Аграрій, власник парку «Острів сакур» з Володарщини Микола Каплун: приємно, коли місцеве самоврядування працює з бізнесом як один механізм

Микола Каплун

«Моя Київщина» спілкувалася з директором сільськогосподарської компанії СК «ФК ЛТД» та  власником парку «Острів сакур», що у Володарці – Миколою Каплуном. В інтерв’ю мова йшла про проблеми аграріїв під час війни, посівну кампанію, роботу парку та свавілля військкомату.

- Пане Миколо, як представник агарного сектору розкажіть, про те, як жила громада понад рік війни. Як з початком повномасштабного вторгнення допомагав бізнес та місцеве самоврядування?
- Нам пощастило, що ми трохи далі від тих територій наступу, але коли вороги дійшли до Києва, то в кожній громаді, в кожному селі були зведені блокпости, де цілодобово чергували добровольці з тероборони. Були приготовлені сотні пляшок із коктейлем Молотова. Ми зі свого боку надавали у кожне село пальне, матеріали, продукти. Через нашу громаду до Сквири велася евакуація, автомобілі їхали у два ряди, відповідно ми приймали у своєму готелі всіх бажаючих. Кому потрібно було, поселяли, готували гарячі напої.

Але бізнес є бізнес. У нашому господарстві велика кількість пайовиків, - до трьох тисяч осіб. Відповідно, треба було запустити млин, молоти борошно, бо війна завжди у спогадах асоціювалася з голодом. Магазини були спустошені, тому ми почали роздавати людям пшеницю, сіль та цукор, які завезли у кожну родину. Також постало питання харчування наших воїнів, люди всі відреагували на збори, і приносили все, що могли.

Як ви знаєте, після децентралізації та адмінреформи був створений новий Білоцерківський район, до якого увійшло 8 колишніх районів, отож, на базі кожної з громад були сформовані склади, куди привозили допомогу, продукти харчування. Продовжувалося це все досить довго, люди везли все, що можна, різали свиней, биків, робили тушонку. Робили її також і по домах, роздавали м’ясо, а люди виготовляли і передавали туди, де йшли бої.

За сприяння керівника Володарської громади Сергія Миколаєнка чотири рази проведені акції по збору коштів на закупку тепловізорів, тієї чи іншої амуніції для ЗСУ. Місцева влада на стадіоні проводила такі акції із залученням бізнесу. Навіть нещодавно понад 600 тис грн склали пожертви на потреби ЗСУ.

Варто зазначити, що аграрний бізнес спочатку передавав безкоштовно на «Київмлин» борошно для забезпечення населення. Ніхто ж не знав, що може бути далі. Була порушена також логістика для тваринницьких ферм, тобто, доставка молока, якого ніхто не брав, відповідно молоко роздавали людям, допомагали всім, чим могли. А місцеве самоврядування, яке і було організатором процесу, працювало з бізнесом як один механізм.

- Чим допомагала Асоціація Всеукраїнської аграрної ради?

- Наше підприємство саме входить в Асоціацію Всеукраїнська аграрна рада, керівник якої Андрій Дикун знаходиться в Умані. Одразу було прохання допомогти автомобілями, джипами для воїнів. Спочатку мій особистий позашляховик Mitsubishi Pajero відігнали на фронт, а в цілому Всеукраїнська аграрна рада протягом року передала на потреби ЗСУ 530 автомобілів. Коли за допомогою до аграріїв звернувся Валерій Залужний, то за тиждень всі аграрії Україні зібрали більше 1 мільярда грн на покупку пікапів. Тоді нами буквально за три дні закордоном було закуплено більше 40 пікапів та передано ЗСУ. Перевага їх у тому, що вони мобільні. Війна внесла нові корективи, і мобільні підрозділи виправдали себе на полі бою, де наші хлопці воюють.

- Чи багато працівників агросфери Володарщини пішли на фронт? Яка ситуація з кадрами на підприємстві?
- В основному, майстри своєї справи пішли захищати країну. Щодо нашого підприємства, то майже 20 відсотків працівників пішло на фронт. Наприклад, наш головний інженер Микола Павлович у перший день із сином-добровольцем воює на фронті, служить заступником командира танкового батальйону біля Бахмуту. Ми, до речі, йому особисто купили машину. На фронті також воює ще один зв’язківець-комбайнер. До сьогоднішнього дня до війська забирають кращих хлопців, комбайнерів, трактористів, багато яких служать нині. У громаді вже понад 30 воїнів загинули, а це немало. Є багато поранених, зниклих безвісти.

Відмічу, окрім того, що ми передаємо в загальну касу Всеукраїнської аграрної ради, ми закупили ще три автомобілі для військових – наших земляків. Через військкомат шість машин було відправлено на передову для ЗСУ. Ще ми надаємо продукти для школи, вони печуть і потім привозять смаколики для поранених воїнів, які лікуються у військовому госпіталі м. Біла Церква. До речі, у цьому госпіталі ми ремонтували палати. Байдужих мало, всі люди хто чим може, допомагає.

- Які прогнози на врожай в цьому році? Які втрати були по культурах відповідно у коштах минулого року?
- У минулому році була велика засуха, врожай був слабкий. Цього року, слава Богу, маємо достатню кількість опадів і надіємося на кращий результат. Ми вижили і працюємо, бо потрібно платити податки у місцевий бюджет, адже місцевий бюджет – це надходження за рахунок платників податків.
Якщо врахувати затрачені кошти у посіви ранніх і пізніх культур, то ми повернули лише половину затрат. Це великі суми збитку.

- Скажіть, як представник аграрного сектору, в рамках державної політики, які наразі є труднощі у аграріїв?
- Основні труднощі були з коштами, але добре, що аграрному бізнесу держава підставила плече з видачею кредитних коштів по програмі 5-7-9 %. Ця кредитна програма працювала і в ковідний період, і вже в воєнний, і за рахунок кредитних коштів аграрії змогли справитися з труднощами. Як відомо, були значні проблеми з паливно-мастильними матеріалами, з азотом, з мінеральними добривами, адже всі добрива раніше завозилися з Білорусі. На жаль, ціна на них виросла в три рази, як і на пальне. Селітра, якої ми потребуємо, також піднялася в ціні в три рази. А ось ціни на нашу продукцію понизилися майже вдвічі, тому що порти закриті, логістика на кордоні не врегульована, тобто, дуже багато проблем, аби можна було працювати у плановому режимі. Маючи можливість користуватися кредитами, аграрії змогли в цьому році вижити, зберегти колективи, робочі місця та підготуватися до весняно-польових робіт по повній програмі.
- Поговоримо про Ваше творіння – парк «Острів сакури». Чи продовжував він працювати з початком повномасштабної війни? Як це вплинуло на кількість відвідувачів та чи не зросла вартість оренди землі?
Варто зауважити, що попередньо був рік ковіду, тепер – рік війни, в результаті чого відвідування зменшилося у десять разів. Спочатку не можна було ніде заправити авто, щоб приїхати навіть з Білої Церкви, та й люди стали себе обмежувати у коштах. Велику роль зіграло й те, що більшість дітей та жінок покинули наші міста. Парк був не на часі, але наразі він працює, люди працюють повним штатом. Що ж до плати за оренду землі, то вона згідно закону має бути не менше 3%, а ми платимо 12-15 % від нормативно-грошової оцінки вартості землі. Тому, орендна плата за землю у нас, можна сказати, європейська, люди отримують відповідно до площі паю гідну оплату.

- Чи організовуєте Ви на території парку якісь акції, приміром в підтримку ЗСУ?

- Акції ми проводимо разом зі школами. Моя онука керує цим процесом, і таким чином вони вже зібрали 14000 грн. До цих коштів вона додала ще певну суму за рахунок чого вдалося купити і  передати тепловізор для ЗСУ. У нашій громаді живуть і працюють переважно небайдужі люди.

- Які проекти не вдалося втілити в життя через війну?

- Саме в цьому році ми мали втілити в життя проєкт по будівництву великої молочно-товарної ферми на 1200 голів худоби. Проєкт розроблений, куплена і підготовлена територія під будівництво, деякі кошти були вкладені, але в зв’язку з війною та зупинкою програми державної допомоги на розвиток тваринництва, поки що плани призупинено до кращих часів. А там як мінімум тридцять робочих місць мало б бути.

- До речі, як в цілому складається ситуація із працевлаштуванням у громаді?
- Наша громада – аграрна, є один цукровий завод, школи, садочки і торгівельний бізнес. Але в нас нема виробничих потужностей, таких, які були б цікаві молоді. Сьогодні, знову ж таки, держава дає різні гранти для розвитку малого бізнесу, які б мали зацікавити молодь, але вона переважно їде працювати до міста. Хто бажає працювати і заробляти, тому є де працювати, але треба ще й хотіти. Наприклад у мене є ресторанний бізнес, де працює молодь, але, чесно кажучи, знайти хорошого повара важко. Багато людей краще зареєструються на біржі і тим часом працюватимуть десь на базарі. На мою думку, біржа – це зло. Пригадую, як років 15 тому робили «Ярмарку вакансій» за участі керівників різних підприємств і запросили на неї всіх, хто стоїть на біржі, а це було близько 1200 осіб. Прийшло 200-300 людей. Я звідти ні одного працівника не взяв, хоча потребував водія, тракториста. Більшість із таких людей стоять на біржі через якісь привілеї, наприклад, субсидії, через дармові кошти.

- До Вас особисто як до бізнесмена часто звертаються люди за матеріальною допомогою, можливо, військові чи їхні родини, щоб допомогти у конкретному випадку?
- Ми це робимо самі. На сьогодні матеріальне забезпечення тих військовослужбовців, хто на передовій, не мале, воно в рази більше, ніж будь-яка заробітна плата на місці. А у 2014 році, коли наші земляки служили в АТО, ми допомагали, бо, звісно, що тоді ще не було такого матеріального забезпечення. Спочатку ми їм купляти амуніцію, бронежилети. Зараз, наскільки мені відомо, держава надає нормальне забезпечення для військових.

- Наостанок, можливо, є нагальна тема, яку варто було б донести до журналістів чи громадськості?

- Є в нас проблеми і їх багато. Наприклад, нервує Тетіївська громада, де працює Кашперівський цукровий завод. Туди ми набираємо людей терміном на півроку на ремонтні роботи. Бізнес готовий допомагати всім – і державі, і ЗСУ, і ВПО. Що в цей час робить військкомат? Сидить служба і з усіх підприємств, які працюють, викликають на медогляд всіх чоловіків. Тобто не треба й давати повістки, носити їх додому. Ми, як керівники, звісно, повинні забезпечити явку всіх чоловіків на медогляд, а вони лише відмічають, кого забрати. Тих, хто працює?! Та вийдіть у місто, зайдіть в будь-який кабак чи магазин. І хто там? Ті, хто не працює, ті, що і робити не хочуть, і служити не хочуть.

Біда в тому, що за роки незалежності багато чоловіків не служили у війську, бо саме військкомати не робили свою пряму роботу. Краще всього дати команду керівникові зібрати всіх чоловіків на медкомісію... Зауважу, забирають тих, хто працює, вирощує продукцію, з якої сплачуються податки у бюджет громади, у державний бюджет. Вважаю, що бронювання сільгоспрацівників – це ціла болюча процедура, але виловлювати працівників під час медогляду – це несправедливо.

Далеко не всі населені пункти виконують мобілізаційні плани, а з нашої маленької громади вже призвано понад 600 чоловік. І до речі всі, хто пройшов АТО, одразу пішли на війну. Пропоную в першу чергу виловлювати тих, хто не працює, хто стоїть на біржі.

Ця проблема не лише в нас. У кожній громаді забирають лише тих, хто патріот, доброволець, хто працює. А є такі, що сховалися за статусом опікуна і перечікують війну десь на Прикарпатті чи Закарпатті.