Київщина історична: як Білоцерківщина стала батьківщиною гетьманів та космонавтів
«Моя Київщина» продовжує нову серію розповідей про історію створення районних центрів та міст області під назвою «Київщина історична». Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. На черзі – історія створення, минуле та сучасне Білоцерківського району
Історія району, центром якого є найбільше за населенням місто Київської області Біла Церква, починалася в далекому минулому з будівництва на берегах Росі величного оплоту проти монголо-татар — міста Юр'єва. Місто мало цю назву з 1032 року до середини XIII-го століття. Вперше назва «Біла Церква» згадується в Іпатіївському літописі 1155 року. У літописі говориться, що місто лежало в центральній частині Поросся. Через нього проходили торговельні шляхи на Київ, Вінницю, в арабські країни, Індію, Угорщину. Стародавній земляний Зміїв вал уздовж Росі згідно з даними археологічних розкопок, був споруджений за наказом Київського князя Ярослава Мудрого.
Білоцерківщина в історії України відіграла неоціненну роль. Жодне велике українське повстання не оминуло цей край: Северин Наливайко тут рубався із поляками; Білоцерківщина була базою для 70 тисяч повстанців Семена Палія, сім тижнів тут збирав військо сам Богдан Хмельницький… Саме тут відбулося підписання Білоцерківської угоди між Богданом Хмельницьким і польською шляхтою під час Визвольної війни 1651—1654 років, з цією землею пов’язана доля Івана Мазепи та Пилипа Орлика.
На Білоцерківщині відбувалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут формувалися основні сил Директорії. Також тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР… Саме в Білій Церкві члени Васильківської управи Південного товариства на чолі з П.І.Пестелем обговорювали долю майбутньої держави, розробляли план повстання Чернігівського полку.
Протягом XVIII ст. на Білоцерківщині палали народні повстання, вінцем яких стала Коліївщина. Під час повстання місто, в якому перебував гарнізон московської регулярної армії, штурмували козаки Микити Швачки, Андрія Журби та Івана Бондаренка. За придушення Коліївщини великий коронний гетьман Ксаверій Браницький у 1774 році отримав одну з найбагатших у Речі Посполитій королівщин - Білоцерківське староство. Наприкінці 1778 р. він вступив у володіння цими маєтками, які відтоді називалися Білоцерківським графством, та збудував тут згодом палац, а також найбільший на сьогодні архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні – «Олександрію»…
Історик , дослідник Володимир Перерва детально описав про це в своїй науково-дослідній книзі «Графи Браницькі: підприємці та меценати»: «Білоцерківський край вже наприкінці XVIII ст. став серцевиною володінь графів Браницьких. Територія сучасного Білоцерківського району майже повністю належала заможним графам. Рідкісним виключенням були лише деякі населені пункти на північному сході нинішньої Білоцерківщини. Решта ж - понад чотири десятки населених пунктів Білоцерківського краю - тривалий час становили власність графів Браницьких. Білоцерківські маєтності графів були справжніми взірцями тогочасного сільськогосподарського виробництва, хоча господарство й велося дідіськими методами та засобами. Сільські фільварки графів Браницьких обслуговувалися безкоштовною працею кріпаків та найманої челяді. Також графи володіли десятком цукрових заводів, винокурень, цегельних заводів. Не всі, але декотрі з них, розташовувалися на Білоцерківщині. Чималі прибутки приносила графам і торгівля алкогольними напоями в шинках, корчмах, що були практично в кожному сільському маєтку Браницьких, причому число «питейних заведений» явно перевищувало кількість самих населених пунктів. Торгівля алкогольними напоями довгий час була панською монополією і графи Браницькі, встановивши високі монопольні ціни, непогано на цьому заробляли.
Графи Браницькі, маючи неабиякий зиск із сільськогосподарських та промислових підприємств Білоцерківщини, деколи допомагали кріпакам та й вільному населенню краю у задоволення духовних та інтелектуальних потреб. Серед вельми несміливих меценатських кроків графів-католиків значилася допомога у будівництві церков та церковнопарафіяльних шкіл, оскільки графиня Олександра Василівна Браницька заповіла мільйон карбованців «важкою» царською валютою на покращення добробуту селян у своїх колишніх маєтках. Оригінальність іі благодійництва полягала в тому, що графиня стала фінансувати православні парафіяльні школи вже після своєї смерті, адже померла вона задовго до «шкільної реформи» 60- х років XIX ст. Нащадки ж православної графині дбали не так про церковнопарафіяльні школи, як про державні, адже у таких закладах могли навчатися діти різних конфесій. А для Браницьких було важливо, щоб діти місцевих економічних та заводських службовців були освіченими. Тому вже на початку 60-х років, коли парафіяльне шкільництво лише розпочало свою діяльність, граф В.Браницький вирішив започаткувати процес заміни приходських православних шкіл державними (поліконфесійними). Однією з перших державних шкіл стала на Київщині другої половини XIX ст. школа в селі Шкарівка. А в селі Озірна в 1900 році відкрилася перша однокласна міністерська школа (училище), а в подальшому відкрилася окрема державна школа при цукровому заводі, який також належав графам Браницьким».
З початком революційних подій майно великих латифундистів нищилося, переходило в руки більшовиків та міняло цільове призначення. Як відомо руйнувати легше, ніж будувати. Датою створення сучасного Білоцерківського району є 7 березня 1923 року. За роки колективізації на території району було розкуркулено більше 1000 міцних селянських господарств. Почалися масові репресії. Дві довоєнні хвилі голодомору забрали на Білоцерківщині приблизно понад 22500 осіб, із них більше 12 тисяч дітей. Голод на Білоцерківщині не вщухав упродовж 22 місяців. Після важких часів голоду та репресій ще одне випробування випало на долю білоцерківчан. Більше 12 тисяч жителів Білоцерківщини воювали на фронтах Другої світової війни, а близько 7 тисяч не повернулися до рідних домівок, вісьмох з них удостоєно високого звання — Героя Радянського Союзу. А ще в багатьох селах діяли партизанські загони, в яких боролися з ворогом ті, хто не пішов на фронт. 16 липня 1941 року Білоцерківщина була окупована фашистськими загарбниками. В серпні цього ж року студентський батальйон, в якому воював майбутній видатний український письменник Олесь Гончар, прийняв криваве хрещення на околиці села Блощинці.
Після визволення в січні 1944 року район поволі відновлювався та відбудовувався. В 1959 році до Білоцерківського району приєднана частина ліквідованого колишнього Велико-Половецького району.
Білоцерківщина виплекала багатьох видатних людей минулого. В селі Мазепинці, на батьківщині Івана Мазепи, зведено пам’ятник гетьману та меморіальний комплекс - Парк козацької слави. Надросся - це життєдайне джерело, з якого черпав свою творчу наснагу І. Нечуй - Левицький. Двічі Герой Радянського Союзу льотчик-космонавт Павло Попович родом з Узина. Рідна земля стала для нього першим стартовим майданчиком у житті. Тут народилися: Л.Долинський – художник-портретист; Л.Яциневич – композитор і хоровий диригент, Г.Вул – фізик, академік; Ю.Линник – математик, академік, О.Медвідь – триразовий олімпійський чемпіон з вільної боротьби, Є.Лапінський – олімпійський чемпіон з волейболу, О.Фурса – чемпіон світу з радіоспорту.
На Білоцерківщині жили і працювали: Шолом-Алейхем (Ш. Рабінович ) – класик єврейської літератури, К.Стеценко – композитор, один з ініціаторів відродження УАПЦ, Л.Курбас – театральний режисер-новатор, В.Кучер – письменник, М.Грищенко – професор, педагог, В.Лебедєв – вчений-селекціонер, Є.Вотчал- фізіолог, засновник української школи фізіологів, академік, М.Вавілов – ботанік, генетик, селекціонер, географ, академік.
На території району є такі пам'ятки історії:
Пам'ятник Івану Мазепі 1994 р., село Мазепинці
Парк козацької слави, село Мазепинці
Церква Зішестя Святого Духа 1750 р., село Шкарівка
Церква Святої Параскеви - село Олійникова Слобода, 1903 р.
Церква Жон Мироносиць - село Сорокотяги, 1893 р.
Михайлівська Церква - село Храпачі, 1891 р.
Спасо-Преображенська церква - село Сухоліси, 1849 р.
На сьогодні район є одним із високорозвинених районів Київської області. Площа – 1,3 тис. кв. км (4,6 % від площі області), з них: сільськогосподарські угіддя - 80 % (в т. ч. рілля — 72 %), ліси — 9,8 %, інше - 10,2 %. Кількість населених пунктів – 60 в т.ч.: міста - 1, селища міського типу - 1, 58 сільських населених пунктів (24 сільських рад та 2 ОТГ). Населення – 49,2 тис. осіб, в т.ч. міського – 13,1 тис. осіб, сільського 36,1 тис. осіб.
Сільське господарство та галузі промисловості, пов’язані з переробкою аграрної продукції, відіграють провідну роль в економіці району. Провідними промисловими підприємствами є: ТОВ "Молочна компанія "МІЛК ЛАЙН" (виробництво молочної продукції), ТОВ «УкрЮг» (виробництво меблів), (виробництво м'яса, субпродуктів та ковбасних виробів), ПАТ «Білоцерківський кар’єр» (видобування декоративного та будівельного каменю, піску та гравію), ТОВ «Інтеко Констракшн» (виробництво черепиці, сандвіч панелей, профнастилів.
В районі працює потужний агропромисловий комплекс, до якого входять 152 підприємства, що займаються сільськогосподарським виробництвом, із них: 31 - господарські товариства, 3 - виробничо-господарські кооперативи, 93 - фермерські господарства, 20 приватних підприємств, 5 державних підприємств, 2 - інших підприємств. Питома вага рослинництва у валовій продукції сільського господарства складає 60%, тваринництва - 40%.
Загальноосвітні школи, дошкільні заклади, музеї, розвинена мережа клубних установ та бібліотек, медичних закладів - усе це покликане забезпечити освіту, виховання, відпочинок жителів району. Зокрема, на території району працює музична та дитячо-юнацька-спортивна школи, центр дитячої та юнацької творчості, 37 закладів культури, 36 бібліотек. Медичну допомогу мешканцям району надають Білоцерківська центральна районна лікарня, 11 амбулаторій загальної практики сімейної медицини, 33 фельдшерсько-акушерські пункти. Серед спортивно-оздоровчих установ - 3 стадіони, 26 спортивних залів, 7 приміщень для фізкультурно-оздоровчих занять, 48 футбольних полів, 142 спортивних майданчики. Крім цього, на території району діють 3 дитячі будинку сімейного типу, є Білоцерківський районний територіальний центр надання соціальних послуг, а також 2 стаціонарні відділення постійного проживання одиноких непрацездатних громадян у селах Озерна та Макіївка.
29 грудня далекого 1933 року Наркомат освіти УРСР ухвалив рішення про утворення в місті Біла Церква 4-го Київського обласного робітничо-колгоспного театру. Це був один із восьми пересувних театрів на Київщині на той час і єдиний, який вистояв у непростих умовах постійного гастрольного життя. До його складу увійшли актори-випускники Київського інституту музики і драми ім. М. Лисенка та декілька акторів-курбасівців. Трупа тоді нараховувала 18 чоловік. У 1935 році відбулася прем'єра вистави «Мірандоліна» К. Гольдоні. У репертуарі театру в той час — твори І. Котляревського, М. Старицького, М. Горького, Ф. Шиллера. Головні ролі в них виконують М. Артемов, А. Шилова, М. Стебляк, Н. Кольцова, Ю. Недоля, О. Пронічев, М. Вітась, Л. Адолінська. Режисер театру — І. Ненюк. Історія життя театру подібна до історії життя людини зі всіма складностями та перипетіями, зумовленими викликами епохи. Не маючи власного приміщення, у 60-х роках ХХ ст. артисти були змушені проводити репетиції в стінах Преображенського собору.
І навіть зараз Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені П. К. Саксаганського розташований у пристосованій будівлі, в колишньому клубному приміщенні. У свій поважний вісімдесятитрирічний вік театр продовжує тішити глядачів не лише класикою. Глядачі Київщини мають широкий вибір для перегляду, адже можуть обирати і різножанрові вистави, і шоу-програми за участю артистів балету та артистів-вокалістів, і концерти театрального оркестру. У репертуарі театру різнопланові постановки української та світової класики, сучасна драматургія та вистави для дітей, шоу-програми, цілий ряд тематичних концертних програм до пам'ятних дат та свят: Всесвітнього жіночого свята 8 березня, Дня Святого Валентина, Міжнародного Дня Театру, закриття театрального сезону у червні, відкриття театрального сезону у серпні, Дня Незалежності України, концерт для представників «Золотого фонду» м. Біла Церква, благодійні концерти та різноманітні обласні заходи. Окремі масштабні програми підготовлені до Дня Захисника Вітчизни, Дня Збройних сил України, до річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС, Дня ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.
Не зважаючи на майже військові баталії, що проходять нині навколо театру та пов’язані з намаганнями змінити діюче керівництво на лояльне до корупції, він був і залишається перлиною Білоцерківщини поряд зі славнозвісним парком «Олександрія».
Революція Гідності та війна на сході України народили новітніх героїв, в тому числі й з Білоцерківщини. Вони достойно представляють свою малу батьківщину на важливих ділянках захисту території та суверенітету України. Багато з них вже поклали свої життя на вівтар свободи та визволення. В пам’ять про їх подвиг на вулиці Ярослава Мудрого в місті Біла Церква споруджено меморіал.
