Заступник без біографії. Хто такий Дмитро Кучеря?

Аліна Захаренко

Нонсенс! Уперше за багато років у Київській обласній державній адміністрації працюватиме заступник, про якого майже нічого не відомо. Жодної згадки в інтернеті, окрім приїзду ще 2019 року Олени Зеленської у Брюссель, де тоді майор Дмитро Кучеря проходив реабілітацію у Військовому шпиталі ім. королеви Астрід після кульового поранення на Сході України.

І тут зупинюся на вельми дискусійному питанні. Адже хтось скаже, що підчас війни важливо, що посаду заступника обійматиме військовий, ветеран. Але водночас всі забувають, що це важка бюрократична і кулуарна робота, тож призначати будь-кого (бо такий тренд) без розуміння його "скілів" небезпечно для справи. Це продемонструвала заміна голів обласних ТЦК, яка сталася минулого року. Замість старих персоналій, до яких виникало чимало претензій, туди поставили реальних воїнів. Які, на жаль, не справилися за задачами.

Київщина теж знає подібні випадки. Нагадаю, що 2015 року в адміністрації вже був заступник із погонами на плечах – Андрій Янченко, відомий за позивним «Висота». Та нічим добрим це не скінчилося... Він мав займатися питаннями оборони, мобілізації, а також протидією корупції. Але протидія з боку корупції була такою, що його колегу – заступника голови ОДА Ігоря Любка – затримали на гарячому під час отримання хабаря в розмірі 200 тис грн. А голова облдержадміністрації Максим Мельничук взагалі втік із роботи та ховався в печерах Лаври.

До того ж невміння працювати з депутатами та нерозуміння кулуарної боротьби призвели до протистояння з Київською облрадою, унаслідок чого важливі для учасників АТО програми блокувалися роками. А результати оборонної та мобілізаційної роботи вся Україна побачила після повномасштабного вторгнення росії, зокрема під час евакуації цивільних та окупації третини Київщини.

Державна адміністрація – не приватна контора, де акціонери на свій розсуд "тасують" кадри. Суспільство має знати, що за менеджери будуть працювати за податки громадян. Яка їх кваліфікація, рівень підготовки та ділові якості. І головне – який досвід такої керівної роботи.

А в нас усе, як завжди: призначають без пояснення, виганяють по-тихому. Потім знову тишком-нишком призначають. Мабуть, сподіваючись, що, як писав Остап Вишня, "якось воно буде".