Чемпіон світу з боксу Віктор Постол: Усі мої мрії здійснилися, але я хочу допомогти громаді

Уродженець Броварщини, професійний боксер, чемпіон світу в першій напівсередній вазі за версією WBC (2015—2016) – Віктор Постол розповів «Моїй Київщині» про найтяжчі бої, проти кого мріє вийти на ринг і про свої плани в політиці

— Спочатку поговоримо про спортивну кар’єру. Чому обрали саме цей вид спорту, і чи можна сказати, що Ви з дитячих років мріяли досягти вершин саме в боксі,  стати чемпіоном світу?

— Бокс у моєму житті з’явився в 12 років, і сталося це випадково. Я ходив до школи у селі Велика Димерка, і в цей час там відкрилася секція боксу. Мій товариш Ваня запропонував спробувати. Я не мріяв… навіть не думав про те, щоб стати чемпіоном світу. Займався просто для себе…

— Які якості необхідно розвивати, щоб стати хорошим боксером?

— Наполегливість і витривалість. Пам’ятаю, спочатку на секцію записалося чоловік 200, навіть в спортзалі всі не поміщалися. Але вже за два тижні нас залишилося десь 100, через 3 тижні – 50. В результаті, нас залишилося семеро. І серед них був я. Коли всі прийшли на бокс, думали, що відразу вдягнемо рукавиці і почнемо битися. Але тренер відразу попередив: такого не буде. Спочатку треба навчитися ставати в стійку. І ми вчилися десь півроку, не вдягаючи рукавиці.

— Наскільки відомо, Ви не раз йшли з боксу, робили досить довгі перерви. Що було причиною? І що Вас щоразу змушувало повертатися?

— Уявить ситуацію, коли ви – призер чемпіонату України, були у збірній, але не вдається потрапити на чемпіонат світу і отримати ліцензію на Олімпійські ігри. Звісно, коли я став серйозно займатися боксом, в мене була ціль завоювати олімпійське золото. Але спочатку я не потрапив на чемпіонат світу. Мені було 22-23 роки, і я розумів, що до наступних Олімпійських ігор потрібно чекати 4 роки. Я як раз був на зборах у Криму, знайшов таксофон (тоді вони ще були), зателефонував тренеру (Поліщук Олександр Іванович — Заслужений тренер України – ред.), і сказав, що я кидаю бокс, не хочу більше займатися.

Це було спонтанне рішення. Перерва тривала півроку. Але потім почало тягнути назад, і я повернувся. І вирішив: якщо в любительському боксі в мене не вийшло, потрібно спробувати себе на професійному рівні. Мій перший бій відбувся у 2007 році. До речі, тоді я паралельно працював в охороні в Броварах. Але коли провів 9-10 боїв, і моя компанія (Elite Boxing Promotion – ред.) побачила в мені перспективу, я вирішив покинути роботу, бо поєднувати було тяжко. Тож коли я прийшов у професійний бокс, то вже його не полишав.

— У вас 29 перемог на професійному ринзі, і ви змогли завоювати титул чемпіона світу. Що відчуває людина, яка змогла цього досягти?

Насамперед я пишаюся тим, що прославив нашу Україну. Це такі відчуття, які не можна описати словами!

— А зранку, коли прокинулися, відчули, що щось змінилося, що ви тепер чемпіон?

— Це було в США. До мене приїхали мої вболівальники, і питають: «Ти хоч розумієш, що ти – чемпіон світу?». Я відповів: «Ну, чемпіон світу, то й чемпіон…». Лише потім, коли приїхав додому, я зрозумів, що це дуже велике досягнення.

— Який бій Вам найбільше запам’ятався?

Коли я тільки починав свою професійну діяльність, в мене був дуже складний бій з Іван Менді (французький боксер — Ред). Я переміг, але після цього бою в мене щелепа два тижні боліла. Також запам’ятався мій останній бій з Джамшідбеком Наджміддіновим (представник Узбекистану, — Ред). У мене була велика перерва – 14 місяців я не боксував. Можливо, емоції зіграли свою роль, але бій чомусь не пішов. Був тяжкий нокдаун. Коли боксував з Кроуфордом (відомий американський боксер, чемпіон світу за версіями WBC, WBA та інших, — Ред), теж було 2 нокдауни, але вони були не такі. А цього разу я дійсно відчув сильний удар. А загалом, всі бої у моїй кар’єрі були по-своєму тяжкі, але найбільше запам’яталися ці два.

— За всю професійну боксерську кар’єру у Вас була лише одна поразка – в бою з Теренсом Кроуфордом (за рішенням суддів). Чому бій не вдався?

— На сьогодні він абсолютний чемпіон світу. Він – дуже швидкий, і, скажімо так, перехитрив мене. Тим паче мій тренер тоді захворів і не приїхав на бій. Можливо, він зміг би мені щось підказати. Але я боровся гідно – провів всі 12 раундів. Після мене він боксував з трьома суперниками, і всіх переміг нокдаунами.

Бій з Кроуфордом завершився поразкою Постола — єдиною в кар’єрі

— Що вважаєте Вашим найбільшим досягненням?

— Це звісно мої діти. Моя дружина подарувала мені двох синів. У мене завжди була мрія стати чемпіоном, і щоб в мене була хороша родина. Мої мрії збулись. У мене є все, що потрібно для щастя.

— До речі, в одному з інтерв’ю Ви казали, що наступний Ваш автомобіль буде Range Rover…

— З самого початку в мене був Daewoo Lanos, потім їздив на Chevrolet, Renault Kangoo, Hyundai Santa Fe. Після цього я схотів купити Range Rover, але коли постало питання купівлі, мені розповіли, що він часто ламається. В результаті, я обрав Toyota Prado – у виборі не розчарувався.

— Ви згадали про дітей. Своїх синів віддали б у бокс?

— Бокс – дуже тяжкий вид спорту. Багато в чому доводиться собі відмовляти. Хіба що, якщо вони схочуть для себе займатися. А якщо дуже сподобається і буде виходити, то чому б і ні.

— А дружина розділяє Ваше захоплення?

— Так, вона завжди ходить на мої бої, завжди підтримує, не дозволяє здаватися.

— Важко дотримуватися режиму?

— Так. Взагалі моя вага –72 кг, але в боксі вагова категорія – 63. Тобто доводиться зганяти9 кг. Головне – правильно харчуватися. Їси наче й небагато, але сил вистачає. Хоча в Америці така смачна кока-кола. Буває йдеш після тренування, і так хочеться. Але я ні разу не зірвався, коли готувався до чемпіонських боїв.

У чемпіонському бою з аргентинцем Лукасом Матисе Віктор Постол переміг нокаутом 

— Є боксер, з яким мрієте побоксувати? Боксер, вийти на ринг проти якого для Вас було б честю?

— Так, це дуже відомий боксер Менні Пак’яо (перший і, на даний момент, єдиний боксер, який ставав чемпіоном світу у восьми вагових категоріях — Ред). Колись він готувався до бою з Крісом Алгієрі, і я йому допомагав як спаринг-партнер. Чудова людина, чемпіон світу в багатьох категоріях, дуже іменитий боксер…

— Здається, нещодавно в ЗМІ була така інформація, що «Постол може боксувати з Пак’яо»?

— Зараз ведуться перемовини. Але я не впевнений, що він погодиться. Адже в мене зараз поясу немає, а він хотів би боксувати з титулованими.

— Ви сказали, що він – хороша людина, що ви в хороших відносинах. А взагалі в боксі,  в спорті є дружба?

— Так, звісно. Це лише змагання: 12 раундів побили один одному морди, а вже коли руку комусь підняли, конкуренти обов’язково обіймаються. Я можу багато прикладів навести, коли сьогодні ми – суперники, виходимо на ринг один проти одного, а наступного дня дружимо, спілкуємося. Боксери – це дружня сім’я.

— Тобто всі ці прес-конференції перед боєм, де кидаються стаканами – це все награно?

— Особливо у професійному боксі. Це шоу, а люди люблять шоу. Один на одного покричати, поштовхатися – людям це цікаво. А насправді часто на ринзі ви – суперники, а в житті – друзі.

— Тобто буває таке, що Ваші менеджери теж кажуть Вам робити щось заради піару, шоу?

— Бувало, наприклад, з Кроуфордом. Мені пропонували зробити щось таке, щоб він мене боявся. Людям це потрібно. На нудні бої вони не будуть ходити.

— 9 березня мав відбутися Ваш бій з Реджісом Прогрейсом, який став би для Вас титульним. Перед цим Ви не раз казали, що Ваша ціль – знову стати чемпіоном світу. Проте через травму бій не відбувся…

— Так, мав відбутися бій за тимчасового чемпіона світу. Я ніколи не уникав поєдинків. В мене таке вперше в житті. Дійсно, в мене стався перелам пальця. Наша команда надала всі знімки, висновок лікаря. Прогрейс не повинен був боксувати хоча б місяць, щоб в мене зажила рука. Ми ж не просили рік-два. Але йому швидко знайшли іншого суперника. Зараз з пальцем, дякувати Богу, все добре, ось уже два тижні тренуюсь, чекаю бою.

— Можливо, це знак? Ви взагалі забобонний? У Вас є якісь  ритуали перед боями?

— Все, що не відбувається – все на краще, мені багато хто це казав. Може, й так. Ні, нічого такого немає. Єдине що – в церкву сходити, а коли їду далеко – на доріжку присісти. Але це як завжди, як у всіх. Чогось такого незвичного немає.

— Що плануєте далі робити? Шукати іншого суперника?

— Я зараз в рейтингу впав (наразі Віктор Постол посідає 4 сходинку за версією WBC — ред.), мені тепер потрібно провести 2-3 бої, щоб знову піднятися в рейтингу і поборотися за пояс. Тренуюся поки що, звісно хочеться ще хоч якийсь пояс завоювати.

— Вам не раз казали, що ви схожі на Кличка: Ви тренувалися в одного тренера, після спортивної кар’єри Кличко пішов у політику, і от, вибори до Великодимерської ОТГ — і Ви теж йдете в депутати. Чому вирішили піти, хай і у місцеву, але все одно політику?

— Мені запропонували, і я погодився. Хочеться зробити щось для свого селища. Я був у багатьох країнах. Там дуже розвинений спорт. І я як спортсмен хочу багато вкласти саме в спорт. Хочу зробити побільше спортивних майданчиків. В Америці мені подобається те, що там коли не вийдеш, хай навіть о 5-6 ранку, люди бігають, займаються спортом, велика кількість тренажерів, і це все безкоштовно. Хотілося б чогось європейського і в наше селище. Хочеться змінити щось на краще.

— Якщо судити об’єктивно, місцева політика не дає таких можливостей, як обласна рада чи парламент. У вас уже з’явилися якісь більші амбіції?

— Ні-ні, поки що зарано. Я хочу спочатку розібратися в цьому, зрозуміти, що до чого. А там побачимо, як складеться.

— Ви йшли на вибори як самовисуванець, але від «Радикальної партії». Чому обрали саме цю політичну силу?

— Вони мені запропонували. Я міг піти й до іншої, але вони були першими. Потім, звісно, мені почали пропонувати й інші партії. Але якщо я вже пообіцяв, то так і буде.

— Якусь передвиборчу кампанію проводили? Обходили самостійно будинки?

— Так, мені допомагав мій сусід. Заходив до кожного будинку, спілкувався з людьми, щоб дізнатися, які в кого є бажання, пропозиції. Буду намагатися вирішити всі проблеми, які є на моєму окрузі. Але це не так легко, як здається.

— Що найперше плануєте зробити?

— Є в нас проблеми з однією дорогою, хотілось би покласти там асфальт, зробити краще освітлення. А друге, що я хотів би зробити, це побудувати спорткомплекс, у якому був би басейн та приміщення для різних видів спорту.

— Коли покинете спорт, чим плануєте займатися? Можливо, хотіли б бути тренером?

— Ще роки 3 точно планую бути в боксі, а що буде далі – загадувати зараз складно…

Спілкувалася Юлія Стрільник, «Моя Київщина»