Зробила все і навіть більше: як Польща дала підтримку і захист українцям

«Моя Київщина» продовжує розповіді про жителів столичного регіону, які
після підлого нападу росіян були змушені їхати за кордон. Цього разу поговоримо
про найбільш братерську і близьку до нас країну – Польщу, яка допомагає нам усім
чим може
Марія з доньками 19 та 5 років та двома
песиками виїхали з Василькова до Білої Церкви 24 лютого.
Марія згадує, що коли перед світанком
почула перші вибухи, зрозуміла: це серйозно і надовго. Том відразу почала
збиратись у дорогу. Дорога до Білої Церкви зайняла замість звичної години аж
шість.
В Білій Церкві до родини доєдналось, ще
десятирічна Маріїна похресниця. Таким складом вони попрямували до Львова.
Дорогою старша донька обдзвонила десятки рієлторів в пошуках квартири. В
підсумку вони ледь знайшли дуже скромну 2 кімнатну квартиру вартістю 20 тис.
грн. на місяць. У Львові прожили більше як місяць, а потім вирішили все ж таки
їхати за кордон, до Польщі. До речі, кошти, як внутрішньопереміщеним особам, за
березень родина так і не отримала. Гуманітарну допомогу отримати було теж
нереально, адже до Львова переїхало більш ніж 200 тис. переселенців.
Кордон з Польщею перетнули дуже швидко.
Кілометрових черг, як на початку війни вже не було. Відразу за кордоном було
розташоване наметове містечко де волонтери з різноманітних благодійних
організацій надавали консультації, щодо подальшого перебування в країні. Також
там можна було трохи перепочити, поїсти гарячої їжі, взяти у дорогу воду,
продукти та навіть корм для тварин. Родина вирішила їхати подалі від великих
міст і оселилась в маленькому містечку на кордоні з Німеччиною. Там їх
прийняли, як рідних. Польська родина надала їм у користування повністю
автономну частину будинку. В місцевій громаді допомогли заповнити всі необхідні
документи. Також запропонували допомогу харчовими продуктами, товарами для дому
та гігієни.
Для українців влада спільно з волонтерами
організували курси польської мови, дитячу кімнату де дітки мали змогу
спілкуватись, малювати, співати й танцювати під наглядом педагогів та
вихователів. Також волонтери проводили безплатні екскурсії містом та околицями.
Розповідаючи про історію, традиції та звички краю.
За тиждень старша донька влаштувалась
на роботу в місцевий фастфуд, і Марія теж почала потроху працювати. Адже багато
років присвятила перукарському мистецтву. Війна змусила ї закрити у Києві
власний салон.
Родина дуже вдячна полякам за
надзвичайну увагу і турботу. Але Марії хочеться додому.
На Батьківщині залишилась мама,
чоловік, старша донька. А ще бізнес, будинок, який з чоловіком так тяжко
будували і облаштовували. А також психологічний комфорт.
Людині, яка досягла успіху у бізнесі, зараз
морально дуже важко отримувати сторонню допомогу. Адже всього у житті вона
звикла досягати самотужки. І це не поодинокий випадок. Ця психологічна проблема
заважає багатьом українкам асимілюватись в країнах ЄС. Тим не менш, всі вони щиро
дякують нашим друзям на Заході, які прихистили наших громадян в такий скрутний
для України час.