Київщина історична: Вишгородський район

Фото з мережі Інтернет

«Моя Київщина» продовжує серію розповідей про історію створення районних центрів та міст області під назвою «Київщина  історична». Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. На черзі – Вишгородський район

Вишгородський район як адміністративно-територіальна одиниця  утворено 12 квітня 1973 року Указом Президії Верховної ради Української РСР за рахунок відокремлення від територіально великого Києво-Святошинського району колишніх Димерського та Вище-Дубечанського районів (ліквідованих у 1962 році) і частини Іванківського району (правобережжя річки Здвиж).

Населення району становить близько 76 тис. осіб, площа – 1184,4 тис. га., з них 16,8 тис. га – займають ліси. Основні річки – Дніпро (Київське водосховище), Десна та Ірпінь (обидві – при впадінні у Дніпро).

Створення Вишгородського району дало величезний поштовх у розвитку інфраструктури, економіки та господарств теріторії. А заснування райцентру саме в Вишгороді сприяло більш оперативному вирішенню всіх питань життєдіяльності. За час від заснування району змінилися часи, Україна пережила колосальні історичні потрясіння.

Місцеве самоврядування Вишгородщини сьогодні – це потужний корпус, що об’єднує 28 сільських, 1 селищну та 1 міську територіальні громади: з центром у місті Вишгород у Київській області в складі міста Вишгорода, Димерської селищної Ради, Абрамівської, Богданівської, Вищедубечанської, Гаврилівської, Демидівської, Жукинської, Катюжанської, Козаровицької, Лебедівської, Литвинівської, Лютізької, Нижчедубечанської, Новопетрівцівської, Новосілківської, Пірнівської, Синяківської, Старопетрівської, Сувидської, Сухолучанської, Толокунської, Хотянівської та Ясногородської сільрад Києво-Святошинського району; Вахівської, Любимівської, Ровівської та Руднє-Димерської сільрад Іванківського району.

Екскурсійні об'єкти району:

Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» (с. Нові Петрівці)

Дзвінкова криниця – джерело (с. Нові Петрівці)

Історико-культурний заповідник (м. Вишгород)

Могильна плита (м. Вишгород)

Могила Похилевича Л. І. – українського краєзнавця (с. Любимівка)

Храм Бориса і Гліба (м. Вишгород)

Церква Хрестовоздвиженська XIX ст. (с. Любимівка)

Садибний будинок поміщика Синельникова XIX ст. (с. Литвинівка)

Церква Покровська XIX ст. (с. Нові Петрівці)

У 1994 році згідно з Указом Президента України та Постановою Кабміну України, у Вишгороді засновано Вишгородський державний історико-культурний заповідник, основною метою якого  було збереження пам'яток історії, археології та культури. При ньому було створено археологічну виставку стародавнього Вишгорода, музей гончарства та історичний музей.

Історія  міста  Вишгорода – це окрема яскрава і трагічна  водночас літописна сторінка, що сягає глибини століть. Місто Вишгород вперше згадується в літописах в «Повісті временних літ» у 946 році як резиденція княгині Ольги – Ольжин град. Місто певний час виконувало роль заміської резиденції київських князів. Тут у 1054 році помер Ярослав Мудрий. У Вишгороді сини Ярослава уклали загальноруський юридичний кодекс, так звану «Правду Ярославовичів».

Древній Вишгород було збудовано на 120-гектарному узвишші Дніпровського правобережжя, що являє собою таке укріплення, якого не було в усьому Подніпров’ї. Зі сходу це узвишшя захищали наддніпрянські кручі, окремі виступи яких місцеві жителі називали горами, та Дніпро, що протікав тоді біля самого міста. З півночі до заходу узвишшя опоясували Північна та Західна яруги, що починались з верхнього грязьового болота, а з півдня – болото, яке з великими розривами простягалося аж туди, де тепер починається київський Поділ.

Згідно з переказами та старовинними піснями, перше поселення тут збудував на Зуб-горі виходець із Старосілля Зуб. Та розвитку містечко Зуба не набуло, бо ж тому не дозволяла вибрана місцевість. Подальше розростання Вишгорода починається з заселення Сель-гори. Спочатку тут виникає невеличке місто, площею всього 1,5 га. Навкруг нього будується так званий Верхній, або Старий вал завдовжки 500 м. Згодом на схід та південь від укріплення забудовується посад, а укріплена частина перетворюється в цитадель і дістає назву двору Владики, а згодом Княж-двору. Для попередження міста про небезпеку встановлюється п’ять сторожових башт: одна на так званому Балитані Сель-гори, друга – на виступі Люб-гори, а ще три інших –на штучних пагорбах – Надрів’я, Острожище і Безіменний.

Місто росло, вже ставало тісно міській знаті та дружині на території Княж-двору, і тому до нього приєднуються з півдня – Боярка, із заходу – поселення Гості, зі сходу – Старшина, загальна площа яких становила 1,5 га. Старшина і поселення Гості укріплювалися валами завдовжки 100 і 250 м. Із двох сторін багатої Боярки виростають стіни завдовжки 150 і 130 м. Вони сходяться під гострим кутом там, де було насипано штучний пагорб. Щоб краще цей пагорб захистити, сторожову башту, скоріш за все, зносять, або ж добудовують, створюючи тим самим укріплення, яке, очевидно, за своєю формою називають Острогом (звідси назва пагорба Острожище). Все це будується з цегли, виробництво якої було налагоджено у Вишгороді.

Разом із кварталами міської знаті росте й посад. У північній, найбільш неприступній для ворога частині Старого посаду, селилася в основному реміснича «аристократія»: ливарники, крицеделі, латники, шоломники, мідники, златники. Південну частину посаду займала реміснича біднота: кровельники, кладники, каменярі, цегельники, пічники, гончарі, древоделі, бондарі, ткалі, в’язальники, теслі. Спочатку ця частина посаду майже не була знищена, та згодом тут прокопали рів завдовжки 200м, який ми називаємо нині південним, і побудували 250 м валу. Водночас була укріплена 100-метровим валом і Вип’ять, яка приймала на себе перші удари нападників, а також і Замковище. Тут не вдалося виявити ніяких слідів. Це була перша черга забудови древнього Вишгорода (300 м валів, викладено 280 м міських мурів, викопано 200-метровий рів, встановлено п’ять сторожових башт).

Друга черга забудови Вишгорода почалася зі створення Середнього валу. Він мав довжину 800 м і повинен був захищати місто з півночі, заходу та південного заходу. Цей вал починався від верхнього, огинав так звану Вічну землю, закінчувався біля поселення Гості. На Вічній землі заборонялося орати, сіяти, будувати, насаджувати. Мабуть, на цій відкритій площі колись збиралося народне віче. А вже в наш час люди почали тут копати могили та й перетворили Вічну землю в кладовище. Сьогодні у Вишгороді воно займає майже всю центральну частину забудованої сільськими хатами місцевості. Вал навколо Вічної землі зберігся. А Нижній вал, що захищав новий посад і мав довжину теж 800 м., як і середній, не витримав руйнівних сил природи: до нас дійшли лише окремі його частки.

У 11-13 століттях Вишгород був центром удільного князівства, важливим стратегічним пунктом, що захищав Київ з півночі від нападів половців. У 1240 році Вишгород був зруйнований монголо-татарами, а потім – військом Кримського хана Менглі-Гірея у 1482 році. Потім місто було зруйноване у 1662 році. Наприкінці 17 століття м. Вишгород в документах згадується як село, що належало Межигірському монастирю. З того часу він майже не розвивається і лишається невеликим селищем. Під час секуляризації у 1787 році Вишгород переходить до державного фонду Київської губернії.

В XIX столітті Вишгород починає повільно розвиватись. Тут з'явились цегельні заводи, головною продукцією яких була вогнетривка цегла – «межигірка». Більшість робітників на заводах – із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 року і була відома своїм якісним фаянсом, що поставлявся навіть на імператорський стіл.

В той же період, а саме в 1843 і 1846 роках, тут побував видатний поет і художник Тарас Григорович Шевченко. Цей візит знайшов відображення в поемі «Чернець», де також згадується Межигірський монастир. Начерк місцевості олівцем, що він виконав під час останньої з цих поїздок, дає змогу уявити тогочасний Вишгород. В 1861–1863 роках за проектом Костянтина Тона замість дерев'яної церкви будується невеликий мурований храм з дзвіницею, який існує до нашого часу. На початку ХХ століття Вишгород разом з усією Україною пережив буремні роки Першої світової та Громадянської війни в Росії. Містом почергово володіли УНР, німецькі війська, Гетьманат, Директорія Симона Петлюри, армія Денікіна, військо Польське і, зрештою, більшовики. У дні післявоєнної паливної кризи 1920 року поблизу селища було закладено кілька вугільних шахт (буре вугілля) і розпочалась поступова відбудова. Згодом розпочалася колективізація, а невдовзі після неї Вишгород підданий терору голодом 1932–1933 років.

18 вересня 1941 року Вишгород захопили німецько-фашистські війська. З перших днів тут почав діяти рух Опору, який був зв'язаний з партизанським загоном «Перемога», що базувався в Вищедубечанському районі. У січні 1942 року членом підпільної групи стала 20-річна дівчина М. С. Гриненко. Вона збирала відомості про розташування ворожих військ, розповсюджувала листівки, переправляла в загін зброю, набої, продовольство. 12 серпня 1943 року під час перевезення чергової партії зброї її схопили і стратили. Партизанку було посмертно нагороджено медаллю «За бойові заслуги», її ім'ям названо одну з вулиць Вишгорода.

Восени 1943 року вкотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва. За героїзм і мужність, виявлені у боротьбі проти нацистської Німеччини, 750 вишгородців були нагороджені орденами й медалями СРСР. Нове життя місто отримало завдяки будівництву велетня гідроенергетики – Київської ГЕС – однієї з найбільших на той час гідроелектростанцій Європи. На  цьому будівництві  в свій  час працював В’ячеслав Чорновол та проживав  у Вишгороді. Вишгород спочатку став комсомольським селищем енергетиків; 1962 року Вишгород отримує статус селища міського типу, 1968 – статус міста, а в 1973 році він стає центром Вишгородського району.

За часів незалежності Вишгородський район та сам Вишгород розбудовується та, завдячуючи чудовій природі і близькому  розташуванню  від столиці, стає ласим шматком для сучасних нуворишів. Вишгородська земля народила і зростила багато талановитих письменників, поетів, діячів культури, науковців та спортсменів. Серед них поет Анатолій Черняхівський, автор гімну Київської області, який як і В’ячеслав Чорновіл (жив тут у 60-х роках минулого століття) та багато інших достойних вишгородців визнані почесними жителями  міста Вишгород.