Пам’яті Андрія Бушовського
Олександр Воронін (журналіст)
Цього року зазнав аж чотири втрати. Остання – особливо відчутна, бо троє моїх однокурсників пішли із життя, досягнувши пенсійного віку, а Андрій, на два десятки років молодший моїх ровесників, своє сорокаріччя мав би святкувати перед самим Новим роком…
Коли ми познайомилися, першою рисою, яку я у ньому помітив, була неприхована доброзичливість. Природній
оптимізм та почуття гумору ніби випромінювалися із нього. Скільки довелося чути
від нього різних цікавих історій із його студентської, підприємницької та видавничої
сфери, починаючи від "лихих 90-х", закінчуючи недавніми подіями.
Крім основної справи –діяльності навколо агенції – він періодично був зайнятий тим, що ремонтував ноутбуки та інші офісні аксесуари, бо був знавцем не тільки програмного софту, але й "заліза"… І Андрій постійно носив для цього із собою набір мініатюрних викруток, маленький паяльник та мікровимірювальний прилад.
А коли ми стали працювати, переважно у віддаленому режимі, частенько
доводилося турбувати його телефонним дзвінком: "Андрію, що потрібно робити, аби
активізувати…?" і він одразу видавав кілька версій реалізації процесу, залежно від особливостей операційної системи Windows. Коли ж Андрій був зайнятий, то порада була універсальна: зайдіть на YouTube та у пошук введіть фразу: "Що робити,
якщо не відкривається…", а через годину – зателефонуйте.
Востаннє Андрій сам телефонував мені за кілька днів до смерті зі словами: "Як справи? Може, буду якось їхати повз вас- заїду у гості!". Не довелося…Натомість ми, його колеги, днями відвідали його родинну домівку, але із сумної і трагічної нагоди – провести його в останню путь… Прощавай, Друже!
Читати "Моя Київщина" у Facebook