Переселенці з Донбасу відкрили благодійний фонд на Київщині

Фото з мережі Інтернет

Переселенці із Донбасу, що зустріли початок повномасштабної війни в Ірпені, у 2022 році відкрили благодійний фонд та допомагають жителям деокупованих територій

Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на "Апостроф".

Подружжя Геннадія та Надії Вовків зустріло початок повномасштабної війни в Ірпені, куди вже за кілька днів зайшли російські окупанти. Після деокупації професійні фармацевти вирішили спрямувати свої навички на волонтерську допомогу лікарням, постраждалим від вторгнення. Війна дала родині поштовх до переосмислення історії України.

Родина Вовків – фармацевти із Київщини, яких 24 лютого 2022 року застало в Ірпені – передмісті столиці, що вже за кілька днів опинилося в епіцентрі повномасштабного російського вторгнення. Подружжя Геннадія та Надії з двома доньками та батьками провело в окупації шість страшних діб. Після евакуації розпочали активно займатися волонтерством. У липні 2022-го вони заснували “Благодійний фонд Надії Вовк “Берегиня”, який зосереджується на допомозі жителям деокупованих територій, а також – Збройним силам України. За півтора року приватна ініціатива переросла у потужну організацію, роботу якої забезпечує понад 50 волонтерів, що наразі допомогла оснастити спецобладнанням 79 лікарень і шпиталів, передавши допомоги на понад 57 млн гривень.

Геннадій і Надія Вовк постійно наголошують: для них війна почалася не в Ірпені, а ще 2014 року, коли були окуповані частини рідної для них Луганської та Донецької областей. Надія – уродженка Луганська, що з 2006 року мешкала у Києві. Попри це, окупація рідного міста назавжди змінила її життя та ставлення до північного сусіда. Мала батьківщина Геннадія Вовка – нині трагічно відомий в усьому світі Бахмут. У липні 2014 року місто звільнили від російських формувань підрозділи Національної гвардії та ЗСУ, проте у 2022 році московити прийшли сюди вдруге, практично стерши Бахмут з лиця землі.

Така доля могла чекати і на Ірпінь, який став домом для подружжя Вовків з 2021 року. Перші підрозділи окупантів зайшли у місто 27 лютого 2022 року, але не змогли закріпитися та були вибиті українськими захисниками. Попри відчайдушний спротив ЗСУ – 3-го березня московити все таки окупували Ірпінь. Загарбники облаштували блокпост навпроти місцевого кардіодиспансеру – за кількасот метрів від багатоповерхового будинку, де жили Геннадій і Надія Вовки.

Усі машини, які були залишені людьми, – були побиті. Це був якийсь такий акт вакханалії. Тобто вони брали якісь сокири і просто гамселили по автомобілях, по склу, кричали. Речі не крали, а просто жбурляли на землю. Згодом почалися вже і грабежі, а до того просто викидали. І розбили відразу ж супермаркет “АТБ”, де понабирали пляшок з горілкою

- розповідає подружжя про перші дні окупації.

На той момент місцеві вже були без світла, тепла та води: артилерія окупантів розбила всі комунікації. Жителі багатоквартирного будинку рятувалися від обстрілів у підвалі: спали на дерев’яних піддонах, які перетягнули з будівництва.

Загрозу для цивільних становили не лише уламки російських снарядів, але і самі окупанти, які вбивали всіх без розбору.

Зрештою, 9 березня, у паузі між артилерійськими дуелями ірпінці збилися в групу – на стихійну евакуацію. Вирішили пробиватися до українських позицій.

Згодом подружжя вирішило займатися волонтерство. Спочатку родина співпрацювала з іншими благодійними фондами. Проте поступово прийшло усвідомлення потреби у створенні власної ініціативи. Також з часом волонтери знайшли свою нішу для спрямування зусиль. Головна увага благодійного фонду зосереджена на допомозі дітям, що мешкають у прифронтових районах Харківщини та Донеччини. Не забувають у “Берегині” і про військових, хоч і наголошують, що суто військовим фондом себе не вважають.

Ми побачили, що у волонтерському русі є дуже багато хаотичності. Підірвали Каховське водосховище – всі поїхали туди, деокупували Херсон – всі поїхали туди. Але одна-дві поїздки і про це всі забувають, немає системності. Тож ми для себе вирішили, що ми не можемо розірватись усюди, і вибрали для себе напрямок Ізюма. Ми уже зробили туди 8 поїздок. Окрім того, оскільки ми самі зі сходу, – ще є нерегулярні поїздки. Наприклад, ми їздили в Краматорськ, – відвезли пожежну машину для ДСНС. Декілька разів відвозили легкові джипи нашим військовим, які стоять під Куп’янськом або під Ізюмом. Також відвозили швидку допомогу для Купʼянської лікарні

- розповідає Геннадій Вовк.

Водночас, як розповідає родина Вовків, у волонтерських зусиллях потрібна не лише систематичність, але й нестандартність підходів. Тому, зокрема, благодійники звернули увагу на потужний капеланський рух у Збройних силах України, про потреби якого говорять значно менше, ніж якщо це стосується інших бойових підрозділів. Військові священники за останні роки стали звичним явищем для української армії, проте з їхнім забезпеченням донедавна були проблеми. Нині ситуація змінилась – значною мірою, завдяки волонтерам.

Керівник Служби військового капеланства ЗСУ полковник Олексій Терещук відзначає, що тепер більшість бойових отців оснащені тактичними рюкзаками та карематами:

Всі збройні сили всіх провідних країн світу вивчають наш досвід, абсолютно всі. У тому числі, і досвід капеланського служіння. Саме зараз наші військові капелани перебувають на навчанні у Британії. Але я б сказав, що це навчання двостороннє: ми навчаємось їх практик, їхнього досвіду, але і британці переймають наш досвід. І вони щиро та відверто кажуть, що їм дуже цікавий і дуже потрібний саме бойовий досвід наших капеланів.

Надія Вовк розповідає:

Ми почали співпрацювати з Олексієм Терещуком, коли дізнались історію про розстріляного капелана на Київщині. Він вийшов до російських військових і ті, коли дізнались, що він військовий капелан, – вбили його. Капелани на передовій – це і психологи, і релігійна опора для воїнів. Вони допомагають нашим хлопцям тримати бойовий дух. Я переконана, що якщо немає бойового духу – то і перемоги не буде.

У переддень Дня Соборності цьогоріч у одній з військових частин на Чернігівщині освятили капличку на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Це місце, де українські військові можуть отримати таку цінну духовну підтримку. Серед будівничих каплички – і родина Вовків. Єпископ Чернігівський і Ніжинський Православної церкви України Антоній (Фірлей) нагородив волонтерів медалями “За жертовність і любов до України”.

Волонтери розповідають, що у певний момент російська агресія допомогла їм збагнути: у війні з ворогом важливий ідеологічний вимір. Адже Москва воює не за ресурси та території: у першу чергу, вони мріють про знищення української нації, – нашої мови, духовності, культури, історії. Тому уродженці Донбасу стали частими гостями в місцях становлення української державності – Батурині, Чигирині. Вони переконані, що українці мають пам’ятати про наші подвиги та вивчати історію. Адже саме вона дає відповіді, хто насправді для нас “сєвєро-восточниє братья”.

Боротьба за становлення української нації, яка не може відбутися без розвитку своєї церкви, мови, без осмислення минулого, – не менш важлива у цій війні, ніж безпосередні успіхи на полі бою. Попереду в українців чимало випробувань, які допоможе здолати єдність, – вважає подружжя волонтерів.

2022-й рік нас обʼєднав, ми почали формуватись як нація. Але треба триматися купи, тому що нам потрібно не тільки перемогти, а ще й відбудовувати країну

– переконана Надія Вовк.