Зробила все і навіть більше: як Польща дала підтримку і захист українцям

Польща допомагає вимушеним переселенцям з України як може

«Моя Київщина» продовжує розповіді про жителів столичного регіону, які після підлого нападу росіян були змушені їхати за кордон. Цього разу поговоримо про найбільш братерську і близьку до нас країну – Польщу, яка допомагає нам усім чим може

Марія з доньками 19 та 5 років та двома песиками виїхали з Василькова до Білої Церкви 24 лютого.

Марія згадує, що коли перед світанком почула перші вибухи, зрозуміла: це серйозно і надовго. Том відразу почала збиратись у дорогу. Дорога до Білої Церкви зайняла замість звичної години аж шість.

В Білій Церкві до родини доєдналось, ще десятирічна Маріїна похресниця. Таким складом вони попрямували до Львова. Дорогою старша донька обдзвонила десятки рієлторів в пошуках квартири. В підсумку вони ледь знайшли дуже скромну 2 кімнатну квартиру вартістю 20 тис. грн. на місяць. У Львові прожили більше як місяць, а потім вирішили все ж таки їхати за кордон, до Польщі. До речі, кошти, як внутрішньопереміщеним особам, за березень родина так і не отримала. Гуманітарну допомогу отримати було теж нереально, адже до Львова переїхало більш ніж 200 тис. переселенців.

Кордон з Польщею перетнули дуже швидко. Кілометрових черг, як на початку війни вже не було. Відразу за кордоном було розташоване наметове містечко де волонтери з різноманітних благодійних організацій надавали консультації, щодо подальшого перебування в країні. Також там можна було трохи перепочити, поїсти гарячої їжі, взяти у дорогу воду, продукти та навіть корм для тварин. Родина вирішила їхати подалі від великих міст і оселилась в маленькому містечку на кордоні з Німеччиною. Там їх прийняли, як рідних. Польська родина надала їм у користування повністю автономну частину будинку. В місцевій громаді допомогли заповнити всі необхідні документи. Також запропонували допомогу харчовими продуктами, товарами для дому та гігієни.

Для українців влада спільно з волонтерами організували курси польської мови, дитячу кімнату де дітки мали змогу спілкуватись, малювати, співати й танцювати під наглядом педагогів та вихователів. Також волонтери проводили безплатні екскурсії містом та околицями. Розповідаючи про історію, традиції та звички краю.

За тиждень старша донька влаштувалась на роботу в місцевий фастфуд, і Марія теж почала потроху працювати. Адже багато років присвятила перукарському мистецтву. Війна змусила ї закрити у Києві власний салон.

Родина дуже вдячна полякам за надзвичайну увагу і турботу. Але Марії хочеться додому.

На Батьківщині залишилась мама, чоловік, старша донька. А ще бізнес, будинок, який з чоловіком так тяжко будували і облаштовували. А також психологічний комфорт.

Людині, яка досягла успіху у бізнесі, зараз морально дуже важко отримувати сторонню допомогу. Адже всього у житті вона звикла досягати самотужки. І це не поодинокий випадок. Ця психологічна проблема заважає багатьом українкам асимілюватись в країнах ЄС. Тим не менш, всі вони щиро дякують нашим друзям на Заході, які прихистили наших громадян в такий скрутний для України час.