Київщина пам’ятає: Анатолій Коржов загинув за Україну

Загиблий Анатолій Коржов

Старший солдат, номер обслуги гаранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти військової частини А1910 Коржов Анатолій Юрійович загинув 14 червня 2022 року поблизу населеного пункту Довгеньке на Харківщині

Коржов Анатолій Юрійович народився 5 жовтня 1993 року в місті Біла Церква. Змалку був активним, цікавився всім на світі. Обожнював котів, трохи ходив до дитячого садочка, але це було недовго, був "домашньою" дитиною. 1999 року пішов до першого класу загальносвітньої школи №13 міста Біла Церква та навчався там, закінчивши 9 класів 2008 року. Його активність у шкільні роки нікуди не зникала. Анатолія дуже цікавили електрика і Нікола Тесла, він його згадував протягом усього свого життя. Хлопець дуже любив кататися на велосипеді, об’їздив увесь Білоцерківський район, займався спортом, обожнював риболовлю, не уявляв свого життя без неї.

Вірний своїм уподобанням, із 1 вересня 2008 року і по 29 червня 2011 року навчався в ДВНЗ Білоцерківському механіко-енергетичному технікумі за спеціалізацією "Електомонтер із ремонту та обслуговування електроустаткування".

Коли закінчив навчання, 2011 року, у віці 18 років, пішов служити до 95-ї бригади 13-го окремого десантно-штурмового батальйону за контрактом. Згодом брав участь у всіх боях АТО разом із бригадою та батальйоном у бойових і небойових виїздах, отримав неоднократно контузії та поранення.

Зі своєю майбутньою дружиною Анною Анатолій познайомився в лютому 2015 року. Бачилися нечасто, бо дуже багато часу воїн перебував на бойових позиціях. У березні 2016 року разом із частиною приїхали по ротації до міста Житомир, де 18 червня 2016 року закохані одружилися. Молодята жили в Житомирі, орендуючи маленьку однокімнатну квартиру. Анатолій проходив службу, а Анна навчалася.

2017 року Анатолій звільнився із ЗСУ, і постало питання переїзду до рідного міста Анатолія – Білої Церкви. Родина поїхала здійснювали мрію і велике бажання повернення додому.

Дружині Анні тяжко згадувати про коханого чоловіка в минулому часі, адже їхнє щасливе сімейне життя було надто коротким:

Ми переїхали до Білої Церкви в серпні 2017 року та поселилися в дядька Анатолія. Він влаштувався на роботу в "Епіцентр", що знаходиться в селищі Калинівка, а я працювала на підробітках. Анатолій влаштувався на посаду комплектувальника і працював на ній доволі довго. Потім його підвищили до посади комірника, і він працював у "Епіцентрі" із серпня 2017 року до початку повномасштабного вторгнення. Анатолій мобілізувався 6 квітня 2022 року. Того дня він прийшов до мене на роботу, обійняв і сказав про те, що не може залишатися вдома, бо тоді росіяни прийдуть до нас додому, і що він збирається до своїх хлопців у 13-й батальйон 95-ї бригади. Це була наша остання з ним зустріч...

Захисник прибув у частину, оформив усі документи і через два тижні навчання виїхав на виконання бойового завдання. Нічого не розповідав дружині про службу, про місцезнаходження. Із часом Анна дізналася, що він поїхав у напрямку Харківщини та Доннеччинт. Перебував на бойових заданнях на лінії зіткнення з росіянами і трошки розповідав про свій побут, знімав для дружини короткі відео. 13 червня 2022 року востаннє вийшов на зв’язок по відео, а 14-го червня він загинув. 15-го червня Анні зателефонував дуже близький друг і сказав, що Анатолій загинув, 16-го червня принесли сповіщення, що він безвісти зник, а 17-го – сповіщення про загибель. 18-го червня 2022 року прийшов кур’єр і приніс квіти, які дружині Анні замовив на річницю весілля її коханий чоловік Анатолій...

Для Світлани, сестри дружини, Анатолій був старшим братом, про якого вона мріяла все дитинство:

Коли хтось запитує про нього, я завжди відповідаю: "Це мій брат!" Ми порозумілися з першої зустрічі і завжди добре спілкувалися. Із початку повномасштабного вторгнення Толік дуже мене підтримував, коли ще був вдома, а мій чоловік вже був у самому пеклі. Навіть після своєї загибелі він приходив до мене уві сні, усміхнений, і казав, що з чоловіком все буде добре. І того дня мій чоловік дивом вижив. Ми завжди будемо пам'ятати його, ставити у приклад як мужню, сміливу, самовіддану та добру людину, яка була вірна своїм переконанням та країні до останнього свого подиху. Анатолій любив Україну і віддав життя за неї...

Сусідка та одноласниця Анатолія Наталя знає його з дитинства. Вони разом навчалися у школі, дружили по сусідству і в дорослому житті неодноразово пересікалися:

Анатолій – це гарний приклад правильно вихованого підлітка, який згодом став чудовим юнаком, чоловіком. Він не був боязким, але уникав конфліктних ситуацій, не встрягав у підліткові розбірки, був чемним з дівчатами та старшими. Ми разом навчалися, вітали одне одного зі святами та дарували подарунки. Окрім школи, ми ще й жили по-сусідськи. Він завжди був привітний, усміхнений. Вже й дорослими спілкувалися, Анатолій був людиною, яка вміла підтримати розмову, бо цікавилася  життям друзів. Шкода, що війна забирає найкращих. Вічна слава і пам’ять нашому Герою!

Коли ми познайомилися, я дізналася, що він був у АТО. Чесно кажучи, я дуже злякалася. Ми тоді не знали нічого, але нам розповідали, що вони небезпечні і травмовані, їх треба остерігатися. Перша думка була така: "Як із цією людиною спілкуватися?" Та, коли ми почали спілкуватися, він почав жартувати, і, коли я подивилася йому в очі, зрозуміла, що ця людина дуже щира і відкрита. Був у очах і весь пережитий досвід. Я бачила їхні стосунки з дружиною, він був турботливим і ніжним до неї, усе це передавав наскільки прекрасно, що я не могла налюбуватися ними і не поважати його. До речі, він був таким до багатьох людей. Якщо комусь потрібен був захист, він давав його, якщо потрібна була підтримка,він давав підтримку. Він був чесним, прямим, але старався нікого не образити. Він кохав дружину, поважав її друзів, друзів своєї родини. Це була настільки класна людина, для мене це приклад справжнього українського чоловіка. Це дуже велика втрата для рідних і для всіх нас...

Ми любили спілкуватися на тему Ніколи Тесли, йому завжди було цікаво про це розмовляти. Мріяв мати свій приватний будинок на березі річки і щоб там обов’язково жила рись – дика кішка. Аня була для нього найголовніша в житті, його "маленька дівчинка", його "перлинка". Коли потрібна була якась допомога, він завжди був поруч, на нього у всьому можна було покластися.

За героїзм в АТО захисник був нагороджений медаллю учасника бойових дій. 

Воїн посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Історія родини Коржових брала участь у фільмі Алана Бадоєва "Довга доба".

Вічна і вдячна пам’ять воїну Анатолію!

Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.