За лаштунками Саксаганця: чому обласний театр втрачає глядача

Про ситуацію в Київському обласному театрі імені Саксаганського, читайте в матеріалі "Моєї Київщини"

Комунальний заклад КОР театр імені Саксаганського за останні роки давав чимало інфоприводів і викликав чималий інтерес у ЗМІ. Скандали зі зміною керівників, невиплатою зарплатні, проведенням сумнівних конкурсів та втручанням у цей процес деяких можновладців неодноразово висвітлювалися "Моєю Київщиною".  Було очевидно, що дехто почав розігрувати свою "виставу" по той бік сцени, що згодом змінило культурне життя Білої Церкви. Мова йде про "режисуру" деяких депутатів Київської обласної ради, які приклали чимало зусиль для "зливу" В’ячеслава Ускова – заслуженого діяча мистецтв України та багаторічного художнього керівника театру Саксаганського. Як тоді повідомляли власні джерела та припускали деякі ЗМІ, у Київській обласній раді минулого скликання настав черговий розподіл сфер впливу "за інтересами" на підставі "договорняків". Так це чи ні, стверджувати ми не беремося. А от аналізувати, чи пішли на користь театру такі кадрові зміни, цілком можемо.

Укотре вдаватися в історію перипетій навколо Саксаганця протягом понад 5 років ми не будемо, адже історія вже писана-переписана.

Приказка про нову мітлу виникла недаремно, але ж чи завжди нове краще? У випадку із театром Саксаганського, який уже майже рік працює під керівництвом нового очільника, поняття нової мітли цілком виправдане. А от про ефективність її, вочевидь, можна посперечатися. Принаймні, про це свідчать як самі митці, так і деякі шанувальники.  

Коментуючи нинішній стан Саксаганського, люди, дотичні до театру у професійному плані, нарікають на неабиякий застій як для артистів, так і для театру в цілому. І така "маленька прикрість" із обласним театром, запевняють актори, сталася через "професіоналізм" його керманича Ігоря Подолянця. Але про це згодом...

Що ж з репертуаром та куди поділися прем’єри та аншлаги? Забігаючи наперед, варто зазначити, що в минулому році тодішній худкер В’ячеслав Усков запланував та почав роботу над постановкою чотирьох прем’єр – "Кармен", "Дами і гусари", "Філумена Мартурано", "Трамвай Бажання". Логічно було очікувати, що  нові роботи повернуть глядача до початку театрального сезону. Утім, Ігор Подолянець не взяв до уваги напрацювання попередника та ці вистави так і залишилися на папері. Ба більше, як запевняють представники акторського складу, новий очільник Саксаганця не запропонував альтернативних варіантів. Таким чином, за рік роботи глядач побачив лише дві прем’єри: виставу  з інтригуючою назвою "Ледіс Найт", яка, судячи з відгуків, глядачеві "не зайшла" і "Дівич-паті". Декілька місяців підготовки до відкриття театрального сезону, вочевидь, були не надто продуктивними, адже адміністрація театру поставила лише декілька нових номерів. Натомість публіку продовжують розважати старими танцювальними та вокальними номерами.

До речі, саме відкриття театрального сезону, як відомо, відбулося в ПК "Росава" через необхідність дотримання карантинних норм. Хоча це було не надто вигідно з економічної точки зору через витрати на оренду. Натомість демонстрація шоу-програми в рідних стінах, скажімо, не три дні, а шість, могла б суттєво зекономити кошти.

У контексті простою, як у місцевій пресі, так і серед театрального середовища, активно обговорюють марно згаяний карантинний період, який театрали могли використати для репетицій нових постановок. Слід зауважити, що низка інших театрів України за відсутності прокату та після послаблення карантину успішно поставила чи не десятки нових вистав. А Київський обласний театр Саксаганського пасе задніх – відсутність прем’єр, незадіяність більшості акторів, утрата цікавості глядача позначається не тільки на іміджі, а й на бюджеті комунального закладу.  

Щодо штатного розпису, звільнень та такого вразливого для працівників питання оплати житла, то тут є що сказати, але немає чим похвалитися.

Чимало нарікань у бік керівництва театру є в акторів, яких повсякчас відправляють у так звані "простої", і які відповідно отримують лише 70% зарплатні. Тут постає логічне питання: чим у цей час повинен займатися актор та як він мусить "протягнути" на частину й без того невеликої зарплатні? Це вже не кажучи про оплату оренди помешкання та комірного. Як відомо, із приходом нового керівництва практика оплати акторам житла, що дозволяла утримувати в місті талановиту молодь, припинилася. Чи варто й казати, що фінансовий стан артистів став тригером для звільнення та пошуку іншої роботи. До того ж, у Саксаганці було змінено штатний розпис, зокрема скорочено посаду головного режисера, що є нетиповим явищем у театральному середовищі.

Що з цього приводу думають представники культурно-мистецького прошарку та самі актори театру?

Дійсно, учорашній театр змінився, і нові методи роботи  тільки ганьблять святі завдання і гублять справу. Артистка драми вищої категорії театру Саксаганського Олена Фердинська зазначає:

Я працюю в театрі Саксаганського з 2009 року, є мамою трьох діток і нещодавно, у серпні 2020 року, вийшла з декретної відпустки. Утім, фактично за цей час я виходила на роботу лише декілька разів, бо мене ніде не задіюють. На мою думку, це тому, що я підтримую попереднього керівника. До речі, усі, хто підтримував В’ячеслава Ускова, були або звільнені або з ними просто не працюють. Навіть посада головного режисера, яку обіймав Денис Фердинський, була скорочена. Із усього колективу була набрана "своя" команда з 10 чоловік, яких задіюють у роботі, а більшість – в очікуванні. Коли ми звертаємося безпосередньо до керівника театру Ігоря Івановича, кажемо, що хочемо працювати та запитуємо, чому не ставляться п’єси і вистави, однозначної відповіді не отримуємо. Роботи в театрі немає, і тут не можна прикриватися коронавірусом. Адже одна ситуація, коли ми не можемо пускати глядача до театру, а зовсім інша, коли ми можемо в карантин репетирувати новий матеріал. 

На думку президента міжнародного фонду ім. Павла Глазового, заслуженого артиста естрадного мистецтва України Віктора Євтушенка, новий очільник театру під керівництвом КОР свідомо чи ні приклав усі зусилля для того, щоб зруйнувати те, що напрацьовувалось роками:

Я в цій темі відтоді, коли почалися проблеми з обласною радою, куди ми, до речі, привезли 12,5 тис підписів білоцерківців за те, щоб Усков залишився на посаді. Він дуже вболівав за театр, він його зробив, і я був поряд, коли Усков його тільки створював. Наразі театр змінився, змінилися й мешканці міста – богема культурно-мистецького прошарку. На сьогодні немає того поняття театру, який був при Ускову. Зрозуміло, що є об’єктивні і суб’єктивні причини: коронаврус і карантин. Але при Ускову в театральній залі на 236 місць ніколи цих місць не вистачало. Натомість зараз у напівпорожню залу не можна загнати людей. Ідуть здебільшого по запрошеннях. Власник – Київська обласна рада за що не береться – скрізь лише руйнування. Чи це медицина, чи культмасова робота, чи театр... Миритися з цим, звичайно, ніхто не буде. Як би там не було, я, люди, які вболівають за театр, до останнього свого подиху будемо стояти на позиціях театру та Ускова. Бо людина, яка створювала цей театр, не повинна бути свідком його поховання.

Є серед колишніх театралів і такі, для яких неприязне ставлення з боку персоналу стало  підґрунтям для звільнення. Як стверджує артистка-вокалістка театру Саксаганського Анжеліка Погребна, тиск на неї розпочався через нерозділені погляди щодо роботи нового керівництва:

Пропрацювала майже 3 роки в театрі та хочу сказати, що такого безладу, який зараз відбувається, ніколи не було. Люди масово звільняються, звільняються хороші актори, молодь, яку В’ячеслав Усков набирав по всій Україні. Театр руйнується на очах. Я сама звільнилася, хоча зовсім не планувала цього. Коли була постановка новорічного концерту, усі мої сольні номери прибрали за день до новорічного шоу. Усе тому, що я підтримую позицію В’ячеслава Ускова. Мені не давали спокійно працювати в колективі, зокрема на мене тиснули з боку хормейстера, режисера та інших: претензії, маніпуляції, обурення та неприємні слова...  Раніше в нас була робота, виїзди, успішні та якісні концертні програми. Ми давали людям таку якість продукту, що театр був одним із найкращих в Україні. Я все ж планую повернутися в театр Саксаганського, бо це як рідна домівка, де хочеться завжди перебувати, творити та дарувати мистецтво глядачу. Але повернутися я хочу в театр під керівництвом Ускова. Бо зараз там працювати просто неможливо.

Із огляду на те, що актори та працівники театру сприймуться як зацікавлена сторона, логічно було б почути думки постійних глядачів. Одна з таких Валентина Корнієнко з Білоцерківщини:

Я є постійним гостем театру вже 5 років. Останній раз ми були в театрі на новорічні свята й, чесно кажучи, порівняно з тим, що було раніше, це абсолютно ніщо. Як сказала моя подруга, ми прийшли наче на панахиду. Хотілося б поставити двійку, але не можу, адже актори готувалися та хотіли нам щось показати. Три бали – так. На сьогодні день мені не хочеться їхати в театр, але роблю це тільки з повагою до тих, хто там ще залишився. І це не тільки я, а всі наші друзі та колеги.

Схоже враження від останніх візитів до театру висловила й Світлана Жигарєва, постійна глядачка з Білоцерківщини:

Театр – це моя друга домівка, але… Як і в будь-якому колективі організації, керівник має бути на своєму місці. От поки керівник був на своєму місці, ми туди летіли на крилах по декілька разів на місяць, хоча живемо не в Білій Церкві. Зараз усе не те, все по-іншому, хоча колектив дуже хороший».

Власне, подібних відгуків про творчість мельпомени не знайти у відкритому доступі, адже адміністрація театру пильно фільтрує коментарі в соцмережі, де залишає місце тільки схвальним відгукам. Негативні ж меседжі від глядачів системно видаляються.   

На думку самого ж ексхудожнього керівника театру В’ячеслава Ускова, який прокоментував ситуацію, нині керівництво області та депутати обласної ради здатні об’єктивно оцінювати ситуацію, а отже, приймати виважені рішення та сприяти відродженню театру:

У корені проблеми – некомпетентність керівника, нерозуміння колективної роботи на результат, невикористання потенціалу та напрацьованого досвіду. Але, на мою думку, сьогодні Київська обласна рада та КОДА здатна побачити проблеми театру та вирішити їх. Із обласною радою цього скликання можна працювати, тож це дає надію, що театр відродиться. Я зустрічався з головою обласної адміністрації Василем Володіним та на той момент чинним головою облради Олександром Скляровим, які знаються на театрі та розуміють значення його розвитку на Київщині. Упевнений, що керівництво області та депутати облради прийматимуть виважені рішення та сприятимуть відродженню театру. Так, я хотів би повернутися, щоб Саксаганець запрацював так, як повинен, і щоб він знову став гордістю та перлиною Київщини.