#

Володимир Продивус (екс-нардеп): Гаврилівок в Україні десятки

27.06.2018 11:20
Володимир Продивус (екс-нардеп): Гаврилівок в Україні десятки

Стратегії розбудови економіки України (вірю, що така існуватиме) вкрай необхідне перезавантаження. У тому розумінні, щоб в основу економіки поставити не гіпотетичний валовий продукт, доходи чи видатки держбюджету, а інтереси людини. Ніхто не заперечує потреби зростання ВВП і збільшення фінансових можливостей держави. Проблема в тому, що ці показники часто сприймають як мету державної економічної політики, а не як наслідок співпраці органів влади, бізнесу і трудящих.

Економіка не зростатиме, якщо вона буде відчужена від інтересів людини та проблем українських регіонів, малих міст і сіл. Можете назвати це периферією, але саме вони виступають стержнем, на якому тримається економіка, суспільство і державність.

Україна багата передовсім людським ресурсом. Та, на жаль, саме інтереси людей враховують насамкінець. З регіонів вичавлюють усе, на чому можна заробити, не переймаючись тим, що буде завтра і що залишимо дітям. У підсумку вимирають села, в людей нема бажання не те що працювати, а жити у власній країні. На такому тотальному песимізмі економіку не побудуємо.

До прикладу один з напрямів — стан довкілля. Багато бізнесменів ігнорують те, в яких умовах через діяльність їхніх підприємств змушені жити люди, що на них працюють і приносять доходи.

Нині не сходить з язиків село Гаврилівка Київської області, де нещодавно виявлено численні порушення через складування й захоронення відходів вирощування і переробки курятини. Це призвело до негативних наслідків для навколишнього середовища і спричинило неабиякий резонанс та обурення жителів прилеглих селищ. А чи раніше цієї проблеми у Гаврилівці не було? Таких Гаврилівок в Україні десятки. І біда не тільки в тому, що в цих населених пунктах неможливо перебувати через сморід, а в тому, що це питання не вирішують роками. Ціле покоління українців виросло фактично в умовах, не сумісних із життям.

Найпростіший спосіб утилізації, який нині використовують, — складування на полігонах або просто в найближчих посадках. Та і самі полігони — лише термін. Насправді це поля часто біля місць, де живуть люди. І спосіб скинути все в поля найдешевший, але і найзгубніший для всіх. Відходи десятками років не просто не переробляють, вони повільно знищують усе живе. Заражається не тільки повітря, відходи потрапляють у ґрунти. І люди, не маючи іншої змоги, змушені споживати забруднену воду.

Тепер найскладніше питання: чи зміниться щось у майбутньому? Хіба проблема лише у безвідповідальності виробників, які замість переробки відходів складують їх на так званих полігонах? Ніде переробляти! До 2004 року в Україні існувало 37 ветсанутильзаводів — підприємств з переробки відходів. Нині працюють лише 18, та й ті не на повну потужність у зв’язку з невідповідним технічним станом. З 19 заводів, виведених за цей час із загального управління, жоден не працює.

Чи достатньо нашій країні 18 спеціальних підприємств для переробки відходів? У 20 разів меншій за кількістю населення Словенії їх дев’ять. Але на цьому проблеми в Україні не закінчуються. Підприємства, які формально ще існують, зруйновано фактично до нуля. Бо якщо у держбюджеті на їх оновлення передбачено кошти, їх не використовують. І найтрагічніше: те, з чого на Заході роблять гроші, в Україні вбиває людей. Адже в розвинених країнах саме переробляючи відходи тваринництва виготовляють біопаливо, м’ясо-кісткове борошно, органічні добрива тощо.

Потерпають довкілля й економіка. По-перше, постійно гостра проблема розширення розмірів цих так званих полігонів з утилізації. За рахунок чого? Земель, які можна використовувати для сільськогосподарського виробництва. Іноді полігони розширюють за рахунок паїв. Як почувається людина, чий пай відведено під утилізацію відходів? По-друге, щоразу інвестори, бажаючи відкрити нові виробництва з утилізації відходів, стикаються з протестами місцевого населення, як у Біликах на Полтавщині. Люди не хочуть, щоб поряд з їхніми домівками з’являлися звалища. Це проблема. Адже нові підприємства могли б забезпечити населення робочими місцями.

Фактично стратегію розв’язання цієї проблеми вже розроблено. Вона полягає в тому, щоб соціально відповідальний бізнес тісно співпрацював із владою. Тож слід ретельно підійти до вирішення цього питання. Від нього залежить наше з вами майбутнє, про яке маємо піклуватися вже нині.

Передрук з "Урядового кур'єра"

Читати "Моя Київщина" у Facebook