Виробництво політики по-обухівськи: що з нею не так і чому

Обухів потребує серйозних змін

Обухівський журналіст та як він себе називає, візіонер міста, Мирослав Чайковський – про джерела реалізації місцевої політики в його рідному місті, а також про те, як можна покращити ситуацію з системою управління

Почнемо з визначення.

·      ЩО ТАКЕ «виробництво політики на місцевому рівні»?

Це процес формування, прийняття та впровадження рішень органами місцевого самоврядування, які спрямовані на вирішення конкретних проблем і розвиток громади. На цьому рівні політика орієнтована на забезпечення ефективного управління, задоволення потреб місцевого населення та покращення якості життя в межах певного міста, села чи регіону. Сухо, але чітко.

Йдемо далі.

·      ХТО Є джерелом здійснення (синонім «виробництва») місцевої політики?

В Обухові на це претендують ТРИ колективні суб’єкти, котрі я означу згідно з художнім баченням їх образів.

1.  РАТУША. В народі відома як мерія або ОМР. Її історія почалася в 1961 році на місці найстарішої обухівської церкви, відомої ще з 1618 року. В 1961 в Обухові побудували вже канувшу в лету «Сільгосптехніку» і двоповерхову будівлю райкому партії, зараз – Обухівської міської ради. Звичайно, жодної містики в тому немає, втім, адепту конспірологічних теорій може здатися, що будівництво органу світської влади на духовному місці є кроком назад у розвитку території.

Так чи інакше сьогоднішня обухівська Ратуша – місце, котре тривалий час входить в число політичних інституцій з негативною репутацією. Згідно з розповсюдженою точкою зору Обухівська міська рада – це суміш непотизма, корупції і тому подібних соціальних хвороб нашого суспільства. Її здатність виробляти політику вважається сумнівною, принаймні, в частині, що стосується продуктивності цього процесу.

2.  АСАБІЙЯ. Ісламський термін, котрий окрім соціальної згуртованості може позначати групи, заражені вірусом власної месійності і зверхності. В Обухові вони також присутності. Їх головні ознаки:

-        ітерація (повторюваність в кожному політичному циклі);

-        популізм (ретельно культивований і довершений скандалізм);

-        невисокий інтелектуальний і компетентності, загалом, рівень.

Іншими словами, якщо РАТУША є синонімом зловживань, то АСАБІЙЯ – балагану, «чорної ради».

3.  ФОРМІКАРІЙ. Третій суб’єкт перекладається як «мурашник» і спостерігається у вигляді гнітючого і токсичного біляполітичного фейсбук-середовища Обухова, котре свого часу дуже добре означила Елеонора Рузвельт, здається:

Великі люди обговорюють ідеї,

Середні люди обговорюють події,

Маленькі люди обговорюють інших людей.

 Станом на сьогодні ці три середовища беруть участь у виробництві обухівської політики під більш відомими нам термінами «влада», «опозиція» і «громадська думка» (фб – її нерепрезентативний зріз).

Перманентний політичний конфлікт в Обухові це конфлікт між «глибинною державою» і «глибинним народом». Роль діпстейта грає «глибинна мерія», а діпнейшн – «глибинна громада».

ЩО НЕ ТАК?

1.    ІДЕАЛ. Згідно з класичним визначенням продуктивність процесу полягає у взаємодії влади і опозиції з опертям на громадську думку.

2.    КОМПЕТЕНЦІЇ. В Обухові з цим трабли і полягають вони у тому, що ні влада, ні опозиція з огляду на часту відсутність компетенцій не здатні до здійснення реальних (не корумпованих в ситуації мерії/не популістичних у випадку опозиції) аудиту і експертизи того чи іншого явища/проблеми.

3. ВЗАЄМОЗАПЕРЕЧЕННЯ. Важко сказати, коли саме явище тотального взаємозаперечення з’явилося як дестабілізуючий фактор місцевої політики, але вже при попередньому мері такі процеси як аудит чи експертиза були номіналізовані і рішення приймалися або одноосібно, або у дуже вузькому колі бенефіціарів, прізвища котрих всім відомі.

4.    ЗАРОЗУМІЛІСТЬ. З іншого боку опозиція, котра рік за роком культивує власне месіанство не спромоглася не лише до формування реальної альтернативної мережі впливу, але і до продукування чогось, крім перманентної ненависті до опонентів у владі , власне до будь-кого у владі крім себе.

Її інтелектуальний потенціал, як було зауважено вище, не дозволяє не лише здійснювати поточну експертизу у різних площинах, але позбавлений таких банальних, здавалося би необхідних речей як «лавка запасних» (фахівці, здатні очолити напрямки в разі перемоги) і «стратегічний розвиток» (візія) майбутнього міста.

Ймовірно тому, на відміну від західного типу активізму, вітчизняний, і обухівський зокрема, спрямовані на апеляцію до загальних міських проблем, а не свого виборчого округу (це ресурсно, саме тому значна частина обухівських депутатів просто не знає його кордонів, проблематики тощо).

5.   СПІЛЬНЕ. Тут варто зауважити, що спільного у влади і опозиції більше ніж здається. В числі вже названих – слабкі компетенції; нездатність до експертизи; відсутність візії тощо. Іншими словами, попри постійні звинувачення Асабійі на адресу Ратуші  (і апеляції до Формікарію) нічого, крім лайків та постів на підтримку, опозиції це особливо не приносить.

Різниця між ними лише у тому, що незаплямована справжнім управлінням і пов’язаними з цим помилками Асабійя має кращі моральні характеристики ніж Ратуша. Втім, в Обухові це пов’язано не стільки з реальними чи видуманими управлінськими помилками у стінах Ратуші, скільки зі архетиповим ставленням українців до влади загалом. А воно, як відомо, завжди містить недовіру.

Відтак, я більш ніж переконаний у тому, що опозиція нічим не відрізняється від влади крім того, що нею не є. І у випадку перемоги так само швидко обвалиться в очах колишніх прихильників, оскільки не має інтелектуальних та управлінських ресурсів до більш якісного виробництва місцевої політики.

ЩО РОБИТИ?

Відтак, виникає питання: як зробити так, щоб виробництво обухівської політики було менш конфліктним, більш продуктивним, враховувало інтереси всіх груп населення?

Безумовно, я розумію, що в ситуації інсталяції «нового класового порядку» його суб’єкти (чиновники; «заброньовані»; ті що не підпадають під мобілізацію (вік, стать); «ухилянти»; ЗСУ) мають абсолютно різні визначення базових українських понять, таких як СВОБОДА, СПРАВЕДЛИВІСТЬ, БЕЗПЕКА. І допоки в країні формуватиметься система «новітнього звичаєвого права» в його неофеодальній формі говорити про «обухівський консенсус» зарано. Власне, якщо його немає в країні, чому він має бути у місті? Якщо держава формує лінії розколу, чому місто має поступати інакше?

Втім, ми говоримо не про поточну драматичну ситуацію, і не про найближче майбутнє. Швидше за все говорити про щось подібне є сенс лише після закінчення війни і здійснення в тому числі місцевих виборів.

Відтак, на мою скромну думку, покращення можуть наступити якщо подолати три родимі плями обухівської політики:

1.    НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ЕКСПЕРТИЗИ почасти лікується залученням сторонньої, зовнішньої допомоги фахових ГО, think tank, формуванням власних.

2.    НИЗЬКА ДОВІРА ДО ВЛАДИ повинна нівелюватися за рахунок залучення опозиції до управлінських рішень за принципом ось вам відділи, працюйте разом з нами. Щось типу «коаліційного уряду».

3.    НИЗЬКІ РЕЙТИНГИ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ виправляються за допомогою розширення участі громадських організацій та населення в цілому у формуванні пропозицій і прийнятті рішень.

Йдеться як про консультативний аспект співпраці з громадськістю, так і такі нібито архаїчні, але улюблені товаришами на кшталт Мюррея Букчина опції як «опитування», «міні-референдум», а також прояви плебісциту – періодичні «віче». Це дає громаді можливість відчути себе співучасниками прийняття рішення,  а не його жертвами.

На мою думку, ці кроки допоможуть зробити процес виробництва політики більш ефективним і враховувати інтереси всіх груп населення. А це головне, оскільки Обухів має бути рівнодоступним та інклюзивним.