#

В Україні триває дискусія щодо статусу та повноважень Генерального прокурора

03.05.2026 12:33
В Україні триває дискусія щодо статусу та повноважень Генерального прокурора
У фокусі уваги — модель призначення та незалежність Генерального прокурора

Так все-таки, яким повинен бути в Україні Генеральний прокурор, в т.ч. і у світлі продовжуючого тиску на нього з боку, так званих, «представників громадянського суспільства» та їх закордонних господарів?!

1 частина

Погоджуюся, що писати сьогодні і висловлювати свою думку на цю тему справа не вдячна, бо нинішнє суспільство хворе, особливо в умовах повномасштабної війни, поки діє режим воєнного стану, коли на фронті продовжуються запеклі бої, ворог тисне і на значній частині лінії зіткнення переважає нас у живій силі і озброєнні, коли в країні люди звикли робити швидкі і найпростіші висновки із джерел Єдиного марафону, який, на жаль, не став інструментом єднання нашої нації перед лицем ворога; стан дотримання правопорядку теж цьому не сприяє. Нагляд за додержанням законів та прав і свобод громадян відсутній в Україні, бо недруги нашої країни все зробили за ці крайні 10-15 років, щоб його не було, бо він, не дивуйтеся, не потрібен ані владі, що нинішній, що, як мінімум, двом попереднім, бо заважав красти та збагачуватись; не потрібен він і нашим європейським партнерам, бо і вони не зацікавлені, щоб Україна вистояла у цій війні і сформувалась як сильна, демократична та розвинена економічно держава, аби не стала їм конкурентом, особливо з урахуванням наших військових та бойових спроможностей протистояти другій армії світу. Вже мовчу про наші реальні можливості в сільськогосподарському виробництві. Одним із найбільш потужних інститутів Української держави стільки років і була саме прокуратура, яка у відповідності до вимог Конституції України, прийнятої в 1996 році не «кнопкодавами» із пропрезидентської монобільшості, а різними по своїй суті політичними силами, конкурентно здатними, з погодженими в Європі нормами, на яку покладався нагляд за додержанням законів як органами державної влади, так і органами правопорядку, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове розслідування, саме до яких і найбільше сьогодні претензій у громадян. А тому всім людям в ті часи було до кого звернутись за захистом своїх прав і свобод, в т.ч. і на місцях, в селах, селищах і районних центрах та містах, чого сьогодні вони позбавлені і кинуті, фактично, напризволяще, а це тільки негативно впливає на стан верховенства права і підриває основи національної безпеки в нашій воюючій країні. 

Ще більш тривожними для мене особисто є нападки, організовані на прокурорську спільноту, в т.ч. шляхом проведення уже 12 років підряд постійних «реформ», які тільки знищують фундамент нашої держави. Я теж не заперечую, щоб система органів прокуратури була реально дистанційована від будь-якого стороннього впливу, як від нашого Президента та його Офісу, так і, тим більше, від, так званого, «громадського сектору» в лиці фактично іноземних агентів, в т.ч. і в частині підбору кадрів, особливо на керівні посади в органах правопорядку і судах. Я вже мовчу про їх нестерпне намагання втручатись, передусім, у професійну діяльність прокуратури. Конкурсні процедури дійсно можуть мати право на життя, але, цим повинні займатись виключно професійні прокурори, а не сторонні особи, які взагалі не мають уявлення про професію прокурора і ніколи там не працювали!!! Тим більше, участь в таких процесах іноземних громадян повинна бути повністю виключена, бо це протирічить нашому Основному Закону! При чому, конкурсні відбори кандидатів на роботу в органи прокуратури повинні бути лише за умови персональної відповідальності за якість такого дійства, особливо на вищі посади, тому цим повинні займатись виключно кадрові підрозділи обласних прокуратур та, так званого, Офісу Генерального прокурора. Контролювати процес проходження конкурсів для підвищення по службі, зокрема, і перехід із прокуратури нижчого до вищого рівня, а тим більше – призначення прокурорів на адміністративні посади, в першу чергу, керівників окружних, обласних прокуратур та їх заступників, повинні проходити обов’язково із залученням Ради прокурорів (такий орган прокурорського самоврядування повинен бути один, як і у більшості країн Європи, а не як у нас - два), яка також повинна мати повноваження перевірки законності притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності. У своїй роботі прокурор повинен бути залежним лише від норм закону, але обов’язково процесуально підзвітним безпосередньому керівнику, який і повинен нести особисту відповідальність, як за роботу підлеглих дисциплінарно, так і за результати роботи прокуратури в цілому, як це було і раніше за часів існування районних, міських і обласних прокуратур! Ще раз наголошую: повинна бути висока міра відповідальності за прийняття прокурором та його керівником незаконного рішення, але одночасно і гарантована можливість його своєчасного виявлення, щоб такий прокурор невідкладно поніс дисциплінарне покарання, а не через роки, коли з’ясується, що він, наприклад, так і не направив до суду підписаний ним той же обвинувальний акт у кримінальному провадженні, хоча в ЄРДР вніс відповідні дані, або замість слідчого судді під час дії режиму воєнного стану приймав рішення про проведення обшуків та продовження строків розслідування. І таких прикладів сьогодні достатньо.

Не можу змовчати і про організацію роботи органів прокуратури, яка на сьогодні не планується, не аналізується і будь-які висновки по її результатах не робляться професійно. Тому, коли я чую про якісь «стратегії розвитку» прокуратури, які, тільки вслухайтесь, розробляються за підтримки «міжнародних партнерів», тобто, знову ж таки, так званих, наших «партнерів»,  мені стає сумно і прикро, бо це є черговим свідченням їх намагань підпорядкувати собі органи влади України, чого не повинно бути при любих обставинах, навіть під час кровопролитної війни із агресором!

Або наскільки огидно вже чути про чергове приведення наших норм закону про порядок призначення Генерального прокурора у відповідності до, так званих, «європейських стандартів», яких насправді ніде не існує; кожна країна визначає сама у власній Конституції такий порядок і вони скрізь різні! Я особисто таких європейських документів ЄС не бачив, але, приходилось читати, як з посиланням на них нам пишуть сьогодні: «процедура відбору та звільнення Генерального прокурора має бути більш прозорою, об’єктивною та меритократичною, шляхом конкурсного відбору з посиленими вимогами до професійної компетенції, доброчесності та етики, бажано із залученням незалежного органу, а також із запровадженням голосування кваліфікаційною більшістю голосів у парламенті». Я вже у своїй попередній публікації писав, як саме тепер трактує та ж Європейська правда такі вимоги ЄС, повторюю, як умову прийому України до цього товариства, тобто, ще більш жорстокіше і прямолінійніше, наче вже ми є їх колонією. Тому я і звертаюсь до них: якщо ви, шановні партнери, дійсно бажаєте нам добра, чому ви ігноруєте той факт, що у нас прокуратура входить до системи правосуддя, в зв’язку з чим і вимоги до незалежного прокурора повинні бути подібні як і до судді? Було б слід аргументовано рекомендувати (а не вимагати), щоб призначенням всіх керівників органів прокуратури (районного, обласного та, так званого, ОГП) займалось прокурорське самоврядування, про що говорила і Венеціанська комісія та інші європейські співтовариства прокурорів, маючи на увазі Ради прокурорів як ключові органи прокурорського самоврядування, які і повинні, як мінімум, погоджування таких кандидатів, в т.ч. навіть і на посаду Генерального прокурора, а не «іноземні експерти» чи «міжнародні спостерігачі», які вже кінцево скомпрометували себе, в т.ч. і при відборі нинішніх Директора НАБУ і керівника САП! Адже саме Рада прокурорів в Україні є представницьким органом, який і повинен діяти від імені всього прокурорського корпусу і там не повинно бути будь-яких  сторонніх осіб! Запит на потрібного професійного Генерального прокурора в Україні повинен виходити із середовища прокурорів, а не тієї чи іншої політичної сили чи, тим більше, рекомендований іноземними агентами. 

А для того, щоб Генеральний прокурор був незалежним, потрібно прописати в Основному законі і виключну компетенцію для цього не простої більшості у парламенті, як це існує зараз, а обов’язково – кваліфікаційної, тобто, 2/3 голосів, і для погодження його кандидатури при призначенні, і, тим більше – для його звільнення з посади!

Але, процедура призначення і звільнення Генерального прокурора в Україні на сьогодні вже чітко виписана в Конституції України, куди вносити зміни під час воєнного стану заборонено! Разом з тим, я погоджуюся із позицією такого активного дописувача у Фейсбуці як Євген Крапивін, який з приводу незалежності Генерального прокурора висловився приблизно так: «Це досі предмет політичних торгів, проте від прокурорської спільноти та самого Генерального прокурора залежить яким чином його політична нейтральність буде реалізовуватись на практиці»!

(Далі буде…)

Про автора: Олексій Васильович Баганець (нар. 5 квітня 1954, Полтавська область) — український юрист, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, державний радник юстиції 2 класу, колишній заступник Генерального прокурора України, адвокат і правозахисник. Після закінчення Харківського юридичного інституту у 1979 році розпочав роботу в органах прокуратури, де пройшов шлях від слідчого до керівних посад у регіональних прокуратурах. Працював у прокуратурах Херсонської, Львівської, Дніпропетровської, Рівненської областей, а також міста Києва.

У 2000–2002 роках обіймав посаду заступника Генерального прокурора України, де, зокрема, був залучений до розслідування справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Під час роботи в Генпрокуратурі публічно дотримувався версії побутового характеру злочину та заперечував політичну мотивацію, а також виступав проти залучення іноземної допомоги до розслідування. У різні роки очолював прокуратури Волинської, Донецької, Рівненської та Львівської областей. У 2005–2007 роках знову обіймав посаду заступника Генерального прокурора України – прокурора Донецької області.

У 2010–2014 роках працював адвокатом, зокрема захищав колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка у кримінальному провадженні щодо перевищення службових повноважень. Європейський суд з прав людини визнав цю справу політично вмотивованою. У 2014–2015 роках знову обіймав посаду заступника Генерального прокурора України. Нині займається адвокатською практикою.

Баганець відомий участю у резонансних кримінальних провадженнях та публічними коментарями щодо діяльності правоохоронної системи України.

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Олексій Баганець
Адвокат
Теги: