Кандидат у депутати Олег Спіженко: Я хочу щоб громаду в парламенті представляв будь-хто, але не Сольвар

Олег Спіженко

"Моя Київщина" поспілкувалася з кандидатом у народні депутати Олегом Спіженком, який балотується у 91 окрузі. Він розповів про свою сакральну мету – завершити медичну реформу, ситуативну коаліцію серед кандидатів та оцінив роботу чинного депутата по округу Руслана Сольвара

- Чому така успішна людина, як Ви, виявила бажання взагалі балотуватися у народні депутати?

- Варто почати з того, що останні п’ять років я допомагаю своїм друзям, які є депутатами Верховної Ради, писати законопроекти щодо реформ у сфері охорони здоров’я. Я є одним із співавторів закону про трансплантацію, про лікарські засоби, про внесення змін в основу законодавства щодо охорони здоров’я, є автором великого законопроекту про бюджетні гарантії у сфері охорони здоров’я. І одна справа, коли ти у статусі помічника нардепа є автором того чи іншого законопроекту, а інша – коли маєш можливість у законному руслі його лобіювати в різних комітетах.

Для прийняття закону потрібно виступати перед фракціями інших політичних сил, що дозволено лише депутатам. Вони мають можливість створювати міжвідомчі групи, куди запрошуються представники міністерства фінансів, економіки, охорони здоров’я і соціальної політики. Статус помічника цього не дозволяє, а депутат може бути присутній на всіх цих заходах.

Ціль стати депутатом виникла тоді, коли декілька років тому ми написали п’ять законопроектів і вони досі лежать проголосовані в комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я, а далі не рухаються з причини відсутності нормального кругового лобізму. Але немає нічого поганого в тому, що ти свій закон захищаєш, виступаючи перед іншими. Я порадився з колегами вирішив, що, маючи досвід помічника та реальної законотворчості, можу спокійно йти у депутати. Тим більше, що завжди буде можливість виконати свою місію і відкликати мандат. Моя мета є чіткою – завершити медичну реформу, зробити це правильно.

- Яке Ваше особисте ставлення до медичної реформи?

- Негативне, і я можу пояснити чому. У нас занадто часто змінювалися міністри охорони здоров’я. Спочатку був Квіташвілі два з половиною роки, потім виконуючий обов’язки Шафранський, після якого призначили Уляну Супрун. Так от, за керівництва жодного з міністрів відомство не мало нормальної комунікації, а написати закон без участі одного чи іншого інституту неможливо.

Міністерство охорони здоров’я володіє важливою інформацією та має законодавчу ініціативу через Кабмін, але справді фаховий закон може бути написаний у стінах Верховної Ради, тому що там більш професійні юридичні департаменти. Я вважаю, що ми стали заручниками ситуації, коли особисті амбіції одного міністерства та певних депутатів не дозволили створити спільний продукт. Зміна підзаконних актів міністерства входить у компетенцію МОЗу. А коли ми ставимо питання про автономізацію закладів охорони здоров’я, то без допомоги депутатів, внесення змін до бюджетного кодексу та спеціальних законів, не можна змінити структуру фінансування.

Знаєте як це виглядає, коли МОЗ домовилось з Міністерством економіки, Міністерством фінансів, має підтримку уряду, а в комітеті охорони здоров’я воно не має підтримки. Саме через погану комунікацію між гілками влади прості громадяни не змогли відчути на собі медичну реформу.

- А взагалі напрямок реформування був вірним?

- Він є категорично неправильним. Взагалі системи охорони здоров’я можуть базуватися або на основі ринкової, або соціалістичної економіки. При цьому обидві є страховими. Але різниця в тому, що в ринкових механізмах застосовується вільний вибір страхової компанії та полісу, тому що в кожної людини є абсолютна свобода вибору. Але для цього необхідно, щоб доля присутності держави не перевищувала 50%, так каже закон економіки.

У соціалістичній моделі все базується на страхових внесках. Вони потрапляють у загальний бюджет і вже звідти направляються у заклади охорони здоров’я, які знаходяться у державній власності. Обидві моделі є гарними. Вони існують у Великій Британії, Німеччині, Білорусі й багатьох інших країнах, і там все нормально функціонує. Наша проблема полягає у тому, що в Україні за 28 років не змогли визначитися, яким шляхом ми йдемо. Одні закони пишуться для соціалістичної моделі, інші – для ринкової.

- А коли востаннє піднімалося питання про вибір економічної моделі?

- Коли прийшов новий уряд, питання вибору економічної моделі вже назріло, але цей крок не був зроблений. Згодом пішли закони про автономізацію, первинну ланку, сімейного лікаря та декларації. Вони лягають на соціалістичну модель, коли бюджетне фінансування розподіляється за допомогою договорів через Національну службу здоров’я. Але це все не дає можливість вторинній ланці розвиватися.

У 2016 році пропонувалося перейти на фінансування послуг, тобто гроші йдуть за пацієнтом. Але не туди, де підписана декларація, а до закладу, який обирає сам пацієнт на кожен окремий страховий випадок. Потрібно було зробити перелік медичних послуг, щоб він був однаковий у всіх закладах, але його й досі немає. Ми маємо уніфікований перелік будматеріалів, виробів з металу, чого завгодно, але не лікарських послуг. Цей список має налічувати близько двох тисяч послуг і бути узгодженим з європейськими та американськими списками. Це дасть можливість пацієнту з іншої країни спокійно лікувався в Україні.

Далі запускається другий етап, коли ми вирізняємо медичну допомогу і медичне обслуговування. Послуги, що надаються у випадку загрози для життя та здоров’я людини – це медична допомога, яка повністю покривається обов’язковим медичним страхуванням. А от пластична хірургія, операції через травми, у яких винен сам пацієнт, тощо – це вже медичне обслуговування, яке пацієнт покриває за власний кошт. Це і є його фінансовий ризик, який може бути застрахований додатково, а в подальшому такі фінансові витрати будуть покриватися за рахунок страхової компанії, як це у більшості країн. Також кожен має право обирати свою страхову компанію із необхідним покриттям у полісі. Якщо людина не палить, не п’є, займається спортом, то їй вистачить базового полісу за 100 доларів на рік.

Існують також поліси для екстремалів, які мають великі шанси отримати травми. Ця основа мала вводитися ще у вересні 2016 року. Вже подавався проект у державний експертний центр. Були варіанти австралійських, німецьких або британських класифікаторів. Але це вирішувало, які саме страхові компанії почали б працювати в Україні. Для початку треба було провести опитування на страховому ринку. І це важливо, адже ми претендуємо на зростання ринку туризму.

- Чи реалізувалися соціальні проекти "Клінікою Спіженко" на території округу і загалом?

- В онкології найголовніша проблема в тому, що майже всі захворювання виявляються на пізній стадії. Це пов’язано з дуже низьким рівнем обізнаності населення про необхідність медичних оглядів. Раніше це регламентувалось спільно Міністерствами соцполітики і охорони здоров’я: перед виходом у відпустку чи повернення з неї працівник мав пройти обов’язковий медогляд. Потім це все почало робитися за хабарі, але механізм існував. Був базовий набір аналізів та оглядів, які дозволили б терапевту помітити небезпечні зміни. Коли обов’язковість цього механізму втратила свою чинність, то почалось халатне ставлення до свого здоров’я. Не тому, що люди такі, а тому, що немає поінформованості, обов’язку, і присутній страх дороговартісного лікування.

Саме тому ми маємо сумну статистику – 60% онкологічних захворювань в Україні виявляють на 3-4 стадії. Летальність серед пацієнтів протягом першого року становить 40%. Якщо перевести в математику, то з 140 тисяч виявлених цього року хворих – можуть померти приблизно 56 тисяч людей. Але це стосується не лише України, схожі цифри і в інших країнах. Але якщо держава соціально орієнтована, то цим показникам приділяється серйозна увага. Для інформування людей постійно запроваджуються Дні боротьби з раком різних органів. Це глобальні проекти, які існують по всьому світу. І кожна країна, залежно від можливостей, поінформованості населення, технічного забезпечення, може долучитися до такої соціальної акції.

Наша клініка протягом шести років долучається до різних проектів, а за можливості навіть до декількох. Два роки тому взяли участь у трьох проектах. Вони полягали в абсолютно безкоштовному огляді гінеколога, уролога, дерматолога, який проводив дерматоскопію, безкоштовну КТ і МРТ. Але цей проект не стосувався лише Києво-Святошинського району, а всіх міст Київської області, без прив’язки до місця проживання. З чим була пов’язана ця ініціатива? На жаль, у моїй родині помирали від онкології, серед родичів і у нашому в колективі. Є такі процеси, на які не можуть вплинути сучасні винаходи в медичній техніці та науці, адже не всі види онкології на сьогодні розкриті. Є такі, які науковцями досліджені краще від інших захворювань, у деяких результат лікування досягає навіть 99%. Мова йде про рак простати та рак легенів, за умови своєчасного діагностування. Але якщо вже не виходить вилікувати, то можна покращити якість життя та продовжити його, хоч це теж важко. Колектив клініки виявив велике бажання долучитись до таких заходів. Іноді ми не можемо зробити цю акцію на тиждень, але декілька днів проводимо.

На жаль, не зважаючи на те, що ми є закладом охорони здоров’я, до нас відносяться як до комерційної структури. За повідомлення у газеті про безкоштовний огляд просять кошти, тому ми зазвичай обмежуємося лише інформуванням на сайті та соціальних мережах. Можна навіть під час акції записатись, а якщо потім не вийде з’явитись, то на будь-який інший день перенести. За таким принципом ми працюємо вже 6 років.

- Яка кількість працівників у клініці?

- Цифра постійно змінюється. Ми ростемо і збільшуємо можливості надання онкологічної та загальної медичної допомоги. Кожного року будуємо нові центри. За останні 7 років ми збудували сучасний центр променевої терапії, відділення Таргетної та селективної хіміотерапії та імунотерапії, два роки назад відкрили унікальний центр сучасної нейрохірургії та мікронейрохірургії, потужний центр Інноваційної Хірургії з використанням всіх методів ендоскопічної та лапароскопічної хірургії. Зараз ми йдемо по шляху відкриття першого центру трансплантацію кісткового мозку. Тому сказати чітку цифру не можна. Було 220, зараз 245, а у вересні буде вже близько 275.

- Ви за освітою юрист, очолюєте компанію "Міжнародна рада адвокатів". Скажіть, будь ласка, чим займається ваша структура і кому вона може бути корисна?

- Ми працюємо повністю автономно. До нас приходять звичайні люди, які потребують юридичної допомоги після ДТП, в побутових справах. У нас є нотаріус, адвокат, помічники адвоката. Це звичайна компанія, яка надає юридичні послуги. Вона не обслуговує жодні відомі компанії, немає глобальних корпоративних відносин, звичайна компанія зі штатом до 10 чоловік.

- Міністерство юстиції запустило два проекти безкоштовної правової допомоги: первинний і вторинний. Розкажіть про ваше особисте бачення цього. Як би воно мало бути і як воно реалізовано?

- Справа у тому, що все зроблене Міністерством юстиції мені здається досить прогресивним. Яким би не було ставлення до Петренка персонально, але новації у нотаріаті варто відмітити і взагалі дух реалізованих реформ є правильним. Раніше отримати перелік питань по нотаріату було нереально. Вони з’являлись за тиждень і вже рік не змінювалися. Це є людська реформа. Вона була зроблена нотаріусами, які стали чиновниками, тому зроблена правильно.

Стосовно безоплатної юридичної допомоги, то вона існувала завжди. Єдине, що змінилось – телефони адвокатів постійно моніторять на предмет здійснення правової допомоги. Якщо вони будуть ухилятись від цього, то їх посвідчення буде скасовано. Це теж дуже правильно. Бо раніше посвідчення адвоката отримували не для того, щоб бути адвокатом, а для іміджу, статусу, можливості захисту якогось об’єкту нерухомості, захисту сейфу. Насправді, я вже кілька років як відійшов від здійснення адвокатської діяльності і думаю, що здам своє посвідчення.

- Два попередні скликання у Верховній Раді 91 округ представляв Руслан Сольвар. Як Ви можете оцінити його досягнення,і чому він не повинен знову бути представником громади у парламенті?

- Я з ним особисто не знайомий, але відслідкував його діяльність за останні 5 років. Є певні критерії, за якими можна прийти до правильної оцінки діяльності депутата. Вона базується на думках окремих людей, так і статистичних даних з публічних ресурсів Верховної Ради: присутність чи відсутність на засіданнях, ставлення до нього на фракції, діяльність на окрузі та в комітетах. Вимоги до мажоритарника більші, ніж до партійного кандидата. Але коли йдеш в депутати і щось обіцяєш людям, а потім це не виконуєш і ховаєшся від громади, то це називається у народі "кідалово". Не обіцяй того, що не входить у депутатські повноваження, тому що депутат, скажімо, не може змусити "Укравтодор" прокласти дорогу, але він може через механізми лобізму та повноваження народного депутата проконтролювати правильність виділення коштів, але не "підставним" компаніям, а на справжні підприємства.

Не можна ставити в пріоритеті особисте збагачення. Але коли статки зростають в десятки разів на фоні економічного спустошення району, то варто задуматись. Тому аналізуючи це все, маючи різні дані, моє особисте враження, що активність Сольвара близька до нуля, навіть негативна. Якщо у нього особисто немає часу, щоб працювати на окрузі, то він міг роздати повноваження помічникам. Міг знайти якогось місцевого активіста і зробити його помічником. Він мав би майже ті самі повноваження, що і депутат, крім недоторканності й можливості прямого зв’язку з керівництвом держави. У Сольвара я взагалі не бачу жодних механізмів роботи.

- Ви знаєте які у Сольвара є незаконні методи збагачення?

- Я бачу журналістські розслідування, які є публічними. І ця інформація не була спростована ані в суді, ані Сольваром особисто. Значить цій інформації можна довіряти. Ми маємо дані про статки його тещі та рідних. Я не кажу про домисли, я кажу про інформацію з відкритих джерел. Якщо він за три роки не знайшов можливості її оскаржити, значить це правда. Його збагачення, набуття нерухомості та автомобілів співпадають з часом перебуванням у Верховній Раді. У цей він не міг займатися підприємницькою діяльністю, а натомість статки його "оточення" чомусь зростають. Компанії, з якими він "пов’язаний", виграють більше державних тендерів, отримують кошти, як йдеться в журналістських розслідуваннях. І  вони так само не оскаржуються. Я думаю, що чесна людина прагнула б вийти до людей і розповісти, звідки у тещі майно. Потрібно було пояснити, як вона зуміла заробити стільки коштів. Чи взяти до прикладу квартири, які придбали члени родини, яким "доходи" це дозволили. Чесні статики можна пояснити. А виграв у лотерею чи позичив у товариша – не пояснення. Тоді можна було б говорити про чесність.

- Чому ж тоді його обрали виборці?

- Конституція говорить, що у нас демократична держава. Також прописано, що демократія здійснюється двома шляхами: безпосереднім і представницьким. Безпосередня – це референдум, коли народ України сам впливає на прийняття важливих рішень. А представницька – це коли громада обирає достойних. У кожній нормальній представницькій демократії депутата як наділяють повноваженнями, так і позбавляють їх. У нашому випадкунедодемократія. Тому що громада має не лише давати мандат, а й забирати його, якщо 15% цієї громади бачать, що кандидат не достойний. Так от у нас формування цієї демократії знаходиться на початковому етапі.

- Хто, окрім Сольвара, може претендувати на перемогу?

- Із тих 23 кандидатів, що є в нашому окрузі, більша половина між собою товаришують і спілкуються. Ми маємо кожні два дні зібрання, де об’єктивно говоримо про свої рейтинги. Руслан не входить у цю компанію. Він не спілкується, він агресивно налаштований. Можливо, ми найближчим часом знайдемо з 22 кандидата одного найдостойнішого, бо хтось має 8%, хтось 9%, а всі разом ми матимемо, скажімо, 30%. До 8 числа всі ті, хто прагне перемоги єдиного кандидата над Русланом Сольваромі входить у нашу умовну коаліцію – знімуться на користь когось одного. У тому числі і я вже вирішив, що свою перевагу надаю Михайлу Нетяжуку.

- Від вашої "коаліції" залишиться Нетяжук?

- Я би хотів, щоб це був він. І під час обговорень у нього найбільше плюсів. Він успішний як господарник, і взагалі хороша людина. Але це моя думка. Ще не зрозуміло, що скажуть інші, тому будемо бачити. Всі достойні люди і я хотів би, щоб когось із них обрали до Ради, але окрім Руслана Сольвара.

- Але умовно. Чому Вас мали б обрати виборці? Адже ви не обіцяєте дороги, зарплати…

- Це все є в моєму відеоролику. Це побудова представницької демократії. Я маю досвід помічника депутата. Я маю досвід роботи на округах. Я знаю, як це працює. Те, що треба зараз нашій громаді – нормальний представник її інтересів. Є щорічний розподіл фінансів. Їх можна покласти в кишеню, а можна розподілити на розвиток регіону. І це вирішує, на жаль, депутат. Цю інформацію я розповідав у своїй громаді, у Фастові, але у Макарові не встиг.

- Можливо, враховуючи Ваш досвід, треба було лишитись єдиним представником?

- Є таке поняття як поінформованість населення. Ми не встигаємо його інформувати про те, у кого цей досвід є, а в кого немає. Може тому, що ці вибори не дочасні. Якби вони були в жовтні, то ми б всі встигли донести інформацію до виборців. Можна було б між собою домовитись, виставити не 22, а лише 3 кандидатури. Якщо у когось 3%, то навіщо йому йти. Хочеш реалізувати свою програму – можна домовитись і включити її пункти в програму іншого кандидата. Політика в перекладі з латині – боротьба за владу. Це нормальне явище, коли ти борешся за владу, для того, щоб допомогти громаді.

- Чому балотуєтеся від "Громадянської позиції"?

- Ці передчасні вибори запустили дуже багато процесів, зокрема, співбесід, формування списків. І деякі партії настільки були закриті, що достукатись до тих, до кого я хотів би, просто неможливо. Але мої друзі, які є депутатами і помічниками, у "Громадянській позиції". Я прийшов на співбесіду, у нас співпали погляди, всім все сподобалось.