Жорсткий відбір проти стовідсоткової смерті: чому штурмовикам потрібні особливі люди та підготовка – розвідник-штурмовик Вазген Арзуманян

Вазген Арзуманян

Початок повномасштабного вторгнення застав Вазгена Арзуманяна на Київщині, де він одразу взявся за зброю і очолив місцевий блокпост. Проте прагнення системно змінювати ситуацію на фронті привело його до штурмових структур. Пройшовши шлях від штурмовика на землі до пілота БПЛА, сьогодні він командує розвідувальним батальйоном 253-го окремого штурмового полку «АРЕЙ». Про те, як дрони переписали правила радянської військової науки та чому жорстка підготовка рятує життя піхоти — читайте в інтерв’ю Арзуманяна (позивний «Фарік») виданню «Моя Київщина».

— Спочатку розкажіть, будь ласка, про себе: хто ви, з якого підрозділу та звідки родом?

— На сьогоднішній день я командир розвідувального батальйону 253-го окремого штурмового полку «АРЕЙ». Сам я родом з Вірменії, але давно живу в Україні. На початок війни я вже багато років проживав у Київській області, у Фастівському районі.

І там я спочатку став начальником блокпоста. Також неофіційно коригував дії місцевого ДФТГ (Добровольчого формування територіальної громади). Потім я потрапив у Криворізьку 129-ту бригаду ТрО — в окрему штурмову роту, яка згодом стала ротою контрдиверсійної боротьби. І через рік потрапив уже безпосередньо в батальйон «АРЕЙ».

— Розкажіть про перші часи, про перший період. На Київщині тоді ж було вкрай гаряче.

— Я тоді взагалі жив біля військової частини — ППОшної. І я, як ніхто, відчув перші обстріли, «Кинджали» тощо. Реально під обстрілами виводив сім'ю, допоміг брат, який під'їхав на машині. І далі вже зайнялися облаштуванням блокпостів.

— Багатьох навіть трохи лякають штурмовими військами: мовляв, це страшно. Чому ви вирішили йти саме по цьому напрямку? І в чому перевага вашого підрозділу?

— У мене із самого початку був вибір: піти в комендантську роту — грубо кажучи, в роту охорони — або в штурмову роту. Я з самого початку обрав для себе штурмову роту. Чому? Тому що це єдині підрозділи, які можуть щось змінити. Саме успішні штурми й дають нам можливість повертати територію назад.

Коли я потрапив у батальйон «АРЕЙ», він ще не був штурмовим. Але саме завдяки нашим штурмовим діям на Донецькому та Запорізькому напрямках — населений пункт Нескучне, Старомайорське, де ми працювали з морпіхами — ми стали першим окремим штурмовим батальйоном у ТрО. А потім уже стали просто окремим штурмовим батальйоном. На сьогоднішній день ми – окремий штурмовий полк.

На початку я ходив на штурми, а потім став пілотом, а далі почав керувати пілотами з командного пункту. Після чого став штаб-сержантом групи розвідки батальйону, виконуючим обов'язки начальника розвідки, начальником розвідки батальйону. А далі — начальником розвідки полку. А коли стало зрозуміло, що нам все-таки дадуть розвідувальний батальйон, я став командиром розвідувального батальйону полку. Зауважу, що наш полк завжди славився хорошою розвідкою і аналізом.

— Зараз в умовах появи дуже різних технологій, як працює розвідка? Раніше, зокрема, на військовій кафедрі, вчили виключно «розвідці боєм»...

— Розвідка боєм була у 2022 році. Це було... ну, нікому ж не казали, що це розвідка боєм. Казали: «Там два-три ДНРівці, треба зайти». Заходили, виходили — в принципі, нормально. Уже по факту розуміли, що це була розвідка боєм.

Колись мій взвод — нас там 28 людей було — витягнув на себе під Іванівкою всі засоби ворога, які там були. Заходили ми штурмувати «двох-трьох ДНРівців», як нам сказали. Врешті потрапили в напівоточення, і доповзли 70 метрів (як потім виявилось) до ротного опорного пункту пітерського спецназу. Але вийшли майже без втрат після 5,5 годин бою.

Після чого за рахунок, до речі, якраз технологій, які тоді тільки починали діяти – тоді ще були «Байрактари» - вони спалили свої позиції. А на нас вилетіли вертушки, виїхали «Тигри», «Гради», їх швидкі виїжджали, забираючи їхніх поранених. За рахунок цього наші підрозділи на наступний день артилерією накрили всі їхні позиції, що змусило їх вийти з населеного пункту. Цікаво, що до цього там 6 днів поспіль штурмувала із технікою і без техніки одна із бригад ЗСУ і не мала успіху.

— А зараз які засоби використовуються для розвідки?

— На сьогоднішній день ми як розвідка працюємо як в цифровому просторі, так і безпосередньо на лінії бойового зіткнення. І за лінією бойового зіткнення. Зрозуміло, що разом з розвитком технологій у деяких випадках стало набагато важче зайти в тил до ворога. Але з іншої сторони, нам стало легше за рахунок того, що ми маємо сучасні інструменти. Наприклад, мені не треба постійно по радіостанції зв'язуватись з групою. Група повністю автономна, вона має свого пілота, свій «кишеньковий» дрон. Вони дістали, перед собою облетіли. Якщо треба — самі відпрацювали скидами. Тобто на сьогоднішній день я у себе в підрозділі максимально автоматизую ті процеси, які не потребують участі людини. Ми працюємо в багатьох напрямках, починаючи від перехоплень, закінчуючи реальними заходами, заведенням груп, пробиттям маршрутів.

— Розкажіть про загальне враження останнім часом. Говорять, що росіяни втратили ініціативу, хоча є й інші погляди. Як ви відчуваєте ситуацію?

— Я би не сказав, що росіяни прямо втратили ініціативу. Росіяни штурмують щодня. Абсолютно щодня. Але на тих напрямках, де працюють штурмові полки, як пожежники — вдається гасити їх. Бо у нас зазвичай як? Ми йдемо вперед, підрозділи по бокам не хочуть іти, і ми ще й за них ідемо вперед.

Загалом, ворог ініціативу не втратив. Просто з'явились певні фактори у вигляді далекобійних дронів, у вигляді штурмових полків, батальйонів, які спиняють цей наступ і навіть у деяких випадках відкидають ворога назад.

— Як ви оцінюєте перспективу єдиної штурмової структури як системи управління?

— Це скоординує, як мені здається, дії штурмових підрозділів. Їх не будуть роздирати різні корпуси. Тому що, на мою думку, керівництво більшості корпусів не розуміє, що робити зі штурмовиками. Вони всі просять собі штурмовиків, але як правильно поставити задачу штурмовикам, на жаль, вони не розуміють, тому що це є певна специфіка.

Специфіка роботи малими групами, розвідка трошки відрізняється від стандартної. Відпрацювання своїми засобами — зокрема, FPV, «Блискавки» тощо — воно теж має свою специфіку. Тобто, наприклад, коли звичайні бригади чи батальйони відпрацьовують в основному по передньому краю, безпосередньо по піхоті, то ми більше заточені на те, щоб вибивати їхніх пілотів, які заважають нам працювати. Тому що якщо ми цього не будемо робити, просування, в принципі, не буде можливим. І зараз саме штурмові підрозділи дуже успішно справляються з цією задачею.

— Які нюанси є в підготовці? Я ж розумію, що штурмовиків треба готувати зовсім інакше.

— Нюанси в підготовці, звичайно, є, тому що навантаження на людину, яка потрапила в штурмовий підрозділ, набагато більше, ніж в будь-якому іншому. Я вам більше скажу, якщо ми, наприклад, прийшли в 2022-му добровольцями, у нас, в принципі, не було БЗВП (Базової загальновійськової підготовки), ми просто готувалися і виїжджали, то на сьогоднішній день війна дуже змінилася. На сьогоднішній день навантаження на бійця — навіть на звичайного бійця — воно в рази більше. Якщо у 2022-му можна було за кілометр до позиції під'їхати машиною, а деякі позиції були такі, що ми у 2023-му прямо на машині під'їжджали, вивантажувалися, вивантажували майно на позиції... То зараз це неможливо. Навіть пілоти інколи по 12, по 14 кілометрів ідуть пішки з усім майном, щоб зайти до себе на позицію. Не кажучи вже про піхоту, особливо штурмову піхоту, яка заходить далеко в тил ворога й може іти і 3 дні, і 4 дні, і це може бути відстань у 20 кілометрів.

Саме тому я вважаю, що в штурмових підрозділах ця підготовка має відрізнятись, і, слава Богу, відрізняється від інших родів військ. Тому що більшість втрат на фронті відбувається за рахунок ненавченості або непідготовленості людини.

– Якщо загальними словами, як відбувається відбір?

– Щоб зменшити безповоротні чи санітарні втрати, то краще під час базової військової підготовки, яка триває 52 дні, подивитися, чи вивезе ця людина чи ні. Якщо фізично є проблеми, то її краще зробити зв'язківцем, або навчити літати на дроні. Саме жорсткі умови дозволяють виявити цих людей. Бо в інакшому випадку це означає відправляти людей на стовідсоткову смерть.

Жорстка підготовка дає можливість нормального відбору людей з урахуванням того, що зараз, буває, що в підрозділ потрапляє людина після ВЛК, а в неї немає нирки чи стоять спиці в ключиці.

Загалом процес жорсткого відбору дозволяє зменшити втрати. І це працює: у моїй практиці бувало, що у деяких бригад ЗСУ, які стоять в глухій обороні, втрати більші, ніж у штурмових батальйонів чи полків під час наступу. Бо у них люди просто не підготовлені.