Буча, "яка все одно б сталася"

Почитав рефлексії соцмереж на статтю "Washington Post" про те, як Адміністрація Зеленського ігнорувала попередження про вторгнення, а потім "заради людей", терапевтично, не говорила про реальність загрози.

Є пару думок, викладу їх по пунктах.

1. Про те, що готувалися.

На початку грудня 2021 року я зателефонував товаришу з однієї танкової бригади й спитав: "Ну що ви, підготовка повним ходом?" Він відповів: "Тобто? Я в Києві. Нас усіх відпустили додому перед Новим роком". Півтора місяця до вторгнення.

2. Гостомель.

В інтерв'ю WP із Зеленським є пряма згадка аеродрому Гостомель, про який попереджали як про об'єкт висатки російського десанту. У відповіді Зеленського Гостомель не згадується жодного разу. Він говорить про що завгодно: про Бориспіль, про те, що росіяни йшли тими ж дорогами, що й німці під час WWII, про загрози його життю. Але про Гостомель фактично ні слова. А десант на Гостомельський аеродром висадився в перші години вторгнення. Я бачив гелікоптери з десантом і літаки, які їх прикривали, бачив дим зі сторони Гостомеля, і чув звуки бою там. Те, чого я не бачив, це роботи наших ППО, хоча б з "Іглами", яких тут, якщо вірити, що справді готувалися, мали б бути сотні.

3. Колони.

У підсумку в перший день десант росіян у Гостомелі перестріляли, дякувати нацгвардійцям, 95-й бригаді, "Альфі" і добровольцям від ГУР. Там реально було сафарі на російських "ВДВ", які готувалися брати Київ, але їх розвалили в посадках Бучі. Смішно зараз дивитися, як росіяни з цього роблять міф про "гостомельських вітязів" без реальних учасників, бо майже всі загинули. Але. Гостомель саме тоді став точкою на мапі, куди йшла одна з російських колон із півночі (те, що росіяни будуть йти звідти, мало б бути очевидно, коли з'явилися фото понтонних переправ недалеко від Чорнобильської зони), і він багато в чому визначив долю Бучі та Ірпеня. Інша колона пройшла трохи західніше до Бородянки й також повернула до Бучі, а частина просувалася до Макарова. На фото – скріни моїх переписок із учасниками тих перших боїв і їхнього враження про те, як планували обороняти Бучу-Ірпінь. Якщо коротко: ніяк.

4. Оборона.

Я дуже респектую 72-й бригаді, яка за таких умов змогла відстояти в перші дні Київ, відбила прорив на Мощуні і далі воювала, як боги війни. Ця піхота "чорних запорожців" реально врятувала Україну. Але вони не могли тримати все. Повернемося до підготовки до вторгнення і до долі Бучі: є велике відео про те, як 3 березня білоруські добровольці обороняли Бучу зі сторони Ворзеля на комплексі "Villa San Marino". Хлопці з РПГ проти десятків БМД і БТР (та сама інша колона зі сторони Бородянки). Без шансів, у них були загиблі, ледь вижили. Як так, що з цього боку в нас не було кадрових протитанкових підрозділів? Саме звідси в Бучу зайшли росіяни, які потім, 4 березня, розстріляли 8 тероборонівців на Яблунській. Звідси почалася Буча як воєнний злочин. Це питання до політичного керівництва, не до військових.

5. Фінал: попередження

І тут вертаємось до того, чи змінило б щось попередження.

Якби хтось сказав жителям Бородянки 23 лютого: "Тікайте, тут скоро будуть падати авіаційні бомби ФАБ-500" або жителям Бучі: "Тут будуть розстрілювати, якщо ви просто ідете чи їдете велосипедом", ніхто б звичайно не повірив.

Але це те, що сталося.

Це те, що можна було очікувати, про що попереджав, наприклад, голова військової розвідки Буданов, усі західні спецслужби, багато журналістів. За пару місяців до.

Тобто, якщо б у жовтні почали готувати людей до цього, то в лютому, можливо, хтось у Бородянці та Бучі і усвідомив би, що варто евакуюватися 24 лютого.

Однак в Адміністрації Зеленського вирішили, що не треба надто рано лякати народ. Не треба стресувати жителів Бучі за пару тижнів до того, як там почнеться геноцид. Немає сенсу говорити жителям Ірпеня, що скоро по їхньому місту буде проходити лінія фронту та все, що за "Жирафом", будуть крити з мінометів.

Тим більше, що є потужний переговорник Андрій Єрмак, який відповідає за переговори з російською стороною і вже домовився про суперсупішне перемир'я на Донбасі з липня 2020 року (як там воно, до речі, усе таке ж усеохопне?)

І от у таких умовах, коли людина, яка відповідала в Зеленського за контакти з росіянами, зізнається, що "ми до останнього не вірили, що це станеться", у цивільних втратах, звичайно ж, винна не влада, яка героїчно залишилась у Києві, а самі бучанці, які "не захотіли виїжджати".

У тому, що їх убили, винні бучанці, гостомельці, ірпінці і жителі Бородянки. Могли б самі прорахувати, як будуть іти колони росіян під час вторгнення, "якого не буде".

P.S. Загиблі

На останньому фото мій однокласник поліцейський Юрій Чабах і сусід Сергій Семенюк із матір'ю.

Із Чабахом ми провчилися багато років, якось святкували ДР разом, дали копоті тоді. Були у драмгуртку, Юра дуже круто грав на сцені. Він став "опером" у Бородянці, що було несподівано для всіх. Але загинув у Бучі.

А "Семен" – для мене це "пацан із району", високий і старший, завжди був авторитетом у гарному сенсі, я бував на якихось малих "стрєлах" у дитинстві, і, коли він був там, усе се вирішував норм, навіть зальотні якісь ворзельські боялись щось пред'являти: "Ну, Семен сказав". От у нього було своє бачення, про справедливість (а це були 90-і) і він його втілював. Усі його поважали, скажу так.

Юру Чабаха та Сергія Семенюка вбили росіяни в березні, а мати "Семена" померла без медичної допомоги на самому початку окупації, 3 чи 4 березня. Її тіло довго не могли вивезти, щоб поховати, і вона лежала разом із іншим убитим російськими "десантниками" (важко їх серйозно вважати військовими) у мікроавтобусі біля будинку.

І так, я покладаю відповідальність за це на Зеленського та його геніального переговорника Єрмака зокрема. Як і за решту сотні життів у Бучі, Ірпені, Бородянці, Ворзелі, Катюжанці, Макарові, Мощуні.

Про вторгнення я дізнався десь о 1-й ночі 23 лютого з одного пабліка орків і повідомлення "Z – заходим". Для мене до цього часу дивно, що інфу про це я отримав від росіян, а не офіційно від української влади.

Напевно, там не хотіли мене стресувати.

Фото:

1. Орча БМД-2 з ПТРК і снайпер дивляться з вулиці Яблунської в бік Ірпеня і "Жирафа", звідки по них у підсумку навалювали. Перші числа березня 2022.

2. Переписка з бійцями про оборону Бучі. Березень.

3. Юрій Чабах, Галина Семенюк, Сергій Семенюк.