#

Заслужений артист України Ігор Осипенко: театр імені Саксаганського політизували, а цього не можна робити

19.05.2020 14:35
Заслужений артист України Ігор Осипенко: театр імені Саксаганського політизували, а цього не можна робити
Ігор Осипенко

- Як відомо, незабаром відбудеться конкурс на посаду директора театру Саксаганського і Ви є одним із двох претендентів. Чому Ви вирішили йти на конкурс?

- Так, конкурс відбудеться 21 травня, бо як ви знаєте, він був перенесений через карантин і мав відбутися ще в березні. Кандидатів два – заслужений діяч мистецтв України і колишній директор театру В’ячеслав Усков і я, Ігор Осипенко – заслужений артист України, заступник начальника управління з питань комунальної власності Київської облради. Вирішив йти на конкурс я сам, але до мене також  звернулися ті актори і режисери, які разом з Усковим оновлювали театр. Я все життя займався творчою роботою, власне тому і вирішив піти на цей конкурс. Я розумію, що при такому шаленому фінансуванні з обласної ради навіть в 2007-2010 роках, єдине, що Усков зробив в театрі – це своє ім’я, але не зробив ні матеріально-технічну базу, а ні колектив, який є однією командою. Більше того, я розумію, що з таким шаленим фінансуванням керівництво театру  боїться тільки одного – аудиту і не хочуть віддавати фінансування. До того ж театр політизували, а цього не можна робити.

- Чого зараз конкретно не вистачає театру Саксаганського, на Вашу думку?

- На сьогоднішній день театр Саксаганського виконує функції муніципального театру. Так, територіально театр як будівля знаходиться на теренах Білої Церкви. Але громада фінансує обласний театр на 24-25 млн грн, а 88-90% спектаклів проходить тільки в Білій Церкві. Я хотів би знати, де Згурівщина, Яготинщина, Вишгородщина, Бориспільщина? Немає питань, нехай місто забере театр, профінансує так, як фінансує Київська обласна рада і тоді цей театр буде муніципальним. Не Усков робив театр, а команда. Це Олександр Моронов, який зараз є керівником оркестру Київської обласної ради, режисер Вячеслав Стасенко, народна артистка Лідія Дяченко тощо. Це талановиті люди, які зараз, на жаль, пішли з Саксаганця і створили свій приватний театр. Виходить, що Усков зараз своєю бездіяльністю по Київській області дав іншим театрам можливість розвиватися і створили конкурентну сферу.

- Нещодавно в одному інтерв’ю Ви заявили, що директор театру повинен бути насамперед менеджером, тоді і гарно зароблятиме, близько 13-14 млн грн. Тобто Ви вважаєте, що Ви і є тим менеджером, якому це вдасться?

- Так, і я поясню чому. Окрім освіти в національній музичній академії та аспірантурі при НМА ім. Чайковського я закінчив ще Дніпропетровський університет економіки і права за фахом фінанси та кредит. Дуже гарно рахую гроші, вмію зробити бізнес-стратегію, дуже гарно знаю шоу-біз, дуже гарно знайомий з усіма адміністраторами та концертними залами Київщини. Хочу  наголосити, що 2007-2011 рік, коли головним адміністратором театру Саксаганського був Олександр Моронов  заробітки театру Саксаганського складали 6-7 мільйонів гривень при курсі долара 6 грн.  А на сьогоднішній день в нас вже 2020 рік і та сама сума ледь набігає за цілий рік. Еквівалент долара, ціни на послуги і життя змінились. Я не кажу, що театр повинен заробляти всі 20 мільйонів, бо ми просто заженемо людей до безсилля. Але при правильному менеджменті театр має заробляти від 13 до 15 мільйонів, і це буде розгрузка для обласного бюджету, принаймні на 7-10 млн. Таким чином театр зможе себе повністю забезпечувати матеріально-технічною базою, яка зараз на нулі. Якщо, приміром, сьогодні театр захоче двома трупами поїхати в Яготин і Вишгород, то в них немає звуко-технічого обладнання, сценічного обладнання, автотранспорту. Чому за ці 13 років цього немає? Тому що орендувати ліпше, відкати отримувати ліпше, а відповідальності – менше.

Я, як обласний депутат і начальник управління, в 2010 році ініціював тендер на закупівлю звуко-технічного обладнання на сільські, міські, районні будинки культури Київщини на суму приблизно 5-8 мільйонів. Ми забезпечили всі районні центри і зараз на цій апаратурі Саксаганці їдуть і працюють.

- Поговорімо про Вашу програму розвитку театру, які конкретні кроки Ви запланували?

- Найперша мета – зберегти театр. Я хотів би, щоб театр ще взяв на себе функції обласної філармонії.  Адже Саксаганець не повинен бути тільки театром, де актори грають вистави. Там  повинні бути шоу-програми, вокалісти, танцювальні колективи, оркестр. Ми знаємо, що сьогоднішній штат театру Саксаганського налічує понад 200 осіб. Для порівняння, зал на 234 місця і 200 таких самих осіб має театр імені Франко, який має зал на 900 місць. Хто грає в театрі Франка зрозуміло, а ми навіть своїх народних та заслужених артистів не зберегли в театрі Саксаганського. Все тому, що вони не можуть працювати при тому, що для усіх на Київщині Усков – жертва, а насправді всередині дійсно нездорова ситуація. Це просто тоталітаризм.

- У разі Вашої перемоги на конкурсі, чи не боїтесь що театрали Вас не підтримають і буде така сама історія як із попереднім керівником Пущаком?    

- Ні. Вся ситуація в тому, що Пущак допустив помилку і, мабуть, це його внутрішня помилка.  Коли люди були проти нього і керівник за місяць-другий не знайшов з ними спільної мови, то зрозуміло, він повинен покинути стіни театру. Пущак взяв на себе відповідальність помститися, а треба було просто зазирнути в душу тому театралу, поговорити і працювати в одному руслі. Хлопець перегнув палку і був заполітизований. Тут не може бути ніякої політики, хоча вона є і зараз. Я не буду називати прізвища людей, які будуть цю ситуацію з театром використовувати як плацдарм для наступних виборів.

- Чому таке протистояння навколо театру і чому Вас поливають брудом?

Кожного дня поливають. В Ускова дійсно є група підтримки, вона невеличка – з трьох чоловік. Є, наприклад, така Полянська – диригент оркестру, яка вже тридцять років товаришує з Усковим. Він їй знімає квартиру в Білій Церкві за рахунок театру. Окрім цього вона отримує кожен місяць великі преміальні. Насправді зараз 90 відсотків колективу просто мовчать, бо вони залякані.

- Але ж була петиція театралів про підтримку В’ячеслава Ускова?

- В березні він сказав: мовляв, в мене є петиція, де всі 100 відсотків колективу мене підтримують. Але є людина, яка мені подзвонила і розповіла, що їх викликали на загальні збори, щоб відмітитись. Потім з тих двох листочків зробили петицію-звернення до Київської обласної ради за підтримку Ускова. Це фальсифікація і зрозуміло, що люди налякані, вони хочуть їсти і бояться втратити роботу. І я їх розумію. До речі, я, якщо виграю конкурс,  поверну усіх, кого Усков звільнив.  Ось, приміром, історія нещодавнього звільнення... Буквально недавно саксаганці випускали прем’єру, яку Усков довірив молодій режисерці. Це дуже талановита дівчина, яка зробила її дуже креативною, і може вистава пішла трохи не так, як очікувалось, але були аншлаги. Він її звільнив через неправильну постановку, мовляв, вона нічого не вміє. Як це так? Невдачі і поразки повинні бути на керівнику, і якщо не вийшло, значить керівник також винний.

- А що у Вас була за історія із Вашим затриманням за корупцію. Розкажіть в чому суть справи.

- В 2011 році я був начальником управління культури і туризму КОДА при губернаторі Присяжнюку. В моїх функціях, як керівника управління була також функція ставити підписи на документах центру охорони пам’яток культурної спадщини, де погоджували земельні ділянки на предмет того, чи це є культурна спадщина чи ні. Тобто дирекція центру охорони це все діло відпрацьовувала, а потім приходили аби начальник управління поставив остаточний підпис і печатку. Зрозуміло, що в 2010 році сильно розвивались «бізнесмени», і всім було цікаво зайнятися розширеннями меж села. Будь-якому сільському голові було дуже вигідно розширити межі села, забрати ті поля, які вирощували хліб, побудувати будинки, комплекси, котеджі тощо.  Саме тоді до мене підійшов один з депутатів Верховної ради від сина одного з чиновників найвищих щаблів влади. Мене попросили погодити і підписати 2 тисячі 700 га землі. На що я відповів: «немає проблем, але для цього ви підіть до губернатора Київської області, погодьте з ним, адже мій підпис – це тільки підтвердження того, є там культурна спадщина чи її там немає». Мене зразу попередили, якщо ти підеш до губернатора або ж не підпишеш цей папірець, ми тобі зробимо проблеми. І я отримав ці проблеми, які мені потім зарахували як хабар у 240 тисяч доларів. Хвалити бога, я нічого не підписав, але до мене прийшли в кабінет, звинуватили, закрили і тоді почалась тяганина, давка на суддів тощо. Було навіть таке, що суддю змінювали за 15 хвилин до засідань суду. Я цим людям ніколи того не пробачу, щоправда, вони вже всі за кордоном, сидять там зі своїми золотими батонами, але життя вони мені зламали. Нічого я не брав ні в кого, просто ці політичні ігри і синки наших великих імператорів довели нашу країну до того що є. Зрештою, в 2013-2014 всі ці справи були закриті. Тобто у мене немає ніякої судимості, все погашене і я маю цілковите право вважатися законослухняним громадянином України.

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Надія Савчук
журналістка