Врятуйте наші легені: як нищать життя і здоров’я жителям Переяславщини нахабні живодери

До справжнього екологічного SOSу волають у селі Велика Каратуль, що на Переяславщині. Причина нестерпної ситуації - звіроферма з вирощування норок, яку сім років тому фірма "Вікінг" розпочала експлуатувати у безпосередньої близькості до житлових будинків села...

Як за семирічку зробити немилою малу батьківщину?

Коли влітку водій автівки буде проїжджати трасою Київ-Харків на ділянці дороги, що розташована біля Великої Каратулі, не важко передбачити, що  він мимоволі щільно прикриє віконце свого автомобіля, аби букет міазмів у повітрі не заповнив його салон. Але що тому водієві? Минув дискомфортний острівець  екологічної небезпеки – знову відкривай вікно – насолоджуйся чистим киснем!

Інша річ – жителі вищезгаданого села на Переясловщині, де свіже повітря – у дефіциті. До того ж будинки,  зведені з діда-прадіда,  на колеса не поставиш, аби переїхати туди, де менший сморід. Окрім того, з огляду на санітарно-екологічну ситуацію у селі місцева нерухомість різко знизилась у ціні. Здавалося, не так вже далеко до Києва, але хто купить будинок  у такому несприятливому для життя, роботи та відпочинку місці?

Особливо тяжко людям, які страждають від легеневих хвороб, або чутливі на алергени різного штибу. З роками становище людей, особливо в теплу пору року (фактично з квітня по листопад) стало нестерпним. Тепер вже кияни не привозять дітей в літку до бабусі, оскільки не тільки побоюються за здоров’я своїх близьких, але й не хочуть їм псувати свято канікул.

До речі, про свята. Як розповів нам місцевий житель Віктор: «У вересні на храмове свято до Великої Каратулі завжди приїжджало чимало родичів на два-три дні. Зараз кількість візитерів значно скоротилась, а ті, хто приїжджає – затримуються у селі не більше ніж на дві-три години…»

Ця приваблива, але небезпечна норка…

Як відомо раніше на вітчизняних звірофермах утримували песців та лис, але через зміну моди , попит та економічну доцільність практично усі  з чотирьох десятків звіроферм, існуючих у країні перейшли на вирощування норок.

Декілька подібних спеціалізованих ферм знаходиться на Київщині, а дві - безпосередньо у Переяслав-Хмельницькому районі в селі Ковалин та у  селі Велика Каратуль,

Для читачів мабуть варто нагадати історію становлення хутряного бізнесу в цій місцевості. Ще за радянських часів (ледь не з початку 60-х)  була у районі звіроферма, зведена у селі силами місцевої райспоживспілки, але вона із самого початку була за розробленим проектом розташована у лісі, далеко від житлових будинків.

Тут більша частка шкідливих викидів (аміак, сульфати) , що випаровується, а частково розсіюваються, частково нейтралізуються, бо поглинаються  деревами. Тому зараз у місцевих жителів нема жодних суттєвих претензій до цієї ділянки хутрового виробництва, яке дає заробіток людям, податки до бюджету і майже не впливає на їхнє самопочуття.

 Зовсім інша ситуація з новими корпусами звіроферми, яка стала функціонувати з 2012-го року в безпосередній близькості до житлових будинків села.

І хоча передбачалось, що відстань від ферми до будинків має бути не меншою, ніж 325 метрів, перші приватні помешкання розташовані від екологічно небезпечного виробництва буквально через дорогу, тобто на відстані кількох десятків метрів!

Тому-то так і відчутні всі випаровування від гноєсховищ для місцевих жителів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що ферма знаходиться на півночі від села, а рух ґрунтових вод на наших географічних широтах здійснюється здебільшого з півночі на південь. Тож небезпека для людей розчинена не тільки у повітрі, але й поступово підступає знизу – від води, яку вони споживають з колодязів.

Забруднення  грунту,  підземних вод та водоймищ – це, так би мовити - міна уповільненої дії, хоча вже зараз значна кількість земляків надає перевагу бутильованій воді з магазину.

Справжня ж повсякденна зброя швидкого реагування - то зіпсоване в окрузі повітря. Неприємні міазми за розою вітрів  розповсюджують  запах падалі постійно, а до антиутопії «Продавець повітря»  фантаста Бєляєва людство ще не дожило. Втім, іноді здається, що з такими темпами забруднення навколишнього середовища, це – вже й не така далека перспектива…

Однак  занепокоєння людей посилено ще й тим фактом, що керівництво «Вікінгу» заміть того, щоб скорочувати виробництво, намагається його розширити і ніколи не приховувала цього.

Ще на початку свого будівництва норкове підприємство мало підписати договір про співпрацю з сільською радою. В ньому були два пункти. Перший – це грошова допомога бюджету села, а другий про поступове розширення ферми. Останнє мало збільшити кількість норок вдвічі, відповідно викидів стало би більше. Саме тому місцеві запротестували проти цього і договір не підписали.

Втім, навіть без договору «Вікінг» розширює щільність утримання норок. Під час проведення огляду супутникових аерофотознімків місцевості 14.09.2011, 01.07.2014 та, 19.08.2017 через картографічний інтернет сервіс карти Google (Google Earth Pro) встановлено й динаміку зростання виробництва: на першу дату на фермі знаходилося 30 шедів (ангар з клітинами для тварин), на другу їх тут вже знаходилося - 95 шедів, а позаминулого літа зафіксовано вже 103.

Як відомо, Світовий банк відніс виробництво хутра до п'ятірки найгірших з точки зору забруднення навколишнього середовища важкими металами, тому що в його процесі використовується хімія. То чи варто цю об’єктивну загальносвітову тенденцію доповнювати ще й місцевими галузевими неподобствами?

Чому здоров’я земляків стало заручником чужих прибутків?

Не можна сказати, що селяни змірилися зі станом речей та зі своєю незавидною долею. Екологи, громадськість, ЗМІ та правозахисники розбирались над питанням, винесеним у підзаголовок розділу цього матеріалу, після того, як деякі сміливці почали бити на сполох та почали писати до різних інстанцій.

Наприкінці минулого року екологи та місцеві активісти провели в УНІАН спеціальну прес-конференцію, де розповіли журналістам про «нестерпну тяжкість тутешнього буття».

Контролювати діяльність норкових ферм в Україні досить складно через те, що старі екологічні норми були скасовані, а нові ще не запроваджені. 

Екологи й активісти закликали владу запровадити нові екологічні норми діяльності норкових ферм, оскільки такі підприємства дуже забруднюють навколишнє середовище, а також тварин на фермах утримують у жорстоких умовах.

Про це директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко заявив на прес-конференції в УНІАН на тему: «Норкове господарство вбиває не тільки тварин, а й людей та екологію країни». За його словами, норкові ферми переносять в Україну з країн ЄС через те, що ці ферми надзвичайно забруднюють довкілля. «По суті, до нас завозять «брудні» виробництва, які у «чистенькій» Європі не потрібні. Україна не повинна забирати до себе лайно з Європи», - сказав Борейко.

Також він додав, що контролювати такі виробництва досить складно через те, що старі екологічні норми були скасовані, а нові ще не запроваджені.

"Водночас начальник Управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Головного управління Держпродспоживслужби у Київської області Арзу Акберов на прикладі норкової ферми "Вікінг"  повідомив про порушення підприємцями санітарних норм.: "Є порушення по санітарно-захисній зоні. Згідно з нашим висновком, кількість тварин збільшено, і ця зона вже не витримана, і тому потрібно, щоб підприємство збільшило санітарну зону і встановило технології зі зменшення викидів", - сказав Акберов.

У прес-конференції також взяли Іван Проданик, адвокат з АО «Правова та економічна безпека» та  Капітоліна Шевченко, жителька с.Ковалин Переяслав-Хмельницький району, яка постраждала від норкових ферм.

Одночасно тоді у районі  побувала знімальна група проекту «СтопКор», яка намагалася ретельно вивчити ситуацію на місці. З нагоди появи тележурналістів у місцевому клубі навіть відбулася своєрідне екологічне віче, де більшість впевнила представників ЗМІ, що звіроферма їм не заважає.

Контраст між чисельними скаргами до різних органів влади та тодішнім запевненням, що «все гаразд» був досить очевидний…Але згодом з’ясувалося, що причиною подібного «одобрямсу» став контингент присутніх:  майже всі вони були працівниками ферми та їх організовано підвезли автобусом, відірвавши на кілька годин від роботи.

Тоді керівник ферми «Вікінг». Пан Сергій Ховайло запевнив журналістів, що у них є всі дозволи, екологічні норми вони не порушують, а упевнитися в цьому ми можемо у будь-який час: «Ми працюємо в правовому полі, все відкрито, прозоро.

Однак , як зазначив у розмові з нами учасник  грудневої прес-конференції адвокат Іван Проданик, - «Інстітутом громадського здоровья ім Марзеева  було зафіксоване перевищення вмісту метил меркаптану - газу, який небезпечний при вдиханні, ковтанні, попаданні на шкіру

В межах житлової забудови села його вміст у повітрі був зафіксований на рівні, що від 1.5 до 4.5 разів перевищувало межу припустимої концентрації. Це - колосальна доза, яка в майбутньому матимемо вплив на здоров’я людей.

Як відомо, кілька років поспіль (із 2011 по 2014 роки) в країні функціонувала спеціалізована екологічна прокуратура, але у зв’язку з реформою органів прокуратури в жовтні 2014 року Верховна Рада внесла зміни до законодавства , яким ліквідовували спеціалізовані підрозділи прокуратури.

«Хто взагалі у країні нині опікується охороною довкілля?» – також запитали ми в нього. - «Звичайно, профільне відомство -  Міністерство екології та природних ресурсів України, якому підпорядковане Державне агентство водних ресурсів України та Державна екологічна інспекція України. Також є Держпродспоживслужба України, яка опікується санітарно-епідеміологічною проблематикою,  На всіх них лежить відповідальність за стан екологічної безпеки людей, в тому числі й через діяльність підприємств – суб’єктів підприємництва . Власне  тому їм й надані контролюючі повноваження та інструментарій у вигляді інспекційних перевірок та проведення експертиз із залученням наукових установ»,- відповів експерт з екологічного права.

З’ясувалося, що захисниками природи й прав людини на даний час розроблена багатоступенева стратегія захисту людей, які звернулися до них, яка включає в себе й представлення їхніх інтересів у суді. Мабуть там буде не один позов до суду.

Окрім того правозахисники намагатимуться примусити керівництво підприємства-забрудника модернізувати виробництво, аби мінімізувати шкоду екології та здоров’ю своїх клієнтів. Якщо ситуація не покращиться цілком можливо, що будуть здійснюватися  зусилля навіть у напрямку закриття небезпечного виробництва.

«На першому етапі ми підтримуватимемо адміністративне впровадження  у справі рішення адміністративних органів, які дали згоду на початок виробництва у його теперішньому вигляді, зокрема щодо скасування рішення санітарно-епідеміологічної експертизи про влаштуванню меж санітарної зони»,- додав адвокат.

Також він нагадав, що 236-у статтю Карного Кодексу щодо порушень правил екологічної безпеки ще ніхто не скасовував.

Цитуємо її текст: «Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років» .

Також у мережі в реєстрі кримінальних проваджень №12018110100002145, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.10.2018 можна прочитати  досить просторий за обсягом текст , де ретельно перелічені усі екологічні порушення у селі з боку  керівництва «Вікінгу» названі  справжні бенефіціанти виробництва (хоч засновником  юридичної особи вважається британський "КОНКВАЙЄР ІНВЕСТ", а двоє засновників зареєстровані у Донецьку, а один - в Івано-Франківську. Усі вони – явно підставні особи, а реальним власником називають директора Департаменту контрактів №1 «Спецтехноэкспорта» Дениса Панасенка – ділка зі «славнозвісного» концерну «Укроборонпорм»), а також констатувалися факти недотримання норм й стандартів утримання тварин. 

Зокрема, наводиться факт, що  на початок жовтня минулого року, загальна кількість поголів'я норок  у ТОВ «НФ» Вікінг» становила 191 071 голів норки, що більше ніж на 40 тисяч річної програми поголів'я, передбаченої висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-07/119173 від 04.12.2012.

Невдовзі (а конкретніше - 15  квітня) на  «Вікінг» чекає планова перевірка з боку представників Державної екологічної інспекції України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій та Держслужби  з питань праці.

Тож інтрига полягає ще й в тому:  чи зуміють бізнесмени «Вікінгу» вийти сухими з води під шквалом громадського та державного контролю й судових рішень і навпаки - наскільки наші контролюючі органи зуміють проявити принциповість та неупередженість – як від спокусу матеріального заохочення так і від телефонного права й рекомендацій «спустити справу на гальмах»

Экономіка  чи екологія та гуманність: що важливіше на терезах майбутнього?

Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко  під час вже згаданої зустрічі з журналістами констатував: «Норкове господарство вбиває не тільки тварин, а й людей та екологію країни». За його словами, норкові ферми переносять в Україну з країн ЄС через те, що ці ферми надзвичайно забруднюють довкілля. «По суті, до нас завозять «брудні» виробництва, які у «чистенькій» Європі не потрібні. Україна не повинна забирати до себе лайно з Європи», - сказав тоді еколог.

Натомість представники спеціалізованих асоціацій  навпаки стверджують , що левова частка фабрикату – шкірки норки потрапляють до Європи, де їх обробляють до відповідної кондиції і останній процес в екологічному сенсі - значно більш брудніший.

Втім,  очевидно, що натомість експорт сировини, а не готової продукції  до країн ЄС – не містить у собі високої доданої вартості…

На прес-конференції в УНІАН, а також у вже згаданих слідчих матеріалах Бориспільського суду  констатується, що окрім екологічної небезпеки від діяльності ТОВ «Норкова ферма «Вікінг» остання ще й негуманно поводиться з тваринами: «Вони розташовані в умовах, що не відповідають їх біологічним та видовим особливостям. Крім того, процес вичинки шкір норки пов'язаний із їх масовим забоєм, який розпочинається з позбавлення життя тварин у газових камерах через удушення, після чого відбувається зняття шкури в деяких випадках з ще притомної норки».

 Слід зазначити, що на Заході фактору гуманного погодження з тваринами приділяють значно більше уваги, ніж навіть питанням екології.

Тим часом, деякі вітчизняні законодавці пропонують з 1 січня 2025 року повністю заборонити вирощування в Україні тварин з метою отримання хутра. 7 лютого група депутатів, серед яких Мустафа Найєм, Олена Шкрум, Юрій Береза, Олександр Кірш та інші, зареєстрували в парламенті відповідний законопроект №10019.

Презентуючи цей проект закону, його ініціатори наголосили, що «14 країн Європи вже повністю заборонили це виробництво, інші країни - обмежують його, треті пішли по хитрому шляху - ввели такі умови утримання тварин, що жодна ферма їх не може виконати. І через те, що такі ферми забороняються в Європі, вони переміщаються в Україні. Наш законопроект зупинить цей процес ».

Олександр Дикий, президент Асоціації звіроводів України назвав ініціаторів законопроекту грантовими лобістами і висловив упевненість, що цей законопроект ніхто навіть розглядати не буде.

Виробники хутра відмова багатьох європейців від його виробництва та придбання  називають примхою багатого суспільства, А у нас - ситуація-зовсім інша. Як то кажуть, - «Не до жиру - бути б живу!»

Можливо воно і так, але поганий приклад-заразливий. Якщо мода на ігнорування хутра дійде і до нас, то бізнесменам може краще вже зараз варто придивлятися до більш перспективним і менш «токсичним» видів виробництва?

Вочевидь і те, що поки звіроферми у нас не заборонені, влади, бізнесу та суспільству необхідно зробити усе можливе, аби суттєво скоротити екологічні мінуси від цього неоднозначного виробництва. Принаймні, навести хоча б порядок і у сфері земельних відносин, щоб виділяти її для подібного виду бізнесу місця – подалі від місця проживання людей, а не там, де це вигідно його розпорядникам.

Олександр Воронін, «Моя Київщина»