Київщина історична: Володарський район
«Моя Київщина» продовжує серію розповідей про історію створення районних центрів та міст області під назвою «Київщина історична». Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. На черзі - Володарський район
Мешканців володарських земель завжди відзначав волелюбний дух і прагнення до незалежності. У 1594—1596 рр. вони брали участь у селянсько — козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка. За активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. польська шляхта стала називати Володарку «гніздом характерників». У ХУІІІ ст. Володарщина була охоплена гайдамацьким рухом.
Жителі району шанують історію свого краю, дбайливо оберігають пам'ятники історії та архітектури. Серед них справжньою перлиною є унікальна пам'ятка архітектури - церква Покрова Богородиці у с. Пархомівка, збудована на початку XX століття поміщиком В. Голубйовим і розписана за ескізами відомого художника і вченого М.Реріха. Далеко за межами області відома і пам'ятка архітектури XIX ст. Свято-Троїцька церква в с. Руде Село, де розташована чудотворна ікона Рудосільської Божої Матері.
У 1923 році було створено Володарський адміністративний район з центром у Володарці, а з 27 лютого 1932 року він увійшов до складу Київської області. Сьогодні на території району проживають понад 23 тис осіб. Історично Володарщина сформувалася як регіон з переважаючим розвитком сільськогосподарського виробництва. Традиційно його основою є землеробство, в структурі якого переважають вирощування зернових культур та цукрових буряків.
До його складу входить 37 населених пунктів. В районі діють одна селищна та 21 сільська ради.
На Володарщині створено і успішно функціонує освітня система, яка за роки незалежності сформувалась як сфера освітніх послуг, що максимально наближена до інтересів та здібностей дитини.
Знаменита Володарщина і колективами художньої самодіяльності. Особливу популярність здобули не лише на Київщині, а й за її межами, народний духовий оркестр та народний хор районного будинку культури. Хоровий колектив був неодноразовим переможцем Всеукраїнських оглядів народної творчості, обласних оглядів — конкурсів хорових колективів імені К.Стеценка, лауреатом огляду — конкурсу народних хорів ім. П. Демуцького.
Естетичним вихованням дітей займається Володарська школа мистецтв. В районі створено розгалужену мережу установ культури, головними напрямками діяльності яких є збереження історико-культурної спадщини, розвиток народної творчості, організація змістовного дозвілля людей.
Фізкультурно-оздоровчу та спортивну роботу організовують і проводять спортивне товариство «Колос» та спортивний клуб «Гарт», осередки яких є в 22 селах району.
На Володарщині є 106 пам'яток археології. Це 2 городища в Городище-Косівському і Березні, 63 поселення, 26 курганних груп, 13 курганів, серед них найвідоміші — Царева Могила на околиці Лихачихи та Орлиха на території Завадівської сільської ради; 1 курганний могильник біля З райок та 1 оборонна споруда в центрі Городище-Косівського.
Серед пам'яток історії та культури району — 43 пам'ятники загиблим воїнам, одинокі та братські могили, 10 пам'ятних знаків жертвам голодомору 1932—1933 р.р. у Володарці, Косівці, Рудому Селі, Рубченках, Городище-Пустоварівському, Таргані, Надросівці, Логвині, Пархомівці.
Екскурсійні об'єкти району:
Залишки Палацу к. XVIII — п. XIX ст. (с. Руде Село)
Курган Київської Русі «Орлиха» (смт. Володарка)
Курган Царева могила (с. Лихачиха)
Музей «Хліба та хліборобської Слави» (смт. Володарка)
Музей Володарський історико-краєзнавчий (смт. Володарка)
Пам'ятник В. Ф. Голубєву (с. Пархомівка)
Пам'ятник жертвам голодомору 1932—1933 років (с. Косівка)
Перший в Україні пам'ятник жертвам голодомору 1933 року (с. Тарган)
Святопокровська церква (Пархомівка, Київська область)
Троїцька церква (с. Руде Село)
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (с. Березна)
Миколаївська церква (с. Зрайки)
Покровська церква (с. Ожегівка)
Михайлівська церква (с. Мармуліївка)
Водяний млин (с. Березна)
Перша літописна згадка про селище Володарев належить до 1150 року, коли галицький князь Володимирко Володаревич рушив у похід, щоб допомогти своєму сватові, князю Юрію Довгорукому, оволодіти Київським престолом. У Києві тоді володарював князь Ізяслав Мстиславич. «І прийшла Ізяславові вість, отже Володимирко перейшов Бололове і іде повз Мунарев до Володарева», — говориться у Літописі. Напевне, ця згадка у давньоруських джерелах взята за основу виникнення селища й, імовірніше за все, пов'язана зі словами «володіти», «володар», «власник», «можновладець», той, хто стоїть на чолі краю. З назвою міста пов'язують і виникнення сьогодні поширеного прізвища Володарських.
Зазнав Володарський район і вторгнення на свою територію монголо-татар. Перепочивши рік у степах, татари у 1240 р. переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юр'їв (Біла Церква), Тарфиськ (Кагарлик), за ними інші українські городища, у тому числі і Володарев.
Жителі Володарщини не були осторонь і в національно-визвольній війні Київської губернії. Вони брали участь у повстанні Криштофа Косинського (1591), повстанні Северина Наливайка (1594—1596), у визвольній війні 1648—1657 рр., підтримуючи Б. Хмельницького та братів-козаків.
На початку XIX ст. Володарка перетворюється у великий населений пункт, якому у 1812 році надається статус містечка зі своїм самоуправлінням
На початку XX ст. на Володарщині знову загострилися класові суперечки. В травні 1905 р. страйкували робітники поміщицької економії у Володарці та робітники у Пархомівці, які працювали над зведенням Покровської церкви. Вимоги страйкуючих мали економічний характер.
1919 року на Київщині 6 разів змінювалася влада, а тому на території Володарщини селяни, знемагаючи від грабежів, організовували загони самооборони. Втомлені війною і нездійсненими обіцянками різних властей, вони були згідними підтримати будь-який порядок, забезпечити бодай якусь стабільність.
У 30-ті роки у Володарці створено МТС, а у 1933 — МТС у Рудому Селі. На той час в районі налічувалося 37 колісних тракторів потужністю 475 кінських сил та 8 автомобілів вантажністю 17 тонн. Всього напередодні Німецько-радянської війни в районі було 43 колгоспи. Проте форсована колективізація та антиукраїнська політика Сталіна призвели до страшного голодомору 1932—1933 років. Навіть неповні дані, зібрані краєзнавцями по району свідчать про майже 8000 жертв (за неофіційними джерелами 9 тис. жертв). Всього на цей час встановлено поіменно в районі 2106 особи померлих та зібрано матеріали по особах, які народилися до 1933 року у кількості 2017 чоловік. Відкрито 13 пам'яток голодомору, встановлено 22 місця масових поховань жертв цієї страшної трагедії.
З початком радянсько-німецької війни 1941—1945 р. Володарщина стає об'єктом агресій як складова частина української землі. 14 липня 1941 р. район було окуповано. Гітлерівці встановили жорсткий окупаційний режим, перейшовши до реалізації плану «Ост». На насильницькі роботи до Німеччини було вивезено 1602 жителя району. Найбільше молоді вивезено з с. Березни (249 осіб), Володарки (180), Завадівки (128). Загальні збитки по району становили 57 млн. 673 тис. радянських карбованців.
У роки війни на території Володарського району діяли підпільні та партизанські групи різного політичного спрямування. Такі групи були у с. Тарасівка (керівник С. П. Фролов), у с. Городище-Пустоварівське (керівник Франчук І. З., підпільна група «Дуб»). У Володарці діяла підпільна група, очолювана П. І. Гамановичем. У районі Лобачівського та Черепинського лісів діяла партизанська група В. Дубровського, після загибелі якого командиром став Барашков М. І., а також діяла група ОУН, яку очолював Ковтанюк (с. Рачки). Гітлерівські окупанти вдавались до репресій на території району. Всього за час окупації знищено по Володарському району 241 житель. За роки війни загинуло понад 3600 солдатів та офіцерів, уродженців Володарщини. Майже 1500 жителів району було нагороджено орденами і медалями.
В післявоєнні роки минулого століття почали працювати міжобласні авторемонтні майстерні з ремонту автомобільних двигунів, завершено будівництво шосейної дороги Володарка-Біла Церква; в 1955 — налагоджено автобусне сполучення з Києвом, створено «Міжколгоспбуд». У 1958 році побудовано електростанцію у с. Логвин та електрифіковані всі села району, намічено нові рубежі розбудови економіки та соціальної сфери.
За часів незалежності України позитивно зріс соціально-економічний розвиток села. Поступово стала зростати роль малого підприємництва, який перетворився на самостійний сектор сільської економіки. Вже в 2005—2008 рр. в районі налічувалося понад 40 малих підприємств, на яких працювало більше 500 чоловік, що становило 4,5 % від кількості населення району у працездатному віці. Поступово стала набирати обертів і зовнішньоекономічна діяльність. Розроблено Програму соціально-економічного і культурного розвитку села, визначено цілі та пріоритети у роботі на перспективу, здійснюються конкретні заходи щодо реалізації державної політики, спрямованої на підвищення якості життя та добробуту громадян.
В районі розроблено і виконуються такі цільові програми, як «Турбота», «Вчитель», «Зайнятості населення», «Розвитку сімейної медицини», «Розвитку та підтримки місцевого самоврядування», «Поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища», «Підтримки засобів масової інформації», «Підтримки районної кіномережі», «Соціального захисту ветеранів та воїнів-афганців», «Програма територіальних громад по відзначенню ювілейних і пам'ятних дат», «Програма розвитку освіти», «Програма розвитку туризму» та інші.
22 травня 2019 року у селищі Володарка Київської області відкрили приватний парк «Острів Сакури». Парк створили на березі річки Рось, на штучному насипному острові площею 1,6 гектара. Також на території парку є пташиний зоопарк, де відвідувачі можуть побачити понад 30 видів птахів з різних куточків світу, а також на окремій площі в один гектар, що біля парку є тварини косулі та олені. На «Острові сакури» висаджено понад 3500 тисячі рослин та кущів, а також сотні дерев, в тому числі й сакури. Попри те, що парк приватний , вхід для відвідувачів безкоштовний.
