В’ячеслав Усков: театр імені Саксаганського - на межі катастрофи

Про нинішні реалії діяльності Київського обласного музично-драматичного театру ім П.К Саксаганського «Моя Київщина» поговорила зі звільненим багаторічним директором В’ячеславом Усковим.

Три роки навколо КП КОР «Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського» точилися справжні баталії: урізання бюджету, мітинги, голодування, судові процеси. Незважаючи на все це театр працював і залишав за собою статус одного з кращих серед обласних театрів України. Працює він і після зміни керівника, призначеного Київською обласною радою восени минулого року. Але складається враження, що рухається не вгору, як у попередні роки, а швидше за інерцією, розгублюючи по дорозі і глядачів, і колектив, і численні здобутки. Своїми думками з цього приводу погодився поділитися попередній очільник театру, голова Київського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ), заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Усков.

- В’ячеславе Валентиновичу, КОР провела аж два конкурси на заміщення посади генерального директора театру. Ви брали участь в обох. За результатами другого конкурсу переміг Богдан Пущак. Чи згодні Ви з такими результатами?

- Насамперед хочу сказати, що я ніколи не боровся за посаду. Я боровся за театр, за інтереси колективу і глядачів. Ми разом будували цей театр, такий, яким його люблять глядачі, дванадцять років. Моя головна мета – зберегти і розвивати те, чого ми досягли. Для цього потрібен керівник, який буде розуміти театр, відчувати його. Я чудово розумію, що я не вічний, і з радістю передав би театр у надійні руки. На жаль, такої людини серед претендентів на посаду директора я не побачив.

- …Але конкурсна комісія вирішила по-іншому, і зараз переможець конкурсу виконує обов’язки генерального директора.

- Виконуючим обов’язки Богдан Пущак був призначений ще до завершення конкурсу, коли був лише кандидатом на посаду, хоча проти цього протестував і колектив, і громада. Що ж до результатів конкурсу, то є висновки юридичних експертиз – і юридичного відділу облради, і юридичного відділу НСТДУ, і незалежних експертів – про те, що конкурс було проведено із порушеннями законів України. Ці факти взяла до уваги комісія, створена головою КОДА Олександром Терещуком, і рекомендувала депутатському корпусу облради призначити повторний конкурс.

- Тобто рішення про оголошення повторного конкурсу буде прийматися на сесії облради? Але ж не секрет, що деякі депутати ще раніше намагалися змістити Вас із посади і відверто лобіювали теперішнього керівника.

- Я впевнений, що закон один для всіх, незалежно від особистих інтересів чи приналежності до політичних партій, і поважати його повинен кожен. Тому вірю у справедливість і готуюся до наступного конкурсу.

- А тим часом театр має працювати. Чи потрібне йому продовження цієї виснажливої боротьби?

- Якщо Ви помітили, майже півроку я не давав інтерв’ю і спостерігав за подіями. Чому? Щоб не зашкодити ні колективу, ні творчому процесу. Але далі мовчати не можу, бо майже не залишилося ні колективу, ні творчості.

- Що сталося з колективом?

- Насамперед – необґрунтовані і руйнівні кадрові зміни.  Скорочення і переведення на ставки з нижчою оплатою. Звільнення під тиском працівників, які виступали проти призначення Богдана Пущака. Так майже у повному складі звільнився оркестр. Це музиканти, яких знає не тільки Біла Церква і Київщина, а й вся України. Вони збирали повні зали в Одесі, Харкові, Києві… Виступали для учасників АТО та їхніх сімей, грали для учнів шкіл спеціальну програму. Пан Пущак поставив їх в умови погодинної оплати, коли вони отримували копійки. Звільнилися. Ті, кого зараз видають за оркестр театру – найняті студенти і викладачі навчальних закладів, один виступ яких обходиться театру близько 30 тисяч гривень. Це рентабельно? Вони будуть їздити і виступати по області? Робіть висновки.

Від балету, який колись був гордістю театру, окрасою і вистав, і шоу-програм, із 24 артистів залишилося три пари. Скоротили репетитора з класичного танцю, який давав основу для розвитку артистів у всіх жанрах для постановок інших балетмейстерів. Головний режисер і головний балетмейстер за сумісництвом, який створив балет театру, був відсторонений від обов’язків і був змушений звільнитися. Так само керівник літературно-драматургічної частини, яка, крім основних обов’язків, перекладала для театру п’єси, писала тексти пісень, що, до речі, і сьогодні звучать зі сцени, не витримала створених умов і звільнилася. Завідуючий музичною частиною, який написав тисячі музичних творів і аранжувань для театру, переведений на посаду рядового звукорежисера. Диригента, яка за кілька місяців вивела оркестр на новий рівень, змотивувала і згуртувала, було усунуто, а потім сфабриковані догани як привід для звільнення.

Артистів переводять на нижчі категорії, відповідно, з нижчою заробітною платою. І таких прикладів можна назвати ще дуже багато.

Таким чином театр втратив спеціалістів, яких роками шукали по всій Україні, яких ми намагалися зацікавити і утримати в театрі.

- Як колектив сприймає такі зміни? Чому не протестує?

Я не можу говорити від імені працівників, але я можу їх зрозуміти. Ви тільки уявіть: три роки вони протестували, мітингували, голодували, відстоюючи свої права. Влада їх так і не почула. Останні мітинги і голодування висвітлювали всі місцеві і центральні ЗМІ. Від влади не було жодної реакції. А людям треба працювати, годувати сім’ї, за щось жити. Хто може звільнитися – звільняється. Інші терплять, бо бояться втратити роботу, зарплату. А що їм лишається?

- Ходять чутки, що багато акторів допрацьовують до кінця театрального сезону і будуть звільнятися, це правда?

- Це не чутки. Я спілкуюся з працівниками театру і знаю, що в багатьох є такі плани. Для театру це катастрофа. Театр втратить артистів, яких уже полюбив глядач, які досягли високого рівня майстерності. Звичайно, можна сказати, що прийдуть нові. Але хто прийде працювати на таких умовах?

- Головна умова – заробітна плата. Я знаю, що вона не виплачується в повному обсязі. З чим це пов’язано?

- Фінансування театру – дуже важливе питання. В усьому світі театри отримують дотації від держави. У нас теж, тому що для того, щоб театр міг себе окупити, квиток повинен коштувати близько 800 гривень. Але в законі «Про театр і театральну справу» сказано про доступність театру. Чи зможе людина з середнім доходом заплатити стільки за квиток? Ні. Цю можливість забезпечує держава. Театр ім. Саксаганського – обласний, тому фінансується з обласного бюджету. Раніше всі ці кошти ішли виключно на зарплату працівникам. На матеріально-технічне забезпечення ми заробляли самі. Для мене на першому місці була людина. Справжній актор, професіонал, який забезпечений і захищений фінансово, зіграє і на голій сцені, на стільчику.

Чому сьогодні не вистачає на зарплату? Не знаю. Обласна рада виділила на перший квартал достатньо коштів, яких вистачило б і без скорочень штату та зниження ставок. Можливо, керівник виділив частину з них на матеріально-технічне забезпечення. Але це не раціонально, бо театр у період новорічних і весняних свят заробляє достатньо на свої потреби.

- Можливо, витрати театру зросли?

- Основні витрати театру пов’язані з обслуговуванням населення Київської області, тобто з виїздами у населені пункти, і з випуском нових вистав. Ви самі можете констатувати, що виїздів по області зараз стало набагато менше. Що стосується прем’єр – за півроку була випущена лише одна велика вистав «Моя чарівна леді».

Зате витрачаються кошти на оплату праці за договорами там, де раніше театр справлявся своїми силами, силами штатних працівників. Встановлена дорога пропускна система через турнікет. Це при тому, що у 80 відсотків працівників ненормований робочий день. Оплачуються заходи, які позиціонуються як творчі зустрічі, але не несуть користі для працівників. Це лише те, що видно неозброєним оком.

- Богдан Пущак публічно заявляє, що в театрі все добре, що театр заробляє навіть більше, ніж раніше. Виникає питання: чому не вистачає грошей на заробітну плату?

- На жаль, інформація про фінансову діяльність театру лишається між паном Пущаком і головним бухгалтером. Єдиний вихід – ініціювати відповідними структурами перевірку фінансової і господарської діяльності. Тоді все стане зрозуміло і можна буде виправляти помилки.

- Як ситуація в театрі вплине на глядачів? Чи відчувають вони зміни вже сьогодні?

- Зайве говорити, що театр без глядача жити не може. Багато років ми працювали, щоб здобути найголовніше – довіру. Створювали колектив, підбирали репертуар, їздили у всі куточки Київської області. І люди нам вірили. Сьогодні вони ще йдуть у театр, бо бачать своїх улюблених акторів, якісні вистави, випущені раніше. Сьогодні вони ще вибачають помилки. Але багато з них уже не хочуть приходити завтра. Це біль театру і мій біль. Якщо хтось думає, що я радію невдачам теперішнього керівника, то він дуже помиляється. Але театр повинен бути у надійних руках справжнього професіонала. Не для задоволення моїх або чиїхось амбіцій, а в інтересах глядачів.

- Тобто театр підтримує ілюзію розквіту і благополуччя. І деякі високопосадовці у цьому допомагають. Як Ви прокоментуєте хвалебні виступи депутатів КОР Ольги Бабій та В’ячеслава Хмельницького на святкування 85-річчя театру?

- Повертаємося до того, що театр, на жаль, в певний момент став розмінною монетою в політичних іграх. Хто, як не В’ячеслав Хмельницький був ініціатором того, що театром зараз керує не фахівець, людина, яку навіть не можна було допускати до конкурсу через відсутність відповідної освіти і стажу роботи на керівній посаді? Ольга Бабій говорить, що скоро театр вийде на європейський рівень. Знищення колективу, фінансові махінації – це по-європейськи? Випуск вистави, яка розрекламована як мюзикл, з лише однією (!) спільною репетицією акторів і оркестру – це європейський рівень? Це, насамперед, неповага до глядача, якому пропонують «халтуру» і приниження акторської гідності!

Саме ці люди та їхні прибічники три роки мучили театр – ініціювали урізання бюджету посеред бюджетного року, чим ще тоді схиляли мене до скорочення штату працівників; називали театр «наривом на тілі Київщини», який потрібно знищити; дезінформували депутатів та керівництво області, говорячи, що театр не подає звіти, а керівник тринькає гроші. А в цей час театр працював і став першим серед обласних театрів України за показниками прокату вистав і відвідуваності; всі звіти подавалися вчасно, фінансово-господарська діяльність велася правильно і в рамках закону, що підтвердила не одна перевірка.

І сьогодні ці люди святкують перемогу, бо вважають, що добилися свого. Давайте подумаємо, чого саме вони добивалися? Хіба вони думали про театр? Та ні Ольга Бабій, ні В’ячеслав Хмельницький ніколи не цікавилися театром творчому у плані. Вони ходили на вистави? Запитайте, що з вони бачили з усього репертуару! Очевидно, що інтерес до театру у цих людей лежить зовсім не в площині мистецтва. І вони мають нахабство говорити про перспективи розвитку, про європейський театр. Та вони радіють, що вдалося зробити вирішальний, на їхню думку, крок до знищення театру!

Я прошу не вірити дезінформації, яку вони і далі розповсюджують. Я благаю не вірити деяким посадовцям, які говорять, що в театрі змінилося керівництво, але театр не змінився. Зміни жахливі, але поки що приховані під гримом. Скоро вони стануть незворотними – і область залишиться без театру. Або з театром, за який буде соромно. Навіть не знаю, що гірше.

- Чи є вихід із ситуації? Як можна зберегти театр?

- Сьогодні все залежить від депутатів КОР. Більшість із них дійсно хвилюються за театр, відстоюють інтереси жителів області. Я зустрічався з багатьма депутатами. Анатолій Даниленко, Наталія Бігарі досконало володіють ситуацією і оцінюють її на професійному рівні. Леонід Глиняний, Сергій Федорченко та інші теж переймаються долею театру, розуміють проблему та намагаються вирішити, за що я дуже вдячний.  Сподіваюся, що для всіх депутатів культура і духовність теж не просто черговий пункт у порядку денному. Я вірю, що вони приймуть правильне рішення. Театр можна зберегти. Для цього треба обов’язково провести перевірку, про яку вже було сказано і об’єктивно оцінити діяльність театру.  І провести повторний конкурс на посаду керівника театру – чесний і з дотриманням законів України.

Надія Савчук, «Моя Київщина»