Київщина памятає: Артем Максюк із Гатненської ОТГ поліг смертю хоробрих на Харківщині

Загиблий Артем Максюк

Світлій пам’яті старшого навідника 95-ї окремої десантно-штурмової бригади військової частини А1910 Максюка Артема присвячується

Максюк Артем Михайлович народився в місті Фастові 18 жовтня 2000 року. Артем був спокійним, чудовим сином, пішов до першого класу школи №37 у Києві. Згодом через складні сімейні обставини мама Тетяна Василівна із сином постійно оселилися в селі Гатне, де хлопчика перевели до школи, уже до четвертого класу. Після того, як родина переїхала до Гатного, у Артема з’явився вітчим Андрій Осуховський та братик Іван. Вітчим Андрій став справжнім батьком для хлопця, турбувався про нього, як про рідного сина, цікавився навчанням, допомагав дорослішати, навчив їздити на велосипеді, а коли Артем підріс, подарував йому на день народження мопед, також навчив їздити та лагодити його. Саме вітчим після повноліття юнака наполіг на курсах водіння і допоміг опанувати керування авто.

У Гатненській школі класний керівник – із 5 класу і до закінчення – Пецик Валентина Миколаївна стала для Артема шкільною мамою, бо спілкування та чудові відносини між ними збереглися і після школи, тож говорити та згадувати про Артема в минулому часі вчительці нині дуже важко:

Артем був дуже спокійний, врівноважений і, мабуть, один із найдобріших дітей у класі. Він був схожий на маленкого ведмедика. Любив малювати і ніколи не відмовляв, коли треба було щось від класу намалювати. Брав участь у всіх заходах у школі. Якось у класі шостому на новий рік треба було кожному підготувати і представити якийсь образ. Артем прийшов у дуже гарному костюмі індійця і представив у вигляді шаманського танцю. Усі однокласники були дуже вражені таким проявом артистизму у трішки сором’язливого Артема. А у класі 8-му на свято Хелловін Артем прийшов у костюмі палача. Щоб завершити образ, взяв із собою сокиру. Мені хтось із однокласників про це сказав, я підійшла до нього і тихенько кажу: "Артеме, гарний костюм, а сокиру в школу ж не можна приносити. Давай я її покладу в підсобці, а потім ти занесеш додому". Він навіть і не думав сперечатися, тому одразу ж і віддав мені сокиру. Навіть після закінчення 9-го класу Артем часто приходив до школи, розповідав про свої успіхи і невдачі. І завжди говорив: "Та все буде добре". І навіть, коли пішов служити до армії і потрапив на війну, то дзвонив мені, я йому казала, щоб був обережний, а він мені відповідав: "Та все буде добре". Але... Я могла б багато чого і тільки хорошого про Артема говорити, але мені дуже боляче, душа болить, а сльози заважають писати.

Після закінчення 9-го класу юнак вступив до коледжу комп'ютерних технологій, але не довчився, бо зрозумів, що це не його напрямок, тому, порадившись із родиною, Артем вступив до іншого вузу, де була можливісь розвинути свій художній талант, бо мав неабиякі здібності до малювання.
У 2019 році, коли в родині народився третій син, Артем пішов на роботу та паралельно навчався, тому від строкової служби мав "бронь". Юнак подорослішав дуже швидко, допомагав доглядати за молодшими братами, підтримував сім'ю всім, чим міг. Мама дуже раділа, що в неї є такий добрий, чудовий та турботливий дорослий син, із яким ніколи не мала проблем ні в школі, ні в повсякденному житті, тішилася, що у Артема були дуже хороші друзі.
У 2020 році Артем підписав контракт на проходження військової служби у Збройних силах України. Службу проходив у військовій частині А1910, у відділені взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти. Після року служби почались інтенсивні військові навчання у Львові. За результатами навчання воїн отримав сертифікат міжнародних навчань із американськими військовими.
Наприкінці 2021 року їхній батальон відправили на передову, де він тримав оборону на першій лінії біля Горлівки. Найстаріша і третя за популярністю у країні американська газета "The New York Times" на початку лютого 2022 року надрукувала статтю про українську армію, про досягнення воїнів ЗСУ, додавши світлину з Артемом Максюком.
Із початку повномасштабного вторгнення в Україну Артем відданно захищав рідну землю від російських загарбників. Мама Тетяна Максюк пригадує:

Я просила сина, щоб дав мені якісь контакти, побратимів, але він мене заспокоював, сказав, що не треба нікому звонити, їм і так нелегко, що все буде добре. Казав: "Мамо, заради тебе я обов’язково повернуся, ти тільки чекай". І я чекала, і вірила що так і буде, молила Господа за сина. Синова любов та моральна підтримка давали мені сили в ті важкі дні. Востаннє ми говорили з ним 28 квітня, але я ще про це не знала. За декілька тижнів до загибелі син був тричі контужений, але чому його не відправили до госпіталю, не дали відпочити? В останній розмові син сказав: "Мамо, я вже втомився, підмоги практично немає, два тижні я не маю змоги помитися, немає речей, щоб перевдягнутись, дуже багато 200-х та 300-х, я маю винести кожного з поля бою, немає сили, так хочу додому, хочу до тебе, мамо, обійняти, дуже скучив..." І Господь дав йому відпочинок. А мені горе... Хто понесе відповідальність за халатне ставлення до солдатів, чому не міняли їх, чому не було вчасної підмоги, як можна в бій проти танків відправляти бронетранспортери? І відповіді не буде... І сина матері ніхто не поверне... Я лиш молюся, щоб ця страшна війна скінчилась якнайшвидше, бо принесла так багато горя і сліз в нашу країну. Я пишаюся своїм сином, він мав мужність та сильну волю, ніколи не жалівся, щодня захищав свою країну, безмежно шанував та любив свою маму, допомагав братам, підтримував свою сім'ю і словом, і ділом. 10 травня був найстрашніший день в моєму житті: зранку, якраз у день народження мого молодшого сина, пролунав телефонний дзвінок. На той час ми з дітьми були в Італії. А мені повідомили, що мій Артемчик загинув, що є офіційне підтверження його загибелі в ході штурму рашиськими військами на лінії фронту, де воював мій син...

28 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Курульки Харківської області, унаслідок влучання танкового снаряду в бронетранспортер "Козак",  під час ведення наступу противником загинув Максюк Артем Михайлович, старший навідник  95-ї окремої десантно-штурмової бригади військової частини А1910.

У День пам’яті захисників України, які полягли в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, Артем  Максюк був нагороджений медаллю "За звитягу! Слава і честь" (посмертно), яку вручив матері героя голова Гатненської ОТГ Олександр Паламарчук, а на день міста Фастова матері вручено ще одну нагороду сина – нагрудний знак почесного громадянина міста Фастова.

"Материнська молитва по світу луна,
Підіймає до неба згорьовані крила.
Вже найкращих забрала ця клята війна
І рахунок свій чорний іще не спинила..."

Вічна і вдячна пам’ять Герою, що віддав своє молоде життя за волю України! Щирі співчуття родині.