Жителі модульного містечка в Бородянці скаржаться на умови проживання
Від початку Повномасштабного вторгнення РФ в Україну тисячі сімей залишилися без даху над головою. Частину домівок було зруйновано, велика кількість сімей тікали від війни, захопивши найнеобхідніше, та залишивши усе, що у них було. Зараз ці люди живуть складним життям, адже вимушені будувати все з самого початку. Багато з них покинули Батьківщину і проживають у різних державах, але значний відсоток людей залишився вдома і намагається відбудувати своє життя тут
Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на "Київщина 24/7".
Одним із варіантів розв’язання житлового питання для людей, які втратили домівки, стало розселення їх у модульні будинки. Безперечні плюси модульних споруд – швидкість та відносна дешевизна монтажу. Проте, є й очевидні мінуси. Виходячи з особливостей конструкції та матеріалів, такий будинок, за рівнем якості та комфорту, не може повністю замінити традиційний. Площа цих споруд, зазвичай, не є достатньою для комфортного проживання. Ресурс будинку розраховано на тимчасове користування, яке, за теперішніх умов, перетворюється на постійне, а отже – будинок, банально, зношується. Також до побутових проблем з часом додаються і соціальні: велика кількість людей з різними характерами та способами життя вимушені довгий час проживати поруч, що не може не залишати відбиток у цій ситуації.
Журналісти поспілкувались з мешканкою модульного будиночка у Бородянці, яка розповіла про проблеми й виклики, які виникають під час проживання в модульному будинку: починаючи від шаленої спеки, закінчуючи принизливим ставленням до мешканців.
Історія однієї жінки з модульного містечка – загальна картина проблем
Олена – мешканка Бородянки. Її будинок, у якому вона проживала разом із сімʼєю, зруйнував російський боєприпас. Вже другий рік поспіль вона проживає у модульному будинку, який було збудовано для тих, хто втратив своє житло внаслідок війни. На жаль, умови прихистку не ті, на які вона очікувала.
Модульне містечко, у якому проживає Олена, побудоване у 2022 році. Воно налічує 5 корпусів облаштованих на кошти Польщі та один, який профінансувала Литва. У кожному корпусі розташовується 20-22 кімнати, у яких розміщено по 4 двоярусних ліжка. Кімнати, у таких модулях, виділяються на родину, або ж відбувається розселення за гендерним принципом. Таким чином приблизна кількість проживаючих в одному корпусі людей – 160, що нормально для тимчасового житла, але не для постійного.
"У будинках температура сягає до 50 градусів спеки"
Ситуація з температурним режимом у модулях є питанням номер один. Воно гостро постало перед місцевими жителями саме через погодні умови, аномальну спеку цього літа та початку осені, та через дефіцит електроенергії й постійні відключення світла.
Коменданти забрали пульти від кондиціонерів, вмикають максимум — один кондиціонер на весь модуль зі словами: "Ми вам увімкнемо, а ви ходіть і дихайте». Самі ж кондиціонери не обслуговуються з моменту їх встановлення. А при такому скупченні людей, їх треба обслуговувати хоча б один раз на два місяці. Такі інструкції та вказівки комендантам "спускаються" з КО БСР "Бородянка-Благоустрій",
– зазначила мешканка модульного будинку Олена.
За її словами, під час аномальної спеки, яка накрила Україну у червні та липні, людям не дозволяли вмикати кондиціонери, при тому, що модульні будинки проєктують та збирають з матеріалів, теплопровідність яких є надзвичайно високою. Отже, влітку їх потрібно постійно вентилювати, а взимку – обігрівати.
До речі, про зиму – людям уже повідомляють про те, що вона буде надзвичайно важкою, адже у містечка просто немає дизельного пального, яке необхідне для обігріву. Ситуація серйозна, але чомусь ніхто не поставив керівництво Бородянки до відома про проблеми модульного містечка. Можливо б якраз влада змогла звернутися про допомогу до благодійників та висвітлити ситуацію з фінансуванням у ЗМІ. Зокрема коменданти будинку, за словами Олени, відповіли: «Зимою буде гірше, тому або самі купляйте, або скидайтеся і терпіть, бо в країні війна».
Відсутність фінансування
Ще однією з основних проблем модульних будинків є дефіцит фінансування модульного комплексу. За словами мешканки Олени, людям, які проживають у будинках, повідомили про відсутність коштів для оплати комунальних послуг у Бородянській селищній раді. Коли люди виступили з пропозицією самостійно оплачувати ці послуги, аби їх не змушували економити, їх запит коменданти відхилили. Через цю ситуацію мешканці змушені шукати альтернативні способи отримання необхідних ресурсів для життя. Ба більше, існує занепокоєння, що подібні проблеми з фінансуванням можуть ускладнити зимовий період, коли потреба в опаленні зросте.
Перші місяці за комунальні послуги сплачував «Червоний хрест», а зараз, наскільки мені відомо, ми отримуємо дотації з області, але суми виплат я не знаю,
– розповідає Олена.
Ситуація дійшла до абсурду – людям пригрозили, що заберуть з модулів холодильники та плити, аби вони менше готували. Для незгідних, коменданти знайшли цікаве розв’язання проблеми: "Вас тут ніхто не тримає, можете виїжджати".
У першу чергу людей змушують економити на базових речах, таких як електроенергія та водопостачання, з посиланням на відсутність фінансування.
Ситуація з літніми людьми
Особливо важко в таких умовах живеться малозахищеним категоріям суспільства, у нашому випадку – пенсіонерам. Олена розповіла про те, що літнім людям часто погрожують та забороняють елементарні речі, такі як приготування консервації.
Я особисто ставила питання комендантам: "У пенсіонерів пенсія – 2700 гривень. Якщо ця бабуся хоче закрити декілька банок огірків, а ви цього не дозволяєте робити, то як людині жити?» Я нічого не консервую, у мене є можливість себе та сім’ю забезпечувати, бо я працюю. А як пенсіонерам?,
– ділиться Олена.
Тепер, за словами жительки модуля, літніх людей планують "ущільнювати", а ще управління будинку поділилося посиланням з пропозицією переїзду пенсіонерів до будинків людей похилого віку, чого вони надзвичайно бояться.
Час проживання та перспективи відновлення власного будинку
Олена проживає у модульному будинку вже два роки. Будинок, у якому проживала сім’я, зруйнували росіяни під час наступу на Київську область. Родина залишилася на вулиці. Спершу в модульному комплексі проживали Олена з чоловіком, їхня донька та батьки Олени. Але війна розділила сім’ю нашої співрозмовниці.
Зараз Олена живе у тимчасовому містечку лише вдвох з донькою. Її чоловіка мобілізували й він зараз захищає Україна. А для батьків звели модульний будинок неподалік їхнього зруйнованого житла. Олені ж доводиться й досі жити у модулі-гуртожитку. Бо, на жаль, перспективи відновлення родинного житла невтішні, говорить Олена.
Ми подали заявку на відбудову нашого будинку, розробили проєкт, подали всі документи близько 5 місяців тому, але в бюджеті немає коштів. Тому розв’язання питання щодо відбудови власного житла так і залишається відкритим,
– ділиться жінка.
Розвиваючи тему відбудови власного житла, жінка розповіла про те, що документи, які вони подавали, губились цілих чотири рази. Усю проєктну документацію, експертизи та послуги оцінювачів, власники зруйнованих будинків оплачують зі своєї кишені.
Олена каже, що зрозуміла, що люди, які потрапили до важкої життєвої ситуації, навіть не можуть розраховувати на приблизні терміни розв’язання свого питання. Так, у них є дах над головою, нехай і тимчасовий. Саме це може робити їх беззахисними перед керівництвом містечка, адже їм, банально, нікуди йти. Погіршує ситуацію Олени й те, що її родина досі виплачує кошти за борговими зобов’язаннями, які вони брали на власний будинок.
Тим часом жити у модульному містечку Олена, як і всі інші мешканці, може доти, поки не матиме постійного житла.
Ми зараз зібрали на кімнату всі довідки, адже нас зобовʼязали пройти нарколога, психіатра, зробити флюорографію, пред’явити довідку про несудимість та надати доказові витяги з реєстрів. Дуже багато людей не роблять ці довідки, бо у нашій лікарні пройти обстеження – теж ще той квест, через що люди просто не роблять ці ордери. Поки ми не маємо свого житла, тому можемо спокійно проживати тут і виселити нас ніхто немає права,
– розповідає Олена.
Звернення до керівництва модульного містечка
Олена розповіла редакції про негласну заборону на звернення до вищих органів влади. За її словами, будь-які скарги можна подавати виключно через комендантів, але до конструктивного діалогу це не приводить.
Усі питання, які ми ставимо комендантам, то вони одразу перекладають відповідальність на місцеву владу у вигляді фраз «Пишіть звернення, і я буду передавати у селищну раду,
– зазначила Олена.
Однак люди бояться скаржитися напряму! Як каже Олена, адміністрація модульного містечка, замість забезпечення проживання людей, зайнялася залякуванням соціально вразливих мешканців містечка, створенням умови, за яких одні – ідуть, а інші – вимушено мовчать, через погрозу примусового виселення. Тому, ймовірно, в цьому й полягає побоювання місцевих жителів щодо прямих звернень до влади.
Тому тепер постає питання: Чому люди, які потрапили у складні життєві умови не за власних причин, мають стикатися з нерозумінням та байдужістю тих, хто має їм допомогти? Допомога для ВПО має здійснюватися в повному обсязі та з урахуванням того, що ці люди опинились у важкій життєвій ситуації з причин, які не залежать від них. Хоча на їхньому місці міг опинитися будь-хто з нас.
Олена взяла ініціативу у свої руки та звернулася до Начальника Київської обласної військової адміністрації Руслана Кравченка щодо неналежного ставлення до жителів модульного містечка, розписавши у зверненні всі проблеми проживання ВПО. І тепер очікує відповідь від керівництва області та впливу на ситуацію.
