Не буде вам примирення, не буде вам прощення, виродки!

Дитбудинок в Ворзелі переїхав на Буковину. Всі ці дні, коли діти були в пеклі, близька мені тендітна дівчина — лікар, яка вже пережила лихо ЛНР і втікла від нього в місто-курорт під Києвом — рубала дрова і носила воду.

Дворічний хлопчик після пересадки печінки виїхав з підвалу і йому надається допомога. Він сидів в укритті з мамою більше 10 днів.

Наразі евакуювали близько 7 тисяч людей. Зокрема довгоочікувані Микуличі, Немішаєво. За останні дні більше 40 тисяч осіб стали вимушеними переселенцями з Бучанського та Вишгородського районів. Вони їдуть зараз потягами, маршрутками, ночують в школах, спортзалах.

Увесь бізнес об’єднався. Тисячі обідів готують вночі, щоб вдень привезти евакуйованим. Дівчата з Києва везуть провіант за сотні кілометрів, аби нагодувати голодну громаду під Києвом. Люди пригощають один одного кавою. Підвішують для нужденних. Незнайомі люди пропонують прихисток і надають своє житло, ключі. Машини передаються з рук руки волонтерам, теробороні. Ми в штабі навіть вже дещо заплутались, де чия машина і в кого ми що позичали.

Багато людей не змогли умовити їхати або забрати своїх батьків. У Бучі, Гостомелі, Ірпені в підвалах і хатах залишаються старенькі. Голодні. Безсилі. Виснажені. Без життєво необхідних ліків. Серед них і лежачі пацієнти, якими опікувався фонд, названий у пам’ять про мого батька.

Багато дітей із батьками залишаються в окупації, не чули про евакуацію, немає зв’язку з ними або бояться вийти. Деякі люди утримуються там, в погребах, насильно. Їх не випускають.

На Бородянщині під завалами залишається в одному будинку — 25 осіб, у сусідніх — близько 40 людей. Психоневрологічний інтернат — 400 осіб — також в оточенні окупанта. Предстоятель місцевої церкви УПЦМП проповідує вивіз людей в Гомель. Є свідчення, що частину людей вже вивезли під дулами автоматів. Доля десятків, сотень наших рідних — невідома.

Їжа, яку намагаються передати один одному люди, відслідковується. Спостерігають за всіма каналами, у тому числі волонтерськими. Човникова гуманітарка тоне або на шляху туди, або на шляху назад, з людьми на борту. Тіла двох дорослих жінок вже знайшли в київському водосховищі. Тіла двох дітей ще шукають…

Зоопарк 12 місяців в Демидові мерзне. Жирафи та шимпанзе, слони і папуги. Від голоду і холоду виють навіть вовки. Що вже казати про людей.

Уже 18-ий день в оточенні ціле місто, 20-тисячний Славутич-місто супутник захопленої агресором ЧАЕС. Без електроенергії, без продуктів.

У всіх лікарнях наших ОТГ закінчуються ліки. Там, куди їх вдається завезти, орки запитують, звідки вони взялись. Йде полювання і на голів ОТГ. Їх викрадають. Тому вони переховуються. А люди вважають, що їх залишили сам на сам.

Іванківщина і Полісся. Дуже болить. За вихід з погреба - розстріл. Є свідчення і про інші потворні злочини.

Я не знаю, який сьогодні день. Яке число. І не дуже помічаю, котра година. Круговерть горя, крові, злості, відчаю.

Мене завжди дуже дратував "день пам’яті і примирення". Мовляв, день перемоги 9 травня - це не свято. Ми маємо примиритись зі злочинами фашистів і пам’ятати про ті звірячі вбивства.

От після "примирення" зазвичай і наступає "глибока стурбованість". Не буде вам примирення, не буде вам прощення. Виродки. Тільки забуття. І вічна ганьба! Після перемоги, яку ми неодмінно святкуватимемо!

Слава Україні.