "плівки Мельниченка", поклавши початок "касетному скандалу" – тодішнього президента Кучму підозрювали в організації замовного вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Також Мороз був активним учасником акцій "Україна без Кучми", долучався до масштабних протестних акцій "Повстань, Україно!" у 2002 – 2003 роках.

У 2004 році балотувався на виборах у Президенти України, знову не пройшов у другий тур, але публічно підтримав Віктора Ющенка, який і став главою держави. У 2006 році Мороз був обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію у ВР.

Незважаючи на підписану коаліційну угоду між фракціями БЮТ, "Наша Україна" та СПУ, яка передбачала обрання Юлії Тимошенко прем'єр-міністром та Петра Порошенка спікером, несподівано висунув власну кандидатуру на посаду голови Верховної Ради, що було розцінено як зрада. БЮТ та "Наша Україна" відмовилися брати участь у голосуванні, проте Мороза обрали завдяки підтримці фракцій "Партії регіонів" та "КПУ", які наступного дня разом із "соціалістами" утворили нову коаліцію більшості в парламенті.

Наслідком цього виникло гостре протиборство між гілками влади за повноваження, що згодом призвело до розпуску Верховної Ради президентом та початку дострокових виборів. Дані події також стали однією з головних причин сильного падіння рейтингів "СПУ". На виборах 2007 року Соціалістична партія не подолала 3-відсотковий бар'єр і Мороз не отримав депутатського мандата. Після цього дітище Мороза опинялося в руках різних скандальний персонажів - Цушка, Рудьковського тощо. В результаті, СПУ остаточно була знищена.

ІІ скликання ВР (11 травня 1994 – 12 травня 1998 року)

Як і в І скликанні Верховної Ради, Київська область була поділена на 16 виборчих округів (номери 208 – 223). Проте з парламентарів попереднього скликання від столичного регіону переобрався тільки один – Олександр Мороз.

Бориспільський район у ВР ІІ скликання спочатку представляв Михайло Заборний – тогочасний директор радгоспу "Вороньківський". Був головою підкомісії з питань земельного законодавства комісії з питань економічної політики та управління народним господарством. Проте добути каденцію до кінця не вдалося – у 1996 році його замінив Ігор Бакай.

Бакай - широко відома персона в українській політиці, адже в період депутатства був позаштатним радником президента Кравчука. Із 1998 по 2000 рік був головою правління НАК "Нафтогаз України", а також народним депутатом ІІІ скликання (2000 – 2002), куди потрапив замість Юрія Єханурова, який став Першим Віце-прем’єр-міністром.

Після цього спробував ще раз потрапити до парламенту від партії "Демократичний союз" на окрузі в Рівному, але невдало. Згодом йому доручили керувати  Державним комітетом України з водного господарства, Державним управлінням справами. Після Помаранчевої революції отримав громадянство Росії та назавжди покинув Україну.

В Україні проти Бакая було порушено 7 кримінальних справ за масштабні відчуження держвласності, підозрювали у зловживанні владою та незаконній витраті коштів, але в часи Януковича всі переслідування припинилися. Уже 2017 року Бакая було арештовано в Росії за шахрайство в особливо великих розмірах: заяви написали 10 потерпілих, серед них – російський мільярдер Алішер Усманов. У 2020 році Бакая засудили до чотирьох років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном.

Депутатом від Броварів був Олександр Новіков, який на момент голосування очолював кооператив "Синус" при Броварському дослідно-експериментальному заводі. Після обрання нардепом очолив Контрольну службу Президента України, а згодом став начальником дисциплінарного управління Вищої ради юстиції України. У 2005 році став першим заступником начальника Головного управління боротьби з організованою злочинністю – начальником Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

Васильківський район у парламенті представляв Анатолій Засуха – який на момент обрання нардепом працював першим заступником міністра сільського господарства і продовольства України. Паралельно з депутатством протягом року був головою Державного комітету України із земельних ресурсів, а з 1996 по 2005 рік – голова Київської ОДА. Із листопада 2000 по вересень 2001, а також із грудня 2004 по лютий 2005 року Засуху обирали головою Київської обласної ради.

У 2005 році Засуху оголосили в міжнародний розшук, оскільки став фігурантом кількох кримінальних справ за підозрою в зловживанні владою та службовому підробленні. Із 2006 року працював заступником губернатора Московської області Бориса Громова. Того ж року кримінальну справу щодо нього було закрито та припинено розшук Інтерполом.

Не менш відомий політик Сергій Буряк також починав свій шлях на Київщині. Він був депутатом із ІІ по VІІ скликання парламенту, а вперше балотувався від Ірпеня та навколишніх сіл (211 округ). У ВР став членом комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку.

Наступні рази йшов у депутати на Хмельниччині, або за списком партії "Батьківщина". У 2012 році балотувався самовисуванцем, у парламенті приєднався до "Партії регіонів". За період депутатства Буряк був головою правління АБ "Брокбізнесбанк", членом Ради НБУ, членом спостережної ради ВАТ "Державний ощадний банк України". Із грудня 2007 по березень 2010 Буряк був головою Державної податкової адміністрації України.

При цьому Сергій Буряк разом із братом Олександром досі зберігають інтереси на Київщині. За повідомленнями ЗМІ, у селі Соснівка Томашівської ОТГ протягом 10 років діє незаконний гранітний кар’єр, а на екоцид правоохоронці не реагують через серйозні зв’язки родини.

Григорій Загородній народним депутатом ставав двічі – у І та ІІ скликаннях. Якщо спочатку він балотувався від Черкаської області, то другу спробу реалізував у Переяславі. На момент виборів був першим заступником голови Державного комітету України з харчової промисловості. У парламенті став членом комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села. Був головою наглядової ради Національної асоціації цукровиків України "Укрцукор". Член Аграрної партії України.

Відомий письменник та журналіст Віталій Шевченко тричі був народним депутатом (ІІ, ІІІ, IV скликання), а вперше потрапив до парламенту через мажоритарку на Фастівщині. Балотувався від партії "РУХ", був головою обласної організації з 1996 до 1998 року. Разом із нардепом Євгеном Жовтяком був організатором та учасником голодування Майдані Незалежності з вимогою створення парламентської комісії з розслідування фальшувань на виборах міського голови Василькова та зловживань голови Київської ОДА Анатолія Засухи, яка дістала назву "Третій вихід на Майдан".

Після роботи в парламенті у 2006 році став депутатом Фастівської міської ради, обирався за очолюваним ним виборчим списком "Української народної партії" ("УНП"). Шевченко очолював Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення з 2005 по 2009 рік. У період із 2010 по 2013 рік був заступником голови "УНП". Після завершення політичної активної став займатися громадською діяльністю та видавництвом книг.

Від Баришівського району нардепом був Олександр Нідзієв, який свого часу керував колгоспом "Росія" у Згурівському районі. У парламенті був членом комітету з питань науки і народної освіти. Після завершення каденції був начальником Київського міського управління земельних ресурсів, президентом Київського Міжнародного Земляцтва. У період із липня 2015 по квітень 2018 року очолював ДП "Укркартгеофонд".

Білоцерківський район у Верховній Раді представляв Володимир Кравчук – голова правління колективного сільськогосподарського підприємства "Вільнотарасівське". У період депутатства Кравчук був заступником Міністра машинобудування, ВПК і конверсії України, директором Держдепартаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування "Украгромаш".

Із 1995 по 2000 працював заступником Міністра промислової політики України, до 2002 року був директором Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування "Украгромаш".

Ярослав Бардин один раз був нардепом і представляв Вишгородщину. На момент голосування – віце-президент спільного агротехнологічного підприємства "Укратек". У ВР був членом комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села.

Після закінчення повноважень Бардин став президентом Дочірнього підприємства "Рейлін". У 2005 – 2006 роках займав посаду заступника голови Державної служби з охорони прав на сорти рослин. Встиг попрацювати радником голови Київської ОДА Присяжнюка, заступником генерального директора НАК " Украгролізинг".

У 2011 році його призначили в.о. директора Інституту картоплярства НААН України, де Бардин встиг реалізувати проєкт інноваційно-інвестиційної програми "Картопля Київщини в господарствах населення".

Від Володарського району в парламент пройшов голова колгоспу села Рубченки Михайло Лінчак. Він був головою підкомітету з розвитку переробних галузей агропромислового комплексу комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села. Після складання повноважень політикою та активною громадською діяльністю не займався.

Іванківщину у Верховній Раді представляв Іван Кірімов, який двічі став депутатом (ІІ та ІІІ скликання). Філолог за освітою свого часу працював учителем, журналістом та військовим перекладачем, був головою Іванківської селищної ради. Насамперед відомий як автор численний поетичних збірок та перекладач.

Відомий жителям Київщини як один із голів КОДА, Євген Жовтяк свого часу також був народним депутатом. До парламенту вперше потрапив від Києво-Святошинського району, на час балотування був головним спеціалістом відділу з питань власності та підприємництва Кабінету Міністрів України. Наприкінці каденції став головою підкомітету з питань податкової політики комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

У ВР ІІІ скликання обирався від партії "Народний рух України", а до IV – від "Нашої України". Уже по завершенню депутатської діяльності у 2005 році Жовтяк очолив Київську ОДА, але пробув на посаді трохи більше року. У 2006 році обрався депутатом Київської облради. Після Революції Гідності Жовтяк став членом Республіканської платформи, заступником голови партії.

Свою кар’єру в українській політиці почав будувати на Київщині й Роман Безсмертний – уродженець Макарівщини, від якої й балотувався до парламенту ІІ скликання, представляв "Українську республіканську партію". Був секретарем депутатської групи "Державність", пізніше – член групи "Конституційний центр". Безсмертний був головою підкомітету з питань діяльності Ради і самоврядування Комітету з питань державного будівництва, діяльності рад і самоврядування. Став одним із основних авторів Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року.

Після своєї першої каденції Безмертний ще тричі поспіль ставав нардепом (ІІІ, IV та V скликання), а з 1997 по 2002 рік був постійним представником президента Кучми у ВРУ. У той час він зблизився з тодішнім прем’єр-міністром Віктором Ющенком, а на парламентських виборах 2002 року був заступником виборчого штабу опозиційного блоку "Наша Україна".

За часів президентів Порошенка і Зеленського Безсмертний представляв Україну в Мінському процесі, відстоював суверенітет та територіальну цілісність України, наполягав на припиненні вогню та звільненні заручників.

Із березня 2016 року вступив до лав Аграрної партії України, став керівником Центрального апарату партії, але вже наприкінці 2017 року склав повноваження. У 2019 році невдало балотувався у президенти України.

Анатолій Даниленко був народним депутатом СРСР останнього скликання, а до українського парламенту ІІ скликання обирався від "Селянської партії України" на Миронівщині. На час балотування він був головою колгоспу "Карапиші", куди повернувся працювати після складання депутатських повноважень. У парламенті був головою комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села.

Протягом майже півтора року Даниленко очолював Черкаську ОДА, а з 1999 до 2005 року був головою Державного комітету України з земельних ресурсів. Із 2008 року Даниленко став ректором Білоцерківського національного аграрного університету, який після його смерті очолила дочка Олена.

Від Обухівського району народним депутатом став Володимир Кулінич, який на час голосування був директором місцевого будинку культури, а також заступником голови комісії з питань культури, освіти Обухівської райради. У Верховній Раді входив до комітету з питань культури і духовності, був членом депутатської фракції "НРУ".

ІІІ скликання ВР (12 травня 1998 – 14 травня 2002 року)

Третє скликання ВР справді відрізнялося від попередніх, насамперед тим, що виборча система була пропорційною – одна половина депутатів обиралася за партійними списками, а інша – на мажоритарних округах. Таким чином у Київській області були сформовані 7 виборчих округів, де перемогу святкували переважно самовисуванці. Цікаво, що жителі столичного регіону довіряли частині депутатів, кому делегували повноваження раніше: Олександру Морозу, Євгену Жовтяку та Івану Кірімову.

Білоцерківець Іван Ткаленко у Верховну Раду балотувався як голова правління ВАТ "Міськбуд", спочатку входив до складу фракції НДП, а згодом плавно перекочував до "регіоналів". Був головою підкомітету з питань житлово-комунального господарства (липень 1998 – лютий 2000), а потім першим заступником голови комітету з питань соціальної політики та праці (із лютого 2000).

Після завершення повноважень у парламенті продовжив займатися політикою з "Партією регіонів". Ткаленко займав посаду міністра у зв'язках з Верховною Радою України та іншими установами державної влади України, був завідувачем секретаріату фракції "Партії регіонів" у ВР, представником Кабінету Міністрів України у ВР.

До потрапляння у парламент Дмитро Табачник уже був відомою фігурою: за часів прем’єрства Кучми він очолював пресслужбу Кабміну, а на президентських виборах 1994 року Табачник став головою виборчого штабу кандидата в президенти Кучми. Після перемоги на виборах він очолив Адміністрацію Президента, щоправда через скандал із незаконним наданням собі військового звання полковника його відправили у відставку.

Попри це Табачник своє перше потрапляння до ВР здійснив саме на Київщині - по 91 виборчому окрузі. Спочатку входив до комітету з питань бюджету, а згодом – член комітету з правової політики. У 1999 році знову допомагав Кучмі стати президентом, був заступником голови виборчого штабу. За списком блоку "За єдину Україну!" Володимира Литвина Табачник став нардепом у IV скликанні.

У період із 2002 до 2005 року Табачник був віце-прем'єр-міністром України в першому уряді Віктора Януковича. Під час перебування на цій посаді був причетний до гучного скандалу: 7 липня 2004 року Табачник від імені Януковича подарував Національному музею історії України раритетні листи Михайла Грушевського, які виявилися краденими із Державного архіву Львова.

У березні 2006 року обраний депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, член Блоку "За Януковича!". У серпні 2006 року знову призначений на посаду віце-прем'єр-міністра України в другому уряді Віктора Януковича. Був депутатом ВР VI скликання від "Партії Регіонів".

Після перемоги Януковича на виборах президента у 2010 році Табачник став міністром освіти і науки України в уряді Азарова. Відразу після призначення по всій країні проти нього почили розгортатися "АнтиТабачна компанія", проте на посаді він перебував аж до Революції Гідності 2014 року. Запам’ятався своєю відвертою антиукраїнською позицією, ксенофобією та знищенням системи освіти в Україні та пропагандою російських настроїв. Наразі переховується в Ізраїлі від українського правосуддя.

Жителі 92 виборчого округу традиційно підтримали Олександра Мороза, який балотувався списком блоку СПУ-СелПУ, очолив фракцію "Лівий центр". До 2000 року керував парламентським комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин.

Васильківський район у парламенті ІІІ скликання представляла Тетяна Засуха – дружина Анатолія Засухи, який на той час був головою Київської ОДА. Входила до комітету з питань аграрної політики та земельних відносин. У 2003 році Засуха отримала звання "Героя України" за визначні особисті заслуги переду державою у розвитку агропромислового комплексу, впровадження сучасних форм господарювання, активну громадсько-політичну діяльність.

На наступних виборах жителі округу знову підтримали Засуху, яка балотувалася без підтримки політичних сил. Протягом IV скликання вона входила до різних фракцій, а наприкінці приєдналася до "регіоналів", із цією політсилою ставала народною депутаткою у V та VI скликаннях ВР. Попри намагання потрапити до парламенту мажоритарці у 2012 році, рішення про визнання її переможницею виборів було оскаржене найближчим переслідувачем – Віктором Романюком, який і став нардепом.

Зараз Тетяна Засуха очолює агрофірму "Світанок", яка базується в селі Ковалівка. Підприємство орендує близько 45 тисяч гектарів землі в Київській та Житомирській областях, входить до десятки найбільших платників податків України з-поміж представників агросектору.

Євген Жовтяк традиційно балотувався до парламенту по Києво-Святошинському району, знову від партії "Народний рух України". У ВР був заступником голови комітету з питань бюджету.

Уже знайомий жителям Іванківщини Іван Кірімов балотувався самовисуванцем і знову здобув мандат. У парламенті ІІІ скликання був головою підкомітету з питань законодавчого забезпечення державної політики у сфері захисту громадського здоров'я та медико-соціальних проблем Чорнобильської катастрофи комітету з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства.

Як самовисуванець намагався стати нардепом IV скликання, за списком "Батьківщини" балотувався до ВР V скликання, але обидва рази – невдало. Після депутатства був головою Іванківської РДА. Свого часу Кірімов очолював Київський обласний осередок партії "Батьківщина".

Ще одним мажоритарником від Київщини у парламенті ІІІ скликання став багаторічний мер Броварів Олексій Іщенко. Він протягом 10 років керував містом, а до ВР балотувався самовисуванцем. Став членом комітету з питань державного будівництва, місцевого самоврядування та діяльності рад, а згодом заступником голови комітету.

Після завершення каденції Іщенко отримав посаду заступника голови Адміністрації Президента України, був керівником Головного управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами. У 2005 році він приєднався до групи будівельних компаній "Планета".

У 2006 році протягом місяця очолював Службу Прем'єр-міністра України, а потім отримав посаду заступника Міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, де пробув до 2007 року.

Якщо до парламенту ІІ скликання від Бориспільщини пройшов Бакай, то вже наступного скликання представляв громаду його близький соратник – Олександр Абдулін. Він є незмінним депутатом Верховної Ради з ІІІ по ІХ скликання. Якщо спочатку він представляв партію "Демократичний союз", яку створив разом із Олександром Волковим та згаданим раніше Бакаєм, то починаючи з V скликання став прибічником "Батьківщини". Наразі Абдулін є заступником голови партії, із 2005 року займається у Юлії Володимирівни питаннями агітації і пропаганди.