Закриття малокомплектних шкіл мають розглядати після закінчення війни

За різними даними від 388 тис до 1,2 мільйона українських дітей, які виїхали з початку повномасштабної війни, продовжують навчатися за кордоном. Більшість із них не втрачає зв’язку з Україною та здобувають освіту за різними формами, переважно обрали дистанційну, але більше ста тисяч – сімейну та 41 445 – екстернатну. 

Навчаються паралельно, адже сподіваються коли-небудь повернутися в Україну, здебільшого після закінчення війни. Від того, чи повернуться діти назад, багато в чому залежить майбутнє нашої держави. Адже її потрібно не лише відбудовувати, але й розвивати. Якщо ж діти не повернуться, то нас чекатиме незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни — і після війни це відчуватиметься особливо гостро.  

Тож навіть в умовах повномасштабного вторгнення потрібно підтримувати українську освіту, дбати про те, аби всі громадянини та громадянки могли навчатися якісно. Якщо в якійсь із шкіл Тетіївської громади сьогодні немає 45 дітей, це зовсім не означає, що вони не повернуться в Україну завтра. Тому закривати освітні заклади вже 2024 року, аби місцева влада зняла з себе ймовірну відповідальність фінансувати установи з вересня 2025 року, – рішення, м’яко кажучи, недалекоглядне. Куди мають повертатися діти, які виїхали, утікаючи від війни? Чи буде кому їх навчати? Ці питання мають обговорюватися під час громадських слухань. І саме зараз вони надважливі. Бо ті, хто залишився в країні, повинні впливати на її розвиток. Вважаю, що до закриття шкіл треба ставитися дуже помірковано, бо запорука успішного становлення нашої країни на світовій арені – освічена українська молодь.