Київщина пам’ятає: Віталій Краснюк із Переяслава загинув у бою за Чернігівщину

Загиблий Віталій Краснюк

Щоденно українці платять величезну ціну за свободу та незалежність, адже у важких боях гинуть найкращі. Світлій пам’яті майора СБУ на псевдо "Сокіл" присвячується

Краснюк Віталій Миколайович народився 2 червня 1969 року в Переяславі. Мав ще двох молодших братів і сестру. Навчався в середній школі села Ташань (нині Бориспільського району). Головним захопленням Віталія з дитинства був спорт. Мріяв стати футболістом, три рази на тиждень їздив у Переяслав на тренування та кожного ранку завзято бігав із м’ячем до сусіднього села. Крім цього, ходив на плавання цілий рік. Строкову службу юнак відслужив у Німеччині, після чого вступив до Переяславського педуніверситету Григорія Сковороди та отримав фах – викладач української мови та літератури. Працював журналістом, артистом розмовного жанру, конферанс'є.

Цікава та насичена трудова біографія Віталія Краснюка:

• 1993-1997 рік – директор ПП "Редакція журналу "Постфактум";
• 1997-1998 рік – керівник суспільнополітичної програми у телекомпанії "Київ";
• 1998-2000 рік – спецкореспондент газети Верховної Ради "Голос України";
• Із 2001 року – зареєстрований як ФОП (рекламно-виставкова діяльність, організація виставкових та концертних заходів):
  
• Із 2009 року – прессекретар Української народної партії, відповідальний за комунікацію зі ЗМІ.

У різний час працював кореспондентом у газетах: "Київський вісник", "Турбота", "Кримінальний огляд", "Персонал плюс".

Не менш насичена й творча діяльність цієї непересічної людини. Віталій Краснюк – визнаний майстер естрадних монологів, діалогів, інтермедій, скетчів, пародій тощо. Чудово володів мистецтвом імітування, із власними програмами виступав на різноманітних сценах, видавав авторську сатиричну газету "Від вуха до вуха", добре відомий як співведучий популярних розважальних програм Національного радіо.

Колега по акторському цеху, заслужена артистка України Лариса Недін із теплом і справжнім захопленням розповідає про Віталія:

Нас познайомив мій колега – журналіст Ігор Стратій. Знаменита адреса вул. Ярославів Вал, 10Б, де тоді працював великий підрозділ за кількістю журналістів Українського радіо – Літдрама, став для Віталія Краснюка епіцентром творчого життя.  Із 2000-го ми вже перебрались на Хрещатик, 26. Віталій якось легко "вписався" у команду акторів, яких запрошували для запису популярних розважальних радіопрограм "Від суботи до суботи", "А ми до вас в ранковий час". Був деякий час моїм співведучим у цих передачах. Працюючи пліч-о-пліч з такими майстрами як Тамара Стратієнко, Зінаїда Журавльова, Леонід Марченко, Василь Обручов, Наталія Лотоцька, Олег Комаров, Віталій дуже вимогливо ставився до себе, прагнув постійно вдосконалюватись. Він здружився з режисером-постановником Юрієм Дзюбою, який допомагав йому створювати свої гумористичні монологи, інтермедії. Це був, мабуть, найщасливіший творчий період у житті обох. Азарт, кураж, спроби перевірити на публіці якісь цікаві творчі знахідки, приносив обом неймовірне задоволення. У 2008 році ми відзначали 40-річчя улюблениці мільйонів слухачів –  передачі "Від суботи до суботи", концертне дійство відбувалось на сцені Оперної студії Консерваторії ім. П. І. Чайковського (нині Національна Музична Академія). Віталій Краснюк брав участь у ювілейному заході, хвилювався неймовірно, бо виступав разом із майстрами – Анатолієм Литвиновим, Анатолієм Паламаренком. Але все відбулось чудово! Він світився радістю. Для нього це була перемога. Новий рівень у творчості. Брав участь і в моїй авторській радіопрограмі "Вечірній клуб актриси Лариси". Це було портретне інтерв'ю, у якому Віталій поділився не лише своїми досягненнями, творчими планами. У нього народилась донечка-квіточка. Скільки тепла, ніжності було в голосі, коли розповідав про неї, сам радів, як дитя... Потреба утримувати сім'ю, ростити доньку внесла певні зміни в життя Віталія, став рідше відгукуватись на запрошення приходити на записи, а потім я з подивом дізналась, що він віднайшов себе і політичній сфері. Правду кажуть : талановита людина - талановита багатогранно. Коли прочитала у ФБ звістку про загибель Віталія, не йняла віри... Спочивай із миром , Герою. Ти не міг інакше. Завжди був національно свідомим. Добре орієнтувався в українській історії, несфальшованій, а справжній – нагій. Любив вишиванки, гордо носив їх, вони йому личили...

Крім того, що Віталій писав гуморески, сатиру, він ще й написав разом із односельцем книгу про рідний край "Ташань на землі Переяславській". Віталій Краснюк – автор компакт-диску "Усміхаймося". Він лауреат Всеукраїнського молодіжного фестивалю "Перлини сезону"; лауреат  Всеукраїнського конкурсу виконавців гумору  і сатири імені Андрія Сови; лауреат кількох міжнарожних конкурсів сатири і гумору.

Захоплювався історією, знав, здається, усі дати, прізвища, події... Як свідомий громадянин брав активну участь у житті свого рідного краю, який надзвичайно любив. Разом із командою однодумців посприяв тому, що у Ташані було встановлено Хрест борцям за волю та статую Божої матері.

Під час Помаранчевої революції постійно був на Майдані, під час Революції Гідності знову там же, звідти з першим батальйоном ім. генерала Кульчицького відправився в АТО, де воював із 2014 по 2017 рік. Звідти повернувся офіцером СБУ.

Друг Віталія Микола Козуб пригадує:

Ми дружили зі школи, бо в садочки ходили різні. Разом займалися спортом, їздили на різноманітні спартакіади. Віталій дуже любив спорт, і хоча ми виросли різні за зростом – я 165 см, а Віталій – 180 см, проте підтримували один одного завжди і в усьому, особливо на змаганнях. Ми закінчили школу з різницею в один рік, тому я перший пішов навчатися до автошколи в Переяславі. Віталій, іноді прогулюючи школу, також приїжджав у Переяслав, де ми з ним мали змогу навчатися карате. Невдовзі ще із одним товаришем утрьох побудували під лісом справжнє футбольне поле на одному лише нашому ентузіазмі. Батьки Віталія на той час переїхали жити до села Пологи Вергуни, а він залишився у своєї бабусі Галі в Ташані, аби закінчити навчання у школі. Бабуся була бойова, але справедлива, саме таким був і Віталій. Він був у всьому найкращим серед нас. Далі в кожного розпочалося сімейне життя. Був випадок, коли я один раз за все життя став донором, аби врятувати дружину Віталія Вікторію після важких пологів і згодом став хрещеним батьком їхньої новонародженої донечки Лесі. А десь перед початком широкомаштабної війни  вже Віталій та Вікторія допомогли зібрати необхідну суму грошей на лікування моєї дружини від ускладнень ковіду. Ми не знали тоді, що бачилися востаннє...

Із 24 лютого 2022 року Віталій воював у гарячих точках Київщини, а згодом і Чернігівщини. За багатолітню відданість військовій справі та зразкове виконання громадянського обов’язку щодо захисту Батьківщини Віталій Краснюк удостоєний числених прижиттєвих нагород та відзнак, серед яких:

• Медаль за участь у антитерористичній операції;
• Пам’ятний знак "Революція Гідності";
• Пам’ятний знак "Департаменту захисту національної державності";
• Медаль "За жертовність і любов до України";
• Пам’ятна медаль "Герой України Генерал-майор Кульчицький С.П."
• Медаль "За оборону гори Карачун".

10 березня 2022 року під час бойового завдання поблизу села Гаврилівка на Чернігівщині Віталій Краснюк загинув разом зі своєю групою, зупиняючи колону рашистських танків. Він так і не дізнався про присвоєне звання майора... Їх похоронили місцеві за наказом росіян і лише через місяць після смерті Віталія перепоховали у рідному селі Ташань, де він хотів побудувати новий будинок та прожити решту життя зі своєю дружиною Вікторією, донечками Олесею та Ярославою.

Указом Президента №436 від 23.06.2022 року Віталій Краснюк нагороджений орденом "За мужність" посмертно. Святійший Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет нагородив майора СБУ Віталія Краснюка Орденом Рівноапостольного князя Володимира посмертно.

Друг Віталія Юрій Коржов розповідає:

Познайомилися із Віталієм у січні 2015 року у Краматорську, де він проходив службу. Вразила його енергія, бажання зробити все, навіть більше, для перемоги, забезпечити підрозділи  (а він був куратором ДУК Правий сектор) усім необхідним: зброєю, боєкомплектами, провізією, речами. Неодноразово брав участь у бойових зіткненнях, затриманнях озброєних колаборантів. Із 2018 року, повернувшись до Києва, продовжував навідувати побратимів на Сході уже як волонтер. Пригадую із якою повагою ставилися до нього хлопці ДУК ПС під час наших приїздів. Так ставляться до легендарних воїнів. Псевдо "Сокіл" знали і друзі, і вороги. Віталій мріяв перетворити рідну Ташань у патріотичне, квітуче село. Незадовго до початку широкомасштабної війни Сокіл сказав: "Знаю, війна буде. Знаю, загине багато українців. Але ця війна неминуча, тільки так – перемогою над цим споконвічним ворогом – може постати дійсно вільна, сильна, незалежна Україна. Навіть, якщо я й загину у цій війні...Колись у Краматорську, проводжаючи волонтерів із Переяславщини, Віталій попросив: "Якщо загину, поховайте в Ташані". На жаль, так і сталося. 10 квітня 2022 року він знайшов останній спочинок у рідній ташанській землі, поруч зі своїми пращурами.

Донька Олеся – спадкоємиця талановитого, наділеного прекрасним почуттям гумору актора, патріота, безстрашного воїна присвятила татові вірш:

Тату милий, тату рідний, тату, наш герою.

Тиха річка, синє небо плаче за тобою

Плаче бідна моя мати, на серці руїни

Ти життя своє поклав за волю України

В бою краще умирати, ніж в кайданах жити

І за смертю своєю просив не тужити

Як же, тату, не тужити? Як нам далі жити?

Ми завжди тебе, рідненький, будемо любити

Війна скоро закінчиться, виросте калина

Усміхнеться і засяє ненька Батьківщина

Скажуть: "дякую" тобі люди наші світлі