Будинок мами у передмісті Києва згорів від бомбардувань

Олесь Довгий

Війна позбавила будинку мою маму, яка жила поряд з Ірпенем та Бучею. Нам пощастило забрати маму звідти вже за кілька днів після початку війни під час бомбардування. Це було диво!

Днями я був там і дивився на рештки будинку, в якому ми останні 15 років збиралися на свята навколо маминого столу. Цього будинку зараз немає. Як і частини нашого життя та життя мами. Він був для нас своєрідною скарбницею добра та спогадів. Усі особисті речі, які мали для нас значення – дитячі фотографії, малюнки, перші пінетки, листи, які ми писали у дитинстві, картини, які залишив у спадок дідусь-художник… Це все лишилося там.

Найболючіше за її бібліотеку. Мама все життя збирала її, кожна книга зібрана по крихтах, мама проводила багато часу в бібліотеках світу, роблячи там ксерокопії потрібних робіт. Вона досліджує важливі для української культури рукописи та перетворює їх на наукові праці, лекції для студентів та статті для міжнародних видань. Там же згоріло й останнє видруковане видання Інокентія Гізеля в редакції мами за участю вчених із різних країн. Це книга про першого настоятеля Києво-Печерської лаври Інокентії Гізеле. За свою проукраїнську позицію він був зміщений московським патріархатом, і спогади про нього намагалися затерти. Тому цю частину історії доводилося буквально розкопувати у зарубіжних архівах. Ця праця особливо важлива у наш час.

Думаючи про ситуацію, в якій опинилася мама, я щасливий, що у неї є ми, і з жахом думаю про тих, у кого немає такої опори. Це найскладніше і найболючіше питання. Люди з Маріуполя, Харкова, Чернігова та інших міст України часто втратили все – роботу, житло, а іноді й близьких. Це величезна трагедія. І відповідь на це питання має давати не лише Україна, а й увесь світ. Для того, щоб забезпечити житлом та роботою сотні тисяч людей, які їх втратили, потрібні мільярди доларів. І їх можна шукати лише у партнерстві з іншими країнами з усього світу.

Після війни, крім нового житла, що швидко будується, нам потрібні будуть нові центри перекваліфікації, державні стимули для роботодавців і створення нових робочих місць, довгострокові кредитні програми для молоді та людей, які опинилися у скрутному становищі. Це все величезні та складні пакети економічних рішень, на які ми як парламент та держава маємо відповісти разом із західними партнерами, причому зробити це у найкоротші терміни. Тому що, якщо люди втратить віру у можливу справедливу відповідь щодо їхнього подальшого життя в Україні, вони шукатимуть собі застосування, працюючи на економіку інших країн.