Київщина історична: Києво-Святошинський район
«Моя Київщина» продовжує серію розповідей про історію створення районних центрів та міст області під назвою «Київщина історична». Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. На черзі - Києво-Святошинський район
Києво-Святошинський район — один з колишніх районів у Київській області України. Він розташований в центральній частині області, на правому березі Дніпра. На сході межує з Києвом. Районним центром до реформи було місто Київ, але саме місто не входило до складу району. Згідно останніх офіційних статистичних даних населення становить 198 674 особи (на 1 січня 2019). Датою утворення району є 1937 рік. За кожної влади відбувалися адміністративно – територіальниі зміни. До революції 1917 року це була територія Київський уїзду, а він в свою чергу входив до складу Київської губернії. За радянської влади в територіальному поділі Київської губернії відбулися деякі зміни. 27 квітня 1921 р. було видано постанову ВУЦПК про включення Переяславського уїзду до складу Київської губернії. Тоді Київська губернія ділилась на 12 уїздів, Київський уїзд на 20 волостей.Звичайно ж, Київський округ як і всі інші був ліквідований. Починаючи з 1930 р. згідно реформи на Київщині залишилось два самостійних міста: Київ, Бердичів підпорядковані центру – Харкову, а також 19 районів і 1 міськвиконком. Київський міськвиконкком був центром, якому підпорядковувались наступні 48 сільських і 3 селищних виконкоми : Білогородський, Бобрицький, Гатнянський, Горбовицький, Гореницький, Горенський, Мощунський, Петропавлівсько-Борщагівський, Петрушківський, Поштово-Вітянський, Княжицький, Крюківщинський, Лісниківський, Михайлівсько-Рубежівський, Мостищенський, селищні виконкоми: Софіївсько-Борщагівський, Тарасівський, Ходосіївський, Шпитьківський, Юрівський.
Президія ЦВК УРСР видала постанову від 4 квітня 1937 р. про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів, внаслідок чого був створений Київський (Святошинський) райони, до складу якого на той час ввійшло 33 сільські ради і 3 селишних ради. А 5 серпня 1944 р. був виданий указ Президії Верховної Ради УРСР «Про перейменування, уточнення і внесення змін в назви деяких міст, районних центрів України», відповідно до якого Київський (Святошинський) район перейменований у Києво-Святошинський район.
В пору післявоєнної відбудови в межу міста Києва згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1957 року були включені наступні пункти Києво-Святошинського району: Пирогів і Чапаєвка, селище Дніпровського пароплавства острів “Жуковка”, селище Феофанія, зона дачних поселень в урочищі Конча-Заспа. А трохи згодом додалися й інші населені пункти.
Назва району «Святошинський» походить від людини, ім’я якої Святослав, Він відомий як преподобний Микола Святоша, син Чернігівського князя Данила Святославовича та онук Святослава Ярославовича, князя Київського та Чернігівського. Ще коли князевич Святослав був дитиною, його всі любили і лагідно називали Святошею. А вже коли підріс, то виявив потяг до віри в Бога та бажання ревно служити йому. В 1107 році прибув він до Києво-Печерського монастиря, де й прийняв чернецтво під ім'ям Миколи. Мирське його ім'я Святоша через надзвичайну набожність поєдналося з монашеським і таким чином він навіки ввійшов в історію рідного краю.
«Чернець Микола Святоша був надзвичайно слухняною та працьовитою людиною. Три роки працював він на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах до монастиря. Наступні три роки він був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної. Де б він не працював – усе робив з великим бажанням. І навіть тоді, коли після відбуття послуху він став мовчальником в окремій келії (щоб піклуватися про спасіння своєї душі) не облишив праці: біля своєї келії посадив багато овочів і ніколи не сидів без роботи. Був Микола Святоша чорним кравцем (шив одяг). Коли ж випадав йому вільний час – багато молився. Микола Святоша відзначався миролюбством. Під час суперечок князів у 1142 році виступав як посередник і примирювач. Був дуже безкорисним. Все, що одержував від батька та братів, віддавав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його кошти купувалися книжки для багатьох церков. Сам преподобний Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської лаври. На гроші Миколи Святоші у 1108 році було побудовано церкву Святої Трійці, і окремо – шпиталь із церквою Святого Миколи.
У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років і вже за свого життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся Микола Святоша 14 жовтня 1143 року. На його похорон прийшло майже все населення Києва. Мощі преподобного Миколи покояться у ближніх (Антонієвих) печерах. Землі біля Києва, що належали Миколі Святоші, і які він за життя роздав, вказують на велику духовну приналежність їх цій віколомній особистості, життєвий приклад якої світитиме людям і в наступних тисячоліттях. Тому найближчий до Києва район і названо Києво-Святошинським» ( з книги « Києво- Святошинський район» автора - упорядника В.В. Болгова, 2009 р.)
15 більших та менших річок протікають по території району. Серед них: Ірпінь, Рокач, Буча, Козинці, Бобриця, Нивка, Мощунка, Горенка, Горлянка, Віта, Сіверка та ін.
Наразі діють такі районні заповідники:
Лісовий заказник загальнодержавного значення «Жуків Хутір» (Міхайлівсько—Рубежівська сільська рада) – 622,5 га.;
Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Жорнівський» (Княжицька сільська рада) – 90,0 га;
Парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Жорнівський» (Княжицька сільська рада) – 5,2 га;
Ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Кирикове» (Лісниківська сільська рада) – 13,0 га;
Ботанічний заказник місцевого значення «Гора Козинська» (Лісниківська сільська рада) – 2,35 га;
Ботанічний заказник місцевого значення «Урочище Безодня» (Лісниківська сільська рада) – 3,35 га;
Ботанічна пам'ятка природи «Ясень звичайний» (Лісниківська сільська рада) - ),01 га;
Заповідне урочище «Корчуватник» (Шпитьківська сільська рада) – 41,0 га;
Геологічна пам'ятка природи «Білгородський горб» (Білогородська сільська рада).
У Києво-Святошинському районі добре розвинене сільське господарство та працюють промислові підприємства основного кола. Основна спеціалізація сільськогосподарських підприємств – вирощування зернових, плодоовочевої продукції, виробицтво м’яса та молока.
На території району збереглися та діють такі історичні пам’ятки:
Церква святого Симеона Стовпника (с. Петропавлівська Борщагівка)
Покровська церква (с. Гатне)
Церква Різдва Богородиці (с. Гнатівка)
Михайлівська церква (м. Боярка)
Михайлівська церква (с. Михайлівка-Рубежівка)
Михайлівська церква (с. Михайлівка-Рубежівка)
Багато відомих людей в свій час народилися або працювали в районі. Серед них:
Угляренко Петро Володимирович — український письменник;
Мельниченко Іван Олександрович, радянський вояк, Герой Радянського Союзу;
Любимець Микола Клавдійович — офіцер Армії УНР;
Мнишенко Михайло Якович — Герой Радянського Союзу;
Марченко Михайло Іванович — український історик, автор численних праць з історії України доби середньовіччя, перший радянський ректор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Марченко Валерій Веніамінович — онук Михайла Марченка, український дисидент-правозахисник, літературознавець і перекладач похований у Гатному;
Марченко Ніна Михайлівна — мати Валерія Марченка, кандидат педагогічних наук, викладач, похована поруч із сином у Гатному;
Драниш Олена Михайлівна — українська акторка;
Лобза Людмила Михайлівна — українська акторка;
Мельник Яків Іванович — сільськогосподарський діяч;
Герасименко Микола Купріянович — письменник-гуморист;
Павлюченко Поліна Григорівна — народна артистка України;
Проценко Володимир Миколайович — український письменник, журналіст, краєзнавець, член Національної спілки письменників України , заслужений діяч мистецтв України, лауреат Міжнародної премії ім Івана Багряного (діаспори США), Літературної Акції Кабінету Міністрів України «Золоте перо України», Всекримських премій адмірала Окуневського і Степана Руданського, обирався депутатом районної ради;
Барбара Валентин Петрович — український правник, заступник Голови Верховного Суду України — секретар Судової палати у господарських справах, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук;
Масарик Василь Степанович — український кінорежисер;
Тарновський Олександр Анатолійович — лауреат міжнародних конкурсів архітектурно-художніх проектів (Україна, Німеччина, Польща, Азербайджан, Туркменістан, США). Дипломат конкурсу «BIENALE» карикатури. Його роботи живопису і графіки прикрашають приватні колекції в Голландії, Італії, США, Канаді, Польщі, Німеччині, Україні;
Терпило Данило Ількович — український революціонер, повстанський отаман, командувач Дніровської дивізії армії УНР, відомий під іменем Зелений;
Хільчевський Валентин Кирилович — український гідролог-гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, почесний працівник гідрометслужби України, академік АН вищої освіти України, завідувач кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
17 липня 2020 року район було ліквідовано внаслідок адміністративно-територіальної реформи.
