Віртуальний друг: в Україні розробили чат-бота для психологічної підтримки підлітків

Учора, 13 жовтня, відбулася презентація першого мультимедійного чат-бота, що допомагатиме дітям долати всі труднощі перехідного періоду. Наскільки актуальним є це нововведення, на які проблеми орієнтований проєкт та як програма дбатиме про ментальне здоров’я підлітків, читайте в матеріалі "Моєї Київщини"
Проєкт "Віртуальний друг" ("Цикл відеоблогів для соціальної адаптації підлітків") розроблено в межах програми "Аудіовізуальне мистецтво" і реалізовується Міжнародним фондом Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду.
Підлітковий вік – чи не найскладніший етап людського життя, адже саме тоді ми формуємося як особистості. На жаль, наразі в Україні (як і в усьому світі) дуже невтішна статистика проблем, із якими стикалися діти підліткового віку в 2020 році. Серед них варто виокремити невзаємне перше кохання, булінг, зокрема й кібербулінг, фізичне насилля, жорстокість із боку однолітків, суїцидальні думки.
Аби допомогти підліткам впоратися із вищезазначеними труднощами або ж подолати психоемоційні розлади й було створено інтерактивну мультимедійну платформу з онлайн-підтримкою.
Директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус зазначає:
"Віртуальний друг" – це спроба дати альтернативний контент нашим дітям. Аби вони шукали всю інформацію не просто в Інтернеті, а, як мінімум, у 250 інтегрованих у програму відеоблогах із фрагментами життєпису, а також творчої та культурної спадщини Івана Франка. Переконаний, що легкість користування цим ботом і його контентонаповнення є хорошими передумовами для успіху нашого проєкту.
Варто зауважити, що чат-бот Селя (@Sela_Vi_bot) містить елементи штучного інтелекту, що дає їй можливість автоматизувати обробку заявок та оптимізувати контент, а відповідно й оперативно надати допомогу.
Важливо, що спілкування із ботом цілком конфіденційне. Ба більше, листування можна видаляти, що є очевидною перевагою для підлітків, які не бажають, аби про їхній пошук порад дізналися інші.
Над розробкою проєкту працювали психологи, які, власне, і розробили діалоги на найбільш актуальні теми:
- Стосунки у школі;
- Стосунки з батьками;
- Стосунки з друзями;
- Пошук себе та свого "Я".
Заборонених тем немає. Віртуальний друг – анімований персонаж Селя – спілкується зі своїм співрозмовником справді просто, по-дружньому: жартує, знає сленг і навіть нецензурну лексику. Тому атмосферу довіри розробникам таки вдалося реалізувати.
До того ж цей бот може бути корисним не лише для дітей, але й для батьків як спосіб краще зрозуміти, пройнятися проблемами та навчитися відповідати на незручні запитання.
Nota benе! Чат-бот не замінює професійну психологічну допомогу та не проводить психологічні консультації.
До слова, задля визначення статі та зовнішнього вигляду анімованого персонажа було проведене обговорення із цільовою аудиторією, у результаті якого бота-дівчину назвали Селя, використавши французький вираз "C’est La Vie" ("Таке життя")!
У липні поточного року Міжнародний фонд Івана Франка організовував конкурс малюнка "Мій віртуальний друг", метою якого було визначення візії цільової аудиторії та створення віртуального персонажа для проєкту. Як зауважує заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка, керівниця проєкту "Цикл відеоблогів для соціальної адаптації підлітків" Ольга Нижник:
Франка хочуть бачити не таким, як він зображений на портретах. А у кросівках, завужених штанах і футболці-поло. Тому наш віртуальний друг саме такий.
На презентації були присутні відомі батьки, які ділилися власними думками щодо необхідності та актуальності появи такого чат-бота. Так, батько 3 дітей, телеведучий, блогер Анатолій Анатоліч стверджує:
Із великим задоволенням підтримую цю програму. Іноді діти не можуть поговорити з батьками з різних причин. Тому поява цього друга, який може щось допомогти й підказати, надзвичайно важлива. Проблеми існують. І хоч як банально це прозвучить, але якщо ми цим проєктом допоможемо бодай одній дитині, то це вже матиме сенс. Сподіваюся, що ініціатива зможе допомогти багатьом родинам і дітям зокрема.
Схвально відгукується про нововведення й багатодітна мама та CEO 60+ Сім’ї ресторанів Дмитра Борисова Олена Борисова:
Я максимально підтримую цей проєкт. Завжди кажу своїм дітям, що ми для них не друзі, а їхня гора. Разом із чоловіком намагаємося розпитувати про проблеми, проговорювати їх, адже дуже важливо знати, що відбувається в житті наших дітей.
Ми робимо все, аби сім՚я жила реально, а не віртуально. Тому в них нема гаджетів, а лише те, що потрібне для навчання. Я вважаю, що моє завдання як матері – зберегти ментальне здоров’я моїх дітей. Вони точно навчаться всьому, що їм буде потрібно в майбутньому, якщо їхня професія буде пов’язана з якимись технологіями.
У нас дуже багато дітей, тому вони постійно перебувають у певному ком՚юніті. Ми живемо в лісі, тож діти розрізняють усі види грибів, орієнтуються на місцевості, знають де та як росте мох. Я точно знаю, що є сім’ї, де цей віртуальний друг дуже потрібен. У більшості дітей є гаджети і коли чогось не вистачає або ж виникає якась проблема, то добре, що їм є куди звернутися за допомогою.
Свої міркування щодо вирішення проблем, які виникають у підлітковому віці, висловив і народний депутат України Михайло Цимбалюк:
Я вже 7 років маю ще одне звання – дідусь. Вважаю, що про дідусів і бабусів у контексті вирішення цих питань забувати не слід. Інколи вони можуть більше поспілкуватися з дітьми, ніж самі батьки.
У свій час (2005-2006 рр) я очолював кримінальну міліцію з прав неповнолітніх (давно, але правда, – жартує). Сьогоднішня статистика є невтішною, але ми не повинні забувати є й латентність таких порушень. Реальна статистика значно сумніша та гірша.
Мої батьки зуміли зробити найголовніше – не дуже демонструючи любов навчили дітей любити. Нині зовсім інші виклики. Соціальні мережі затягують дітей і те, що відбувається у навчальних закладах (дитсадочках, школах, інститутах), зовсім відмінне. Дорослим дуже важливо бути учасником цього життя, бо, якщо ми там не будемо, то цю нішу обовязково займе хтось інший, не завжди з добрими намірами.
"Моя Київщина" вирішила дізнатися в зіркових батьків, чи готові вони до впровадження практики спілкування дітей із презентованим інноваційним чат-ботом у своїй сім’ї.
Анатолій Анатоліч
Мені хочеться показати дітям, що таке існує, аби вони спробували. А потім вже хай самі вирішують, чи це їм потрібно. Якщо так спілкуватися зручно й комфортно, то, звичайно, надалі будуть користуватися чат-ботом. Упевнений, що зі своїми дітьми ми дуже близькі й мені було би цікаво, як вони оцінять ефективність порад анімованого персонажа. Думаю, що їм має сподобатися. Питання лише в тому, чи знайдуть вони для себе щось у ньому.
Олена Борисова
Дякувати Богу, що в нас повна сім՚я, де є мама й тато, які беруть активну участь у вихованні кожного зі своїх дітей. Дуже сподіваюся, що їм це не знадобиться. Як мінімум тому, що ми – сім՚я без гаджетів.
Ми разом із чоловіком і з кожною дитиною окремо працюємо з дитячим психологом ще фактично з народження. Це в нас уже як традиція. Ми точно не знаємо, як правильно. І в багатодітній сім՚ї завжди є таке як синдром третьої, четвертої тощо дитини. Тому наш психолог завжди наголошує, що до кінця не розповість про те, що йому розповідає дитина. Лише якщо це загрожуватиме чиємусь життю, тоді так. Я хотіла би знати не все, а лише те, що реально може вплинути життєдіяльність дитини чи якихось інших людей. Вдаватися в деталі мені не цікаво.
Андрій Шабанов
Як батько я не проти, аби моя дитина користувалася цим ботом, якщо їй це допоможе та буде корисним у якихось питаннях. Я й так намагаюся перевіряти, чим саме переймається дитина. Але вона не дає доступу до свого гаджету. Якщо я намагатимуся відібрати його силою, це не виглядатиме дуже круто. Тому я цього й не роблю. Але вмовити її віддати телефон і відкрити при мені все, що я хочу побачити, також дуже важко. Вона просто не дозволяє це зробити.
Моїй доньці 12, а вона нещодавно поставила мені питання: "Коли я зможу з’їхати і жити сама?". Я роблю сторіс із молодшою та кажу в цій історії, що кожна дівчина мріє про те, аби поганий хлопець покатав її на мотоциклі. Моя старша пише мені коментар: "Ні, не кожна". І роз’яснює, що це гендерний стеоретип, і що це не круто. Тобто вона знає цю інформацію і я не можу обмежити їй доступ до неї.
Особливо трепетним у підлітковому віці є встановлення особистих кордонів. Тому ми поцікавилися в батьків, як би вони реагували, якби взнали, що їхня дитина спілкується із віртуальним другом та чи читали би листування.
Анатолій Анатоліч
Звичайно. Я б подивився для того, щоб розуміти про що йде мова. Якщо зі мною цим не поділилися, то чому зі мною цим не поділилися. Що це за таємниця і чому я про це не знаю. Не як претензія, а як цікавість. Чому приховують? Чи соромно зізнатися, чи боязко, якщо так, то чому.
Не вважаю це обмеженням особистого простору. У мене насправді досить сучасні діти і ми спілкуємося з психологами. Відповідно в ментальному плані вони достатньо здорові. Але таємниці все одно мають…
Олена Борисова
Я все-таки за те, щоб не встановлювати тотальний контроль над життям дитини. На мою думку, це, по-перше нечесно, а, по-друге, зайве. Мені важливо нести відповідальність і контролювати емоційний, психічний стан дітей. Тобто те, де може бути якийсь збій. А втручатися в те, як дитина розвивається, проживає своє життя… У моєму випадку, коли дуже багато дітей і бізнес, не вважаю за потрібне невротично перейматися що, кому, хто написав і як назвав мене в телефоні.
Чат-бот – елемент захисту дитини?
Анатолій Анатоліч пояснює:
Це елемент захисту дітей передусім із неповноцінних родин, із сімей, у яких є проблеми міжособистісного спілкування, або ж де батьки не цікавляться життям дітей. Ми знаємо як це діє, коли хтось із однолітків порадить спробувати. Наведу поганий приклад: "Спробуй покури, я покурив, мені сподобалося". Круто, що подібні речі можуть розповсюджуватися так само. Спробуй. Я там запитала і отримала відповідь. Навіть якщо це порадять не батьки, а хтось із підлітків. Або ж шкільний психолог. Чат-бот – ніби особистий щоденник, у якому можна отримати відповідь на різні запитання.
Андрій Шабанов зазначає:
Час покаже, як це буде працювати. Усі найкласніші речі у світі завжди розпочиналися з експерименту. Коли хтось щось робив, завжди були ті, хто підтримували та опоненти. Ми подивимося. Якщо в дитини стовідсотково не вистачає часу на спілкування з батьками, то це справді може допомогти.
Підсумки підвела директорка Центру вивчення творчої спадщини Івана Франка Майя Мозер:
Якщо розглядати дитину як автомобіль, то в неї також є двигун, у неї є кермо. І, щоб ця автівка їхала, необхідно залити пальне. Ми як батьки допомагаємо дітям, навчаємо їх керувати, обирати правильний шлях. А звідки вони беруть пальне? Із навколишнього світу. Тому цей чат-бот і буде тією енергією, тим пальним, яким діти наповнюватимуть себе. І ця енергія штовхатиме їх рухатися далі.
Читати "Моя Київщина" у Facebook