Київщина історична: чому Баришівку називають "містечком о шести церквах"
«Моя Київщина» розпочинає нову серію розповідей про історію створення районних центрів та міст області під назвою «Київщина історична». Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього
Щоб ніяким чином не порушувати історичну справедливість, розповіді будуть вестися в алфавітному порядку. Київська область має на даний час 25 районів, з них 15 - з центрами у містах, 9 - у селищах міського типу , а ще 1 , Києво-Святошинський – один з найбільших та найбагатших районів, має центр в столиці, місті Києві, але сам Київ не входить до складу району. Доки не помінялася мапа області після запланованого в недалекому майбутнього територіального переділу та укрупнення районів, згідно яких за планом Міністерства регіонального розвитку у Київській області хочуть зменшити кількість районів із 25 до п’яти чи навіть до чотирьох, хочемо розповісти про історію створення та розвиток районів Київської області.
Розпочнемо з Баришівського району. Баришівський район знаходиться в мальовничій долині річок Трубіж та Недра на Лівобережній Україні.
Центром району є селище міського типу Баришівка, походження назви якого остаточно не з’ясоване. У Троїцькому літописі у 1125 році вперше його згадано як городище Баруч. Можливо, що походження назви Баришівки пішло від слова «бариш», тобто «дань», бо за переказами якраз на цьому місці проходив прикордонний рубіж, що слугував пропуском для іноземних купців. Виникнення цього поселення пов’язане з розквітом Переяславського князівства. Згідно з археологічними дослідженнями, у Баручі розміщалась кіннота княжого війська, а городище, що розташувалося на горбистому березі Трубайла (Трубіжа) було укріплене земляним валом. Лежав Баруч на важливому шляху Переяслав – Остер, і разом з городищем Бронь – Княж (Пристроми) утворювали оборонну зону на підступах до столиці князівства. Проте в першій половині ХІІІ ст., як і інші міста та поселення Київської Русі, Баруч руйнують війська монголо-татар. Відбудували Баришівку у другій половині XVI ст. козаки, селяни-втікачі і ремісники з Ходоркова, Ржищева, Дивина та інших міст і сіл Правобережжя. За часів польського панування на Лівобережжі, Баришівка знаходилась у руках то одних то інших польських магнатів.
Існує кілька версій походження назви селища. Деяні дослідники подають відомості про існування на місці сучасної Баришівки володіння київського князя Бориса (XI ст.) — Борисівки, в народній вимові Баришівки ( для прикладу - сусідній Бориспіль місцеве населення називає Баришпіль).
Історія Баришівщини тісно пов'язана із драматичною історією України. Пращури краю захищали свою незалежність у битвах із Золотою ордою, литовськими феодалами та польською шляхтою. Гучною хвилею прокотились по баришівський землі народні повстання під проводом Северина Наливайка, Павлюка й Острянина.
Споконвіку славилися ці землі родючими полями, табунами худоби. Тут збирали мед, здобували торф, навіть займалися виробництвом шовку. Церкви Баришівського району надзвичайно вишукані і їх архітектурі можуть позаздрити навіть храми великих міст. Археологічні знахідки підтверджують , що багато віків тому (II тис. до н. є. — II ст. н. є) на місці сучасного Селища жили люди, і такий факт також дає право цій місцевості пишатися своїм минулим. На території району до наших днів збереглося 1 кам’яна і 7 дерев’яних дореволюційних церков, враховуючи що до революції їх було 24 дерев’яних і 3 кам’яні.
Дуже цікава церковна історія Баришівки. ЇЇ називають «містечком о шести церквах». Досліджуючи історію церков Баришівки, краєзнавці підняли солідний пласт забутої історії містечка. Наприклад, відомий в історії полковник Іван Сулима виявився парафіянином Баришівської церкви Різдва Богородиці; церковний хорист Павло Семенович Читаєнко співав у хорі відомого українського композитора Якова Семеновича Калішевського, а після вбивства імператора Олександра ІІ з Чернігівщини до Баришівки переїхала родина священника Івана Кибальчича. Завдяки архівним дослідженням, легендарна церква на лівому березі Трубежа, що «пішла» під землю, набула історичних обрисів, хоча письмових відомостей про це нема. У документах за 1746 рік згадується стара і новозбудована церкви великомучениці Варвари. Краєзнавці зійшлися на тому що, ймовірно, той храм із народних оповідей і був храмом великомучениці Варвари і тому було внесено пропозицію: на п’єдесталі, де раніше був пам’ятник Леніну, встановити скульптуру святої Варвари, покровительки баришівчан.
До складу Баришівського району входить місто Березань, яке було засноване переселенцями з Правобережної Україн, що тікали сюди від гніту феодалів, на початку XVII ст . Згадка про нього вперше з’являється в ділових паперах Київського воєводства за 1616 р.
Березань розташована в східній частині Київської області на р. Недрі, лівій притоці Трубежа. Березові гаї, що були тоді в цій місцевості, певно, і дали йому назву. І нині в місті багато берези, що прикрашає та робить неповторними його краєвиди.
З 30 червня 1994 р. Березані надано статус міста обласного підпорядкування. Територія населеного пункту Березань — 0,33 км², що становить 0,12 % загальної площі Київської області.
Місцеві краєзнавці з гордістю демонструють місце, де Тарас Шевченко, перебуваючи у 1843 році в Березані, писав вірш «Розрита могила». Залишки кургану можна побачити і тепер.
А ще в місті працює краєзнавчий музей, в якому є зал з незвичайною експозицією, що відтворює різноманіття флори та фауни цього куточка Київської області. Тут можна не тільки побачити рідкісних в наш час тварин, але й почути голоси природи, які записані на магнітофоні і супроводжують екскурсії.
Баришівський район утворений 7 березня 1923 року. Станом на сьогодні територія району складає 957,6 кв.м . Площа сільськогосподарських угідь – 77,3 тис. га. Водні ресурси займають 1010,7 га. У районі налічуються 33 населених пунктів, діють одна селищна рада та 20 сільських рад. Населення району становить 34,8 тис. жителів. Річки району- це ліві притоки Дніпра. Річка Трубіж з притоками Недрою та Ільтою, Красилівкою та Сухоберезицею.
Початок двадцятого століття ввійшов в історію регіону трагічними сторінками. Це - громадянська війна, голодомор та Велика Вітчизняна війна. За період Голодомору в Баришівському районі померло згідно архівних даних 9344 чоловік (переважно діти).
Згідно з постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 7 березня 1923 року в Україні у зв`язку з проведенням реформи адміністративно-теритоторіального устрою, замість 14 повітів було створено 7 округів, замість 247 волостей – 111 районів. В склад Київського округу ввійшло 20 районів, в тому числі – і Баришівський. У 1925 році в селах працювали сільськогосподарські та споживчі товариства, діяла відома комерційна школа, в якій викладали Микола Зеров, Юрій Клен. Слави набула школа кобзарського мистецтва. Неперевершені шедеври творились руками веселинівських майстринь вишивки – Ганною Собачко-Шостак, Ликерою Цибульовою, Марією Щур та іншими.
Є ще одна важлива сторінка в історії Баришівки, так звані «Баришівські Крути», коли біля села Коржі Баришівського району козацька сотня села Вороньків, а також Бориспільська і Баришівська козацькі сотні УНР на чолі з отаманом Іваном Черпаком в нерівному бою зупинили наступ більшовиків та їх бронепоїздів, тим самим давши можливість уряду молодої Української республіки (УНР) евакуюватися з Києва до Житомира. Вони були підло зраждені та багато з них розстріляні з ворожих гармат, а опісля втоплені в річці більшовиками. Шкода лише, що бронепоїзди, які розстріляли українців, стоять тепер у вигляді пам’ятників, а про відважних козаків довго замовчувала влада та зрідка згадують історики, місцеві поети, дослідники невідомих сторінок життя району.
За два роки фашистської окупації гітлерівці знищили тисячі громадян, спалили ряд сіл, вивезли народне добро до Німеччини. Визволили район війська 136-ї стрілецької дивізії Воронезького фронту 21 вересня 1943 року. У період післявоєнної відбудови Баришівська МТС першою в області відновила роботу, великими темпами велося будівництво промислових підприємств, виробництва та переробки сільгосппродукції, введення в дію шкіл зі спортзалами, їдальнями, навчальними кабінетами.
У 80-90 роки в Баришівці споруджено спортивний комплекс, центр позашкільної роботи «Мрія», меморіал «Слава» загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни, скульптурний пам’ятник воїну біля с.Борщів, який уособлює мужність і героїзм захисників древнього Києва. Територіальний устрій району зазнав значних змін після Чорнобильської трагедії: було побудовано біля десятка нових поселень, район прийняв більше 9 тисяч жителів Поліського краю- переселенців із зони підвищеної радіації.
На сьогодні Баришівщина – потужний регіон столичної області. Головний сектор економіки району- аграрний. Це рослинництво, тваринництво, птахівництво. Провідними галузями економіки району є: харчова, хімічна, деревообробна. Дружні стосунки між Баришівською районною державною адміністрацією та магістратурою міста Пуллах, що знаходиться в долині річки Ізар в Німеччині тривають вже більше чверті століття. Гуманітарна допомога, культурні, інтелектуальні, громадські зв’язки – все це неповний перелік співпраці баришівчан з німецькими друзями.
Особливу увагу побратими із Пуллаха приділяють розвитку соціальної сфери району. Щороку гуманітарну допомогу отримують соціально-незахищені категорії громадян усіх населених пунктів Баришівщини: ветерани війни та праці, інваліди, вдови померлих військовослужбовців, одинокі пенсіонери, багатодітні та малозабезпечені сім’ї. Друзі з німецького міста допомогли у придбанні дороговартісного та потрібного медичного обладнання, техніки та автомобілів медслужби, передали баришівчанам понад 500 велосипедів, сучасні пожежні автомобілі та багато всього іншого, посприяли ремонту приміщення Територіального центру для соціально незахищених осіб , що знаходиться в селі Перемога.
В 2009 року був впроваджений новий вид послуг – розвезення гарячих обідів 32-ом підопічним відділення соціальної допомоги вдома жителям населених пунктів Перемоги, Гостролуччя, Селище, Рудницьке, Лук’янівка. Автомобіль для цього проєкту також привезли в Баришівку німецькі друзі. Це соціальний проєкт «Їжа на колесах», який функціонує і до цього часу.
Як відомо, історія йде по спіралі. І тепер новітні герої захищають рубежі України, кладуть свої молоді життя. Баришівщина – не виняток. Її доблесні сини полягли в боях на неоголошеній війні на сході України. Тепер до історичних пам’яток та обелісків району додалася дошка пам’яті (меморіальний комплекс Слави) Героям АТО.
Але історія продовжується попри все...
Тетяна Іванчук, «Моя Київщина»
Читати "Моя Київщина" у Telegram
