Про села в Україні, які скоро можуть зникнути

Нещодавно президентом було презентовано державну програму «Нове село», яка передбачає будівництво у сільський місцевості сучасних просторів із ЦНАПами, магазинами, концертними залами, кінотеатрами і спортивними комплексами.

До реалізації проектів держава планує долучати бізнес, створюючи державно-приватне партнерство, щоб не витрачати бюджетні кошти.

Водночас в Україні вже намітилася сумна тенденція до вимирання сіл. Поряд із цим, відбувається щорічне збільшення імпорту овочей та картоплі, фруктів, яець та молокопродуктів.

Тобто тієї продуктової бази, для виробництва якої потрібні люди і людська праця в сільській місцевості. Тих продуктів, які споживають мешканці міст. Тих продуктів, які складають продовольчу безпеку краіни.

Зазначу, що ми збільшуємо експорт зернових та олійних культур. Тих культур, для вирощування яких селяни не потрібні. Продукції з низькою доданою вартістю.

Відтак маємо картину, коли держава підтримує виробника, який експортує продукцію, виробництво якої лише скорочує робочі місця. Держава продовжує не підтримувати людей, які нас годують. І ми вимушені купувати єгипетську картоплю, китайський часник, польські яблука та європейську свинину.

Без створення якісно нової політики сільського розвитку ми продовжимо втрачати українські села, селяни продовжать міграцію до міст, і наймовірніше не українських, а європейських. І найбільша житниця Європи стане незахищеною і вразливою до питань продовольчої безпеки.

Наголошу, що фактично є два напрямки економічного прогресу. Перший — коли ми вкладаємо в інфраструктуру. Другий — через людину, коли починаємо розвивати людину і даємо їй заробити на тій території, де вона живе. Люди збільшують свої доходи, інвестиції в те місце, де вони проживають, розвиваючи благоустрій своєї територіі.

Нажаль уряд вибирає перший варіант. Він простіше. А в ЄС акцент на сільський розвиток. Приміром, в Естонії профільна інституція так і називається: Міністерство у справах сільського життя.

Тобто там мета полягає не в обсягах виробництва сільгосппродукції, а у комфортному сільському житті, підтримці доходів сільського населення. Це те, до чого ми досі не доросли, адже все ще звітуємо, скільки експортували зерна за кордон. В Україні вперто продовжують підтримувати тварин, рослин, літри молока, кілограми картоплі, гектари посівів, а не людей.

І от, держава будуватиме стадіони витрачаючи публічні кошти, а не співпрацюватиме з самоврядуванням в інтересах економічного розвитку селян.