Київщина пам’ятає: Назар Заліток зі Ставищенщини віддав життя за Україну

Назар Заліток

5 червня 2022 року стрілець-зенітник мотопіхотного батальйону в/ч 0409 старший солдат Назар Заліток загинув у Донецькій області

Назар народився в сім’ї звичайних робітників у селі Любча на Ставищенщині. Із 14-ти років, залишившись сиротою, перейшов  під опіку рідного дядька Ворони Юрія Івановича. У 2003 році закінчив 9 класів Гостромогильського НВК, а згодом вступив до Київського технікуму легкої промисловості, де отримав освіту за спеціальністю "механік швейного обладнання". Після закінчення технікуму працював різноробочим.

Мужнього хлопця вабила служба у війську, тому в 2014 році він підписав контракт і вступив до лав Збройних сил України. Маючи військовий та бойовий досвід, Назар із перших днів повномасштабної війни став на захист Вітчизни. У боях на Донеччині батальйон накрила ворожа артилерія. Урятуватися майже нікому не вдалося, бо їх розташування здали місцеві зрадники. Назару було лише 34...

Двоюрідний брат хлопця згадує:

Назар був великим мрійником та мав дуже багато життєвих планів. Він допомагав всім доброю порадою в різні моменти, до людей завжди ставився з повагою, але не любив підлості та зради, мав велике серце. На війну пішов дійсно зі своєї волі, бо знав: якщо не він, то хто? Назар мав багато друзів, він ніколи не залишив у біді нікого. На жаль, таких людей мало...

Загинув не лише великий мрійник, а й філософ, дослідник, який любив життя, шукав своє місце у ньому, цікавився історією рідного краю: "Минуле жаліє за втраченим, майбутнє мріє про знайдене і лише час все розкладає по сторінках..." Із його дописів у соціальних мережах стає зрозуміло, що був він глибоко самотнім на цьому світі, але не скаржився на самотність, а навпаки цінував її:

Маленька вечеря, як завжди, наодинці з природою і своїми думками. Я часто помилявся раніше, думаючи, що самотність – це погано, насправді тепер я впевнений, що найприємніше в житті – залишатися далеко від людей, обдумуючи наступний день під щебетання птиць і розуміючи, що в такій гармонії не знайдеться того, хто буде вставляти недоречні фрази або й зовсім робити постидні речі. Усе життя я уявляв себе далеко від дому, але зараз пишаюсь тим, що живу сам на віддалі від людей. Багато кому дивно, коли подобається самотність, а я скажу, що це прекрасно, коли є куточок, де тобі не будуть заважати й де ти вирішиш кожну, навіть складну задачу без пустих коментарів і безглуздих ідей. Тепер я розумію, що Рай там, де нема нікого, крім тебе.

Усесвіт думок та розмислів, пошук власного місця сили, біль і тривога за майбутнє та теперішнє  рідної землі, небайдужість, яка зрештою і привела його на шлях захисту та самопожертви – ось далеко неповний підсумок дослідження філософських роздумів зі сторінки Назара Залітка в соціальних мережах, яка тепер назавжди залишиться відкритою...

"Ми багато розмовляємо про політику і чистоту нації, але зовсім не знаємо історії. Ми повалили пам'ятники Леніну, але залишили Володимира Великого, роблячи з нього майже святого, хоча він убив десятки тисяч людей за те, що вони не хотіли бути християнами. Арка Дружби Народів, яку деякі розумні люди називають ярмом Українського Народу – це місце, де був поставлений перший хрест 4 тисячі років тому, коли хрест ще й не був сиволом релігії, а означав перехрестя світів у шумерійської нації. Царський сад, який знають люди, називався Драконовим пагорбом і йому поклонялись прохожі народи, що подорожували по Дніпру. Доки ми не узнаємо своєї історії, доки й не будемо мати ніякого майбутнього.

Ми завжди залишаємо слід у нашому маленькому світі, емоції, які отримуємо це енергія, наш зір і слух – це неймовірна величина даних, яка пересувається за мілісекунди по нейронах нашого тіла і коли наш емоційний стан позитивний – ніяка хвороба не зможе зруйнувати організм. У житті головне виділяти час на те, щоб лікувати свою душу, так як вона лікує тіло.

Cьогодні прогулявся околицями села і зрозумів, що наші люди всі одинакові, навкруги звалища на полях покинутий пластик, який будуть видихати наступні покоління, хтось одягає вишиванку і часто розказує, що треба любити Україну, а сам на неї плює. Раніше я вірив у нашу державу, але зараз я впевнений – усе це базікання про патріотизм не коштує нічого, доки ми плюємо під ноги і на навколишній світ.

Не можу зрозуміти, чого наші люди наскільки байдужі один до одного. Із першого дня війни і по теперішній час наживаються один на одному і просто плюють в лице своєї держави, інші сидять перед телевізором, зазомбовані експертами, які кажуть, як далеко ми просуваємся, але ніхто не розуміє, що якщо ми не станемо дружньою нацією – ми зникнемо не тільки як країна, а і як люди..."

Вічна слава герою, який віддав життя за свободу та незалежність України!