Валерій Бондик (екс-нардеп) : Стратегія Білої Церкви, чи є світло в кінці тунелю

Найбільше місто Київщини – Біла Церква – переживає далеко не найкращі часи. Про це достовірно може сказати кожен із тих, хто бачив його 30 років тому і зараз. На момент розвалу радянського союзу місто процвітало та мало великі перспективи для розвитку, але відсутність стратегії розвитку веде місто у занепад і донині. Як результат – знищені десятки підприємств, серед який і важливі стратегічні військові об’єкти, які були просто порізані на металобрухт.

 Відсутність заводів і фабрик напряму відображається на кількості робочих місць, яких Білій Церкві катастрофічно не вистачає. Близько 20 тис білоцерківців щодня вимушені покидати рідне місто, аби дістатися до роботи у Києві, не говорячи про тих, хто поїхав далеко за кордон у пошуках кращого життя. За даними статистики, кожну четверту гривню українці заробляють у столиці. Трудові мігранти сплачують податки, які йдуть на розвиток Києва, а не рідних місць.

Перш за все, у такій ситуації потрібно проаналізувати можливості міста та його потенціал. Наявність залізниці, аеропорту, міжнародної автомагістралі та річкового сполучення робить місто привабливим для інвестицій. Але є велика проблема: на законодавчому рівні не врегульована національна стратегія розвитку малого і середнього бізнесу, який є найбільшим платником податків у країнах, які розвиваються. Початок власної справи є величезним ризиком, адже контролюючі органи можуть розорити підприємця ще на початкових етапах ведення бізнесу.

Необхідно відзначити, що за часи незалежності у місті з’явилося кілька великих підприємств, серед яких Білоцерківський технопарк, заводи "Біофарма", "Трібо", "Термо-Пак", "Білоцерківський молочний комбінат" та інші. Але варто розуміти, що для двохсоттисячного міста цього недостатньо, адже підприємства не можуть забезпечити усіх працездатних робочими місцями з достойним рівнем заробітної плати.

Місту необхідний не тільки мер-господарник з відповідальними депутатами, які працюватимуть на розвиток Білої Церкви, а й людина, яка буде представляти інтереси міста у парламенті. Роль народного депутата недооцінена, адже він має можливість не тільки вибивати державні субвенції, а й заводити інвестиції та на законодавчому рівні змінювати життя містян на краще. Але варто розуміти, що депутат повинен бути не популістом, а ідейною людиною, якій потрібне не власне збагачення, а благополуччя містян.