Життя Гонгадзе стало прикладом журналістської правди, а смерть – безкарності можновладців

Гонгадзе... Знаєте, не буду писати цьогоріч біль і скорботу, ставити аватарки пам'яті і клястися покарати винних.

Останній рік я ходжу на касаційні засідання до його вбивці Пукача. Пустий зал засідань – ось де реальні клятви. У кращому випадку – є кілька журналістів. І після цього бачити в стрічці як раз у рік усі згадують, що замовники не покарані...

Де ж люди на судах? Може, на акціях? Чому ніхто не пише, що Пукач може вийти на свободу? Що з матеріалів справи зникли імена Литвина та Кучми? Чому ніхто не згадує, що двоє причетних до вбивства вже на свободі?!.. А що вбивство, у якому зізнався Олексій Пукач, перекваліфікували із "вбивство на замовлення" на "вбивство з особистих мотивів"?

Мовчимо.

Пукач. Він і справді єдиний, хто досі утримується під вартою. Але його шанси вийти на свободу, на жаль, але дуже високі.

Нагадаю з вироку жахливі деталі убивства: вбивство скоєно в ніч на 17 вересня 2000 року в лісі в Київській області співробітниками міліції Протасовим, Поповичем, Костенком і Пукачем.

Приблизно опівночі Попович, за вказівкою Пукача, неподалік від місця зупинки автомобіля, у якому перебував Гонгадзе, викопав лопатою яму, приблизною шириною 70 см і глибиною 1 метр.

У цей час Протасов і Костенко залишалися у службовому автомобілі, утримуючи Гонгадзе. Далі Протасов, Костенко, Попович і Пукач вивели Гонгадзе, зняли з нього куртку, поклали на землю та зняли з нього черевики. Після цього Костенко зв'язав мотузкою руки і ноги Гонгадзе. Пукач, Протасов і Костенко віднесли пов'язаного Гонгадзе до викопаної ями та поклали обличчям униз. Костенко, за вказівкою Пукача, обшукав Гонгадзе, забрав у нього з кишені ключі та передав їх Пукачу.

Після цього його поклали обличчям догори. Гонгадзе почав просити не вбивати його. Пукач запхав до рота Гонгадзе хусточку і почав руками здавлювати його горло і шию, а Протасов тримав Гонгадзе за плечі. Оскільки так задушити Гонгадзе не вдалося, Попович витягнув із штанів Гонгадзе ремінь та передав його Пукачу. Пукач накинув на шию Гонгадзе, уперся коліньми в область грудей і почав затягувати.

У цей час Протасов тримав Гонгадзе за праве плече, а Костенко за ноги. Гонгадзе набрав у легені повітря. За вказівкою Пукача, Попович для того, щоб змусити Гонгадзе видихнути повітря, завдав кілька ударів в область живота. Після отриманих ударів Гонгадзе видихнув. Через здавлювання шиї петлею з ременя, Гонгадзе був зламаний кадик. Почалися конвульсії. Протасов і Костенко тримали Гонгадзе за ноги до самої смерті.

Гонгадзе помер близько 01:00 17 вересня.

Упевнившись, що журналіст мертвий, Пукач, Протасов і Костенко скинули його тіло в яму. Із метою приховати вчинення злочину вони взяли з автомобіля каністру з бензином, облили тіло та підпалили. Коли вогонь згас, Пукач, Протасов, Костенко і Попович закидали яму з тілом землею і замаскували травою.

У жовтні 2000 року Пукач з метою приховати злочин ще раз прибув на місце поховання Гонгадзе, викопав його та відвіз до лісництва Таращанського району Київської області. За допомогою сокири він від'єднав голову, закопавши тіло та окремо голову...

Цікавим є і факт, що 4 березня 2005 року з двома кульовими отворами в голові був знайдений генерал міліції і колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, якого підозрювали в організації вбивства Георгія Гонгадзе.

Напередодні Генеральний прокурор Святослав Піскун публічно через ЗМІ оголосив про допит генерала. Допит було призначено саме на 4 березня. Смерть генерала була названа тоді самогубством. Двома пострілами в голову.

Тільки 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України – Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича.

Протасов отримав 13 років і помер у 2015 році в Менській колонії. А от Костенко (десь із 2014) і Попович (десь із 2017) уже на волі. Дванадцять років, які вони мали би відсидіти, НЕ відсиділи. І що для мене взагалі стало дикістю - про їх звільнення з в'язниці в інтернеті, у ЗМІ взагалі майже немає інформації...

Мовчимо.

І ось 29 січня 2013 року колишній начальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач за вбивство Георгія Ґонґадзе був засуджений до довічного ув'язнення.

У січні 2018-ого по закону Савченко, Пукачу перерахували термін ув'язнення з 6,5 років на 13. Тобто, якщо касація призначить не довічне, а 15 років, то Пукач... поїде додому?!

Касаційний розгляд триває.

Георгій Гонгадзе  – це не моє покоління. Про нього в дитинстві я чула хіба, коли нас лякали журналістикою. Або й досі лякають. Але чому його покоління забуває таку резонансну справу?

Розумію, роки йдуть. Усе забувається. Усе стихає. Але ж це ГОНГАДЗЕ.

Це символ правдорубства. Це безкарність високопосадовців. Це честь правосуддя. Це пам'ять народу.

І це страшно.

1. Знати, що за правду вбивають.

2. Зрозуміти, що покарання для замовників убивства не буде, а виконавці вийдуть на свободу.

3. Бачити, як справу Гонгадзе забувають.

Я розумію, що й наше покоління прощає багато убивств, не слідкує за резонансними справами, як-от щодо судів по убивствах Небесної Сотні...

Але я не повірю, що нам настільки байдуже. А ще щиро сподіваюся, що замовники будуть покарані швидше, ніж підуть на той світ.

Життя Гонгадзе стало прикладом журналістської правди. Його смерть стала прикладом безкарності можновладців. Чи стане судовий розгляд цієї справи прикладом нездатності суспільства встановити правосуддя? За 20 років таки стала. Українську правду про вбивство Гонгадзе знають всі. А от юридично цю правду озвучити не здатен ніхто.

...А сьогодні згадаю, що таки вдячна Георгію Гонгадзе за те, що мала приклад журналістики совісті. Приклад відданості принципам. Навіть понад життя.

Але сумніваюся, що він хотів померти за свою правду. Ніхто не хоче.

І наше завдання – нащадків – змінити устрій системи, який відбирає життя. Знищити цю систему. Викорінювати зло, яке вона несе. А не раз у раз пробачати, забувати, байдужіти.

Ми залишаємо зло непокараним і живим, а світлі люди платять за це життям. Бо зло таки називають злом.