Ліквідація наприкінці 2019 року військової прокуратури – крок на шляху до розвалу армії

У зв’язку з викриттям нелегальної тюрми в Петропавлівській Борщагівці Київської області, де батьки-командири незаконного утримували й катували військовослужбовців Національної гвардії України, постає запитання: чи було б таке можливим, якби в Україні існувала військова прокуратура?

Хочу нагадати, з якими піснями й танцями 2 січня 2020 року улюблений генпрокурор Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) Рябошапка разом зі своїми заступниками Чумаком, Каськом і Трепаком оголосив про ліквідацію в Україні військової прокуратури, мотивуючи це тим, що прокурор не повинен складати присягу на вірність українському народові, бо, мовляв, це – конфлікт інтересів. Втім, цей «конфлікт інтересів» не завадив Віктору Чумаку заради пенсії в 270 тис. грн. на 16 днів стати головним військовим прокурором і впродовж 16 днів нести всі тяготи військової служби «в особливий період».

Це була ідея Андрія Богдана (пам’ятаєте такого царедворця?). В американському посольстві тоді знайшлись гроші для проведення чергової «реформи прокуратури», треба було придумати, під яку програму ці гроші могли б покласти собі в кишеню професійні «громадські активісти», тому придумали ліквідувати військову прокуратуру, а всіх прокурорів, які не подобаються недолугому генпрокуророві Рябошапці, взяти й звільнити без жодних законних підстав.

Ця афера не тільки коштувала державі сотні мільйонів гривень, які треба виплачувати незаконно звільненим, але й призвела до безладу в армії, де тепер нема кому наглядати за правопорядком і розслідувати злочини проти встановленого порядку несення військової служби.

При всіх загальновідомих недоліках військової прокуратури, військові прокурори були військовослужбовцями, які проходили службу за контрактом з Міністерством оборони України і які були лише прикомандировані до прокуратури. До того, як почалась безумна «реформа прокуратури», військовий прокурор міг зайти на територію будь-якої військової частини, витребувати документи, заслухати пояснення, тут же ж на місці ухвалити процесуальне рішення та провести слідчі дії. Уявити, що в піднаглядній військовій частині трапився випадок дезертирства й «лижника» ніхто не розшукує або що облаштована нелегальна тюрма – геть неможливо. Такого не було й бути не могло в принципі, бо військовий прокурор сам був частиною військової системи і персонально відповідав за підтримання правопорядку в межах певного гарнізону чи регіону.
Тим більше неможливо уявити, щоби командирам військових частин доводилось судитись з органом досудового розслідування, вимагаючи зареєструвати кримінальне провадження відносно дезертира. Якби трапився бодай один такий випадок, то на найближчій колегії Міністерства оборони України головний військовий прокурор мав би блідий вигляд, після чого слідчий або прокурор, який не вніс у ЄРДР повідомлення про злочин, шукав би іншу роботу.

Втім, не тільки дезертирами переймався військовий прокурор. Саме у військову прокуратуру солдати й сержанти скаржились на порушенні законності з боку батьків-командирів – і реакція була миттєвою. Достатньо пригадати, як у лютому 2016 року на полігоні «Широкий лан» знущались з особового складу механізованої роти – упродовж трьох діб військовослужбовці не мали належного харчування, питної води й навіть достатньої кількості наметів. Не витримавши такого ставлення, 46 бійців відправились до військового прокурора в Миколаїв. Як наслідок – заступник командира військової частини з бойової підготовки полковник Валерій Залужний, який допустив такий безлад, провів 5 днів на гауптвахті, бо військовий прокурор склав на нього адмінпротокол і направив до суду. Чи можна уявити зараз якогось полковника в такому пікантному місці як гауптвахта? – Звісно, ні.

Коли знищували військову прокуратуру, то всі ці рябошапки й чумаки волали, що ось-ось на її місці постане військова поліція. І де вона, та поліція? Натомість розслідування військових злочинів передано в ДБР – суто цивільну установу, слідчий якої навіть не може потрапити на територію військової частини.

Втім, ні в яку військову частину слідчий ДБР не поїде навіть якщо вона буде за парканом його контори – наприклад, у Першому слідчому відділі Краматорського теруправлінні ДБР, яке має розслідувати військові злочини в межах колишнього Донецького гарнізону, на одного слідчого припадає біля двох тисяч кримінальних проваджень. Зрозуміло, що слідчий не поїде у Львів, Вінницю чи Київ розшукувати дезертира, який «став на лижі» в Донецькій області. А тому дезертирувати можна безкарно – залишай, солдат, зброю, уїжджай додому і нічого тобі за це не буде.

Ліквідація наприкінці 2019 року військової прокуратури – то був лише перший крок на шляху до розвалу армії, зроблений командою Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) разом з організованим угрупованням професійних громадських активістів. Останні під машкарою чергової безумної «реформи» вимутили чималі гроші з посольства США, але результат став цілком очікуваним: оскільки після ліквідації військової прокуратури на жоден інший державний орган не були покладені функції підтримання правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях, а розмови про створення військової поліції так і залишились розмовами, вже з осені 2022 року в Збройних Силах України розпочалось масове дезертирство.

Бо навіщо служити, якщо можна не служити й за це нічого не буде? Як наслідок - масове дезертирство та відсутність органу, на який би було покладено підтримання правопорядку в армії, породили появу так званих «груп розшуку», які створюють командири з числа підлеглих військовослужбовців, та нелегальні тюрми на території військових частин для утримання дезертирів, виловлених цими «групами розшуку».
Принагідно зазначу, що на «реформу» прокуратури та ліквідацію військової юстиції професійні «громадські активісти» у 2020 році отримали від американських платників податків 7,5 млн. доларів, які розійшлись по кишенях лємєнових, найємів, маселків та інших шабуніних.