Керівник реабілітаційного центру для алко- та наркозалежних Антон Войцеховський: Одужання почнеться з визнання того, що ти хворий

Антон Войцеховський

"Моя Київщина" поспілкувалася з голова ГО "Твереза спільнота "Крепость", колишнім бійцем "Айдару" 33-річним Антоном Войцеховським із села Трушки, що на Білоцерківщині, який розповів про власний досвід наркозалежності, ідею створення спільноти для реабілітації алко- та наркозалежних, причини та наслідки хвороби, ефективність своєрідного лікування, а також дав поради, як позбавитися цих проблем

- Коли та чому у Вас виникла ідея створити ГО "Твереза спільнота "Крепость"?

- Я сам є екснаркоманом, бо вживав наркотики та в 2010 році потрапив у реабілітаційний центр "Ренесанс", що в Київській області.  Пробув там близько 2 років, займався волонтерством і залишався тверезий до 2015 року. Зірвався тому, що в кінці 2014 року пішов добровольцем у батальйон "Айдар", де почав пити горілку та вживати наркотики. Усе тому, що фрустрація, стрес, підвищена відповідальність – це тяжко для людини, яка виліковується від наркоманії.  Коли в 2016 році закінчилася моя служба, я звернувся до православного ребцентру в Чернігівській області "Косачівка", де перебував деякий час. Але з певних причин влада на чолі з тодішнім прокурором Юрієм Луценком почали пильно слідкувати за реабілітаційними центрами та всіляко їх розганяти. Приїздили, інкримінували нібито там відбувається утримання людей силою тощо. Зрештою той центр закрили, і ми з деякими моїми друзями в 2017 році організували "Тверезу спільноту "Крепость" у селі Трушки Білоцерківського району.

У нас була мета зробити наш центр максимально наближеним до польових умов і щоб побут був більше наближений до справжнього життя людей. Тобто, ми маємо власний город, якесь будівництво, свій спортзал, футбольний та волейбольний майданчики. До речі, ті, хто зі мною приїхав, згодом поїхали і далі продовжили приймати наркотики, а я залишився, і в мене тепер велика команда, багато хлопців, які вже успішно одужують, створюють сім’ї, працюють і налагоджують своє життя.   

- Які наразі люди до Вас потрапляють та як проходить їхній день?

- У житті людина, яка довгий час була запущеним алкоголіком або наркоманом – це асоціальна людина, яка не працює та існує сама по собі від дози до дози. Здебільшого це егоїсти, егоцентристи, замкнуті люди, які не вміють спілкуватися. Режим у нас максимально наближений до армійського. О 7 ранку підйом, відбій о 22 годині. Після підйому є ранкова зарядка, по бажанню обливання холодною водою зі свердловини. Далі – трудотерапія, наприклад, зараз йде робота на городі, де ми самі вирощуємо все, що можемо. Ми маємо 2 га земельної ділянки, своє озеро. Оскільки в нас договір із лісництвом, ми їм допомагаємо, а за це беремо дрова та самі готуємо їжу. Але обов’язковий момент кожного дня – це група психологічної підтримки. Як я вже казав, хлопці не вміють спілкуватися, усі егоїсти та наче діти: починають одне одного гризти, не діляться своїми проблемами. Їм треба навчитися розмовляти, комунікувати, виговорюватися та відслідковувати свої почуття і емоції. Є декілька психологів, які кожного дня по 2 години працюють у групах психологічної підтримки. Зокрема, у наших хлопців є час для читання книг, пропису цілей і планів, ведення свого щоденника для проведення самоаналізу.

- А релігія має місце у вашій спільноті?

- Раніше я був в реабілітаційних центрах, які побудовані на релігійній базі. Але в нас не релігійна організація. Я схиляюся до того, що людина, яка постраждала від впливу наркотиків та алкоголізму, є залежною. По суті, такі люди є окультистами-обрядниками, які фанатично чомусь поклоняються, тобто щодня в голові одне – горілка, наркотики… Якщо забираєш у нього наркотик і даєш йому одразу Ісуса, тоді він зразу робиться фанатично віруючим в Ісуса Христа, тобто стає зашторений і більше нічого його в житті не цікавитиме. А мозок повинен очиститися, людина має прийти до віри свідомо. Тобто, нехай вірить в Ісуса, Аллаха, Крішну, але головне, зробить це свідомо.

- Із яких населених пунктів до вас їдуть на реабілітацію та скільки людей налічує "Крепость" наразі?

- Є люди з Молдови, є переселенці з окупованих територій, але найбільше людей із Київської області. Є ветерани АТО, тому що я сам є членом ветеранських спілок і до мене періодично приїздять хлопці, що мають проблеми. А загалом, за нашим статутом, ми є всеукраїнською організацією. Людина, яка приїздить сюди, підписує документи та відразу стає членом громадського об’єднання. Зараз нас понад 30 чоловік віком від 18 до 63 років.

- Якщо людина має проблеми з алкоголем чи наркотиками, відповідно страждає в першу чергу родина. Чи можуть родичі примусово привезти хворого на таку реабілітацію?

- Зараз примусово відправляти в лікувальні установи заборонено. Хоча я вважаю, що права людини закінчуються тоді, коли вони зіштовхуються чи заважають правам іншої людини. Поясню… Я приїздив до одного знайомого хлопця та бачив, що його матір закрита в кімнаті, а сам він відпилює батарею і вже зняв вхідні броньовані двері та виніс їх на металолом. Де ж тоді захист прав матері? Матір викликає поліцію, а правоохоронці приїздять і кажуть, мовляв, це ваше сімейне, виписують йому якийсь штраф і "до побачення".

Наркоманія – це захворювання, і навіть якщо він розуміє, що робить неправильно, зробити з цим нічого не може, бо керує ним тіло, яке не пов’язане з мозком. Тому зазвичай нас просять рідні та близькі, ми приїздимо, проводимо бесіду, іноді мотивуємо, і вони погоджуються їхати в центр. Але багато залежить і від батьків та їхньої жорсткості. Який сенс наркоману чи алкоголіку кидати це діло, якщо він живе в зоні комфорту? Якщо брати мою історію, коли я був наркоманом батьки мої довго терпіли, а потім просто вигнали мене з дому і я місяцями бомжував. Їх позиція була така – наркомана в нас вдома не буде.  Я прийшов до матері з батьком і сам попросив, будь ласка, допоможіть мені знайти можливість одужати.

- На вашій особистій практиці, який відсоток того, що люди побувавши в центрі, не повернуться до алкоголізму чи наркоманії?

- До 10 відсотків тих, що не повернуться. Одужання – це робота довжиною в життя. Наприклад, є клуб любителів риболовлі, полювання, більярдистів тощо, які там все життя крутяться. Так і тут: людина має зрозуміти, що є певні рекомендації і ти маєш залишатися в цьому клубі протягом усього життя і дотримуватися цих рекомендацій. До речі, я своїх хлопців навіть прошу кидати курити. Якщо ти раптом закурив, це буде перший дзвіночок того, що з тобою щось не так і про це треба обов’язково поговорити. Проблеми, образи, злість, заздрість у всіх протікають однаково, бо всі ми – люди. Але хтось із цим справляється, а хтось – ні. І той, хто успішно з усім справився, а у нас таких із десяток, може дати якісь рекомендації, важелі, поради.

- Протягом якого часу член організації може перебувати у центрі?

- Якщо подзвонити в будь-яку організацію, то там перебування починається від місяця, трьох місяців, пів року. Я, наприклад, бачу результати в людей, які перебувають тут більше року. За європейською моделлю зараз навіть притримуються півтора роки життя при організації. Я можу сказати, що тверезі зараз хлопці ті, які перебувають по 4 сезони, тобто не менше року.  Надалі, якщо він не може приїздити, у нас є група в Facebook, месенджері, вайбері тощо. Ми постійно зі своїми хлопцями спілкуємося перепискою, відеоповідомленнями, конференціями, тобто всіляко одне одного підтримуємо.

- Якщо член організації все ж не витримує і зривається, він вживає вже за межами центру?

- У нас є велика кількість правил, а життя влаштоване по-армійськи, тобто, покидати територію без дозволу не можна. Якщо людина просто так піде, то вже не повернеться. Якщо ж є необхідність у якихось речах,  тоді пишеться список, хтось із хлопців їде та привозить все, що треба.

- Гроші, я так розумію, їм надсилають родичі? А чи є якісь внески за перебування в центрі?

-  Так, у них є підписані конверти з грошима для власних потреб. Звичайно, ми просимо родичів робити внески, тому що треба платити за оренду, світло, закуповувати продукти. Ці внески цілком під силу, адже мова йде про суму, як оплата за дитсадок.

- А Вам взагалі хтось допомагає, можливо, є спонсори?

- Я вже намагався залучити до спонсорства багатьох, і єдині, хто відгукується на наші прохання, це ветеранські організації. Не дивлячись на те, що з 30 чоловік у нас тільки 5 ветеранів і декілька переселенців, вони привозять на всіх. Також іноді будівельники нам допомагають будматеріалами, а так – усе.

- Що побажаєте тим, хто зараз опинився в такій ситуації?

- Таким людям, по-перше, треба проаналізувати своє положення, почати розуміти, що є проблеми. Часто такі люди кажуть "Я не алкоголік!" Хоча з роботи вигнали, у сім’ї великі проблеми. Одужання почнеться з визнання того, що ти – наркоман чи алкоголік і що тобі потрібна допомога. Зараз дуже багато організацій і достатньо просто зайти в інтернет і знайти адреси тих установ, де Вам зможуть допомогти. Хочу, щоб люди не соромились і не ховали цю проблему, а навпаки визнавали та зверталися за допомогою. Тоді все буде добре.