Київщина пам'ятає: Олег Юрченко загинув смертю хоробрих поблизу Бахмута

Загиблий Олег Юрченко

Світлій пам’яті майора ЗСУ, українського громадського діяча, справжнього патріота Олега Юрченка на псевдо "Кий" присвячується

Є воїни, лицарі, звитяжці з такими біографіями, ніби прожили не одне, а десять життів, бо встигли надзвичайно багато зробити. І, на превеликий жаль, ще багато-багато не встигли через трикляту війну, бо вона, як правило, забирає найкращих. 2 січня 2023 року до Небесного Легіону Героїв приєднався Олег Володимирович Юрченко – український громадський активіст, майор Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, член Спілки української молоді, співорганізатор Всеукраїнської дитячо-юнацької патріотичної гри "Сокіл" ("Джура"). 

Народився Олег 20 квітня 1977 року в селі Тростинка Васильківської громади Обухівського району на Київщині. Там же, у Тростинці, у 1994 році закінчив середню школу. Перший військовий вишкіл здобував у бригаді морської піхоти в Криму в 1995-1996 рр., став відмінним снайпером. Протягом 1998-2000 рр. працював у правоохоронних органах України.

В Академії водного транспорту (нині Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного) здобув професію юриста (успішно закінчив навчання у 2006 році). Після цього почав займатися підприємницькою діяльністю. Одночасно був громадським активістом, провідним членом Спілки української молоді в Україні. Дружна, велика родина Юрченків – і батьки, і діти – брали участь у численних організаційних таборах, мандрівках, вишколах та акціях. Два сезони: 2000-2001 та 2005-2006 рр. Олег очолював сумівський осередок Києва, а в 2007-2009 рр. виконував обов’язки Скарбника Крайової управи СУМ в Україні.

Свого часу Олег Юрченко входив до керівництва Центру національного відродження імені Степана Бандери, курував організаційні та господарські справи, а також був постійним учасником та організатором акцій Світового ювілейного комітету. Член ОУН (бандерівці) із 2010 року, перебував на посадах члена Теренового Проводу ОУН (б) та під псевдо "Щасливий" виконував спеціальні доручення при Проводі ОУН (б).

Олег Юрченко був активним учасником Помаранчевої революції та Революції гідності. У складі 4-ї козацької сотні під час протистояння з "Беркутом" отримав поранення, а відновившись, із 2014 року перебував на керівних посадах в Службі безпеки України. Із 2016 по 2018 рік працював у Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області, на одній із найважчих ділянок, бо не звик шукати легкої роботи.

Нагороджений:

• орденом "За мужність" III ступеня (20 лютого 2019) — за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, плідну громадську та волонтерську діяльність;
• ювілейною медаллю "25 років незалежності України";
• відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції";
• медалллю "За жертовність і любов до України" Православної церкви України;
• почесною відзнакою Спілки Української Молоді в Україні "Хрест сумівця-бійця" (2021) — за оборону Української Держави, утвердження її Соборності, за вірність та посвяту гаслу "Честь України — Готов Боронити".

Кілька років цивільного життя пропрацював керівником безпеки енергетичної компанії TIU Canada. Із початку повномасштабного російського вторгнення в Україну виконував завдання на командних посадах. У запеклому бою поблизу міста Бахмут на Донеччині  2 січня 2023 року Олег Юрченко загинув смертю хоробрих... 8 січня 2023 року на Майдані Незалежності попрощалися із загиблим героєм Олегом Юрченком.

Отець Петро Жук виголосив прощальну промову:

Тихо спи, без тривог…Що би могла розповісти нам бруківка на Майдані Незалежності, якби цей камінь умів говорити. Скільки би слів і спогадів вже новітньої нашої історії він би міг донести в серця і уми кожного, хто ступає на цю площу. Скільки славних подій, хвилин радості переживалося на цьому місці. Але водночас, скільки сумних прощань ми відбули ось на цьому місці під звуки пісні "Пливе кача". Скільки людей стояли тут, на цьому місці, рівно ж, подібно, не зважаючи на мороз і холод, на страх і небезпеку… Славетна ця площа! В її історії багато вписано речей, імен і, напевно, її історія зафіксує ще одну сторінку, ще одне імʼя, і ще один подвиг життя. Бо сьогодні і не даремно тут, в серці України, на Майдані Незалежності, ми вшановуємо Героя України, нашого друга, побратима, воїна, батька, сина. Вірного, доброго і справедливого Сина України, нашого друга Олега Юрченка. Це ще одна сторінка, яка буде вписана в історію не тільки нашого народу, але й в історію протистояння добра і зла, світла і темряви.
Ми сьогодні прощаємося зі справді Великою Людиною. Я думаю, що тут зібралися люди, яким я не відкрию нічого нового про Олега, бо всі слова, які можна сьогодні сказати – ми всі знаємо їх, бо знали його. А кожен, хто став на дорогу його життя, може з чесністю і правдою, поклавши руку на серце, сказати: "Прощаємося з Великою Людиною, справді Героєм". Його героїзм не почався в 2014-му році, його героїзм не почався з моменту повномасштабного вторгнення. Його героїзм, його велич як людини, як патріота, сина України почався з моменту, коли він прийняв у своє серце, розвинув, плекав і жив любовʼю до свого народу, ось до цієї бруківки, цього міста, цієї держави. Його героїзм був швидший за багато інших, бо він зумів бачити і любити те, що ще багато наших громадян не навчилися любити: любити свою землю, любити свій народ. Яка була його любов?
Колись, як запитали Блаженнішого Любомира, що означає любити Україну, він сказав: "Це є дуже легко сказати: люби український народ. Але дуже тяжко сповнити". Якщо ми хочемо сьогодні побачити, як треба любити, то потрібно вдивитися в Друга Олега. Він вмів любити. Він любив своїх батьків, які вклали в нього любов до свого краю – вона ж не просто так взялася, вона була закладена зі словом матері і батька, вона виховувалась, плекалася. А він в ній зумів набрати стільки сили! І віримо, що напевно, та сила його любові походила з тої української козацької землі, із нашого київського краю, із нашої Наддніпрянщини! Зрештою, тому, коли візуально на нього подивитися, він – козак! Він був козаком за духом. Його сила походила з його переконання, із його любові. Його любов була дуже дієва і практична. Думаю, про це Людмила (дружина) може більше сказати. Ми сьогодні ховаємо Героя, який любив свою дружину і подарував Україні 5 дітей. Він міг любити! Він любив дітей і тому так багато з нас, які дивилися на нього, на його сімʼю, по-доброму заздрили, як він як добрий батько вміє так їх всіх збирати до себе, так притуляти, так любити.
Його любов була дуже дієва. Він був добрим сумівцем. Він прийшов у дорослому віці до Спілки Української Молоді і, знаєте, не став просто одним із нас, а взявся до тяжкої, буденної, щоденної роботи. І коли я дивився на Олега, то в його служінні своєму народові, в ОУН і в СУМі, сповнялися слова славного Митрополита Андрея Шептицького, який казав: "Не в голосних гаслах любов до України, а в повсякденній, тяжкій буденній справі". У тих справах і ділах, які звершував він, була його любов до нас, до своєї сімʼї й до своєї України. Чи можна було ту любов закрити? Ні! Тому зовсім не було дивно, що людина, яка має стільки любові до свого народу, не могла стояти осторонь у найменших процесах, які повертали цьому народові гідність і достоїнство.Тому на цій площі він був і під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності. Це сюди він приходив, тут плекав і своїм прикладом, словом і присутністю давав сили, підтримку, і зрештою це тут пролилася його кров від своїх зрадників, колаборантів і прибічників уряду Януковича. У чому проявлялася його любов? У гідному офіцерському служінні достойного патріота та сина. Але він не просто служив в армії, він як справжній виховник СУМу – виховував. Це він ніс світло правди патріотичного виховання на Луганщину, це його "Джура" запалювала і дарувала любов і світло багатьом молодим хлопцям і дівчатам до свого народу і своєї землі. Це він своїм словом і прикладом реставровував уми і душі молодих хлопців і дівчат. Це він, молодий офіцер, віддавався служінню своєму народові, навіть дуже часто жертвуючи своєю увагою і часом своєю сімʼєю.
Отакий був Олег. Повним любові.
І з цього випливає колосальний героїзм. Зверніть увагу, дорогі друзі і подруги, дорогі брати і сестри, отут ховається ключ нашої перемоги і сили! Наша перемога і сила полягає не в ненависті до ворога (бо ненависть нищить, вона випалює, вона знищує того, хто її носить), наш ключ і сила полягає в любові: до свого краю, до своєї землі, до своєї мови, до своєї культури і до свого народу. Це та любов до дружини, п’ятьох дітей, до мами, давала йому сили йти і боронити. Захищати навіть силою і даром свого життя, яке він поклав як велику жертву. Задля нас, задля свого майбуття, своєї України і всього того, що він любив. Ми сьогодні в центрі України прощаємося з образом любові достойного сина українського народу. Нам, Друже, буде дуже бракувати Тебе. Нам буде бракувати усмішки, нам буде бракувати в СУМі підтримки і впевненості, яку Ти дарував. Тебе буде дуже бракувати сімʼї і родині. Тебе буде бракувати українському народові. Але ми віримо і знаємо, що в світлі Божого слова, сьогодні той, хто сповнив обовʼязок любові переходить від смерті до життя. Ми сьогодні, дорогі в Христі, не прощаємося з Олегом, ми його відпроваджуємо в місце вічної радості. Повірте, так як Ісус Христос сказав, що немає вияву більшої любові, ніж віддати своє життя. А це означає, що сьогодні Господь з тисячами, а можна так і сказати, що в світлі цілої героїчної історії нашої боротьби і нашого народу, зустрічає його там в принебесних чертогах своєї слави. Там зустрічають його достойні козаки, повстанці і герої, там зустрічають його ті побратими, які віддали своє життя. Сьогодні Олег єднається з героїчною і минувшиною, і майбутністю нашого народу. Бо їхня жертва дозволить нам сповнити те, чим було і окреслено все його життя: виховувати, навчати любові до своєї землі і свого народу. І це не голосні слова, це не голосні гасла. Це реальність життя однієї людини. Бо життя і світло з однієї людини проганяє темряву.
Дорогі в Христі, ми сьогодні скорбимо і плачемо, бо маємо за що плакати. Але ми сьогодні і гордимося, що на вівтар Божої слави великої жертви любові приходить достойний син українського народу. І тому в світлі віри, я вірую, що боротьба Олега буде продовжена. Бо він там в небесному царстві разом з воїнами архистратига Михаїла, Небесною Сотнею і тисячами інших буде молити Бога, щоб дарував нам сили і натхнення, мужність і відважність вистояти, перемогти, вигнати ворога з нашої країни, утвердити правду, справедливість, гідність і достоїнство свого народу, сповнити все те, задля чого жив і задля чого віддав своє життя Олег. Ми сьогодні отримуємо ще одного заступника і ангела. І нехай задля його молитов великої жертви Господь прийме його душу. Прийме задля сповнення союзу любові. А ми, прощаючи його, будемо продовжувати шлях боротьби і нехай в цьому шляху сповняться всі наші добрі бажання. І я думаю, що у нас одне спільне велике справедливе добре бажання, щоб сповнилася і прийшла хвилина нашої перемоги, миру і справедливості. Вічна Тобі памʼять, Друже. Прощаємось з Тобою, гордимося Тобою. Прощаємо Тебе словами, як сумівця: "Тихо спи, Друже, без тривог, бо з нами Бог, бо з нами Бог…"

Поховали Олега на малій батьківщині, в селі, де він народився. Без батька залишилися п’ятеро дітей, без коханого чоловіка – згорьована дружина, без вірного товариша – рідні і близькі, численні друзі, побратими та куми. Кожен з них має що згадати, про що розказати, бо Олег залишив у їхньому житті незабутній слід. І кожна розповідь, кожен спогад додає все нові і нові штрихи до портрета незламного бійця, вірного і щирого патріота України Олега Юрченка.

Віктор Рог, редактор газети ОУН "Шлях перемоги":

Майор Олег Юрченко "Кий", друг "Щасливий" прожив героїчне життя. Без високої патетики і пафосу, без демонстративної показухи і лицемірного кар’єризму. Чомусь у нас героями прийнято вважати тих, хто отримав відповідні державні відзнаки (наприклад досі такі відзнаки мають, тавра ніде ставити, патентовані українофоби), героями вважаємо тих, хто віддав життя в бою за Україну…
А в Олега все свідоме життя, скільки я його знав, було героїчним. Адже як інакше можна назвати оцю щоденну офіру і працю для української справи? Офіру часу і ресурсу батька багатодітної родини, офіру і працю в Спілці Української Молоді і Організації Українських Націоналістів, в сфері національно-патріотичного виховання, в органах державної безпеки та в лавах Збройних Сил України, офіру під час Помаранчевої революції і Революції Гідності, пов’язану з ризиком для життя, офіру під час виконання спецоперацій в часі російської агресії…
Я мав честь працювати з Олегом в Центрі Національного Відродження, ми брали участь в багатьох заходах, багатьох акціях, об’їздили неодноразово вздовж і впоперек всю Україну. І якби так в кількох словах найвлучніше окреслити його глибинну сутність, то це була людина конкретики, людина справи, людина відповідальності. Узірець донцовської тріади "Мужність, шляхетність, мудрість". 
Не видно було Олега на високих трибунах чи в почесних президіях, він не рвався до мікрофона і не шукав теплих посад. Там, де було треба копіткої наполегливої тривалої праці, праці на результат – там був Олег. Справжній героїзм не подібний до миттєвого спалаху, як вважає більшість. Кинутися з пляшкою напалму під танк… Подвигу передує період системного накопичення.
За останні півроку на Майдані я прощався з трьома близькими побратимами: Олегом Куциним, Андрієм Жоваником та Олегом Юрченком. Всі вони загинули в боротьбі як герої. Але і життя їхнє було героїчним, наповненим працею, боротьбою, чинами. Вони не лише проголошували націоналістичні кличі, вони не лише сповідували ідеологію націоналізму, вони тривалий час вперто і послідовно, переважно "контра спем сперо", серед нерозуміння і насмішок, через перешкоди, погрози і загрози втілювали їх в життя.
Там, за недосяжним обрієм священного героїзму, Олег зустрінеться зі своїми наставниками, соратниками, послідовниками, залишивши нам урок і заповіт чистого служіння і вірності ідеї до останнього подиху.

Голова Правління Інституту української політики Олексій Усачов теж поділився спогадами: 

Із великим сумом сприйняв звістку про загибель Олега Юрченка. Це трагедія для сім’ї та втрата для України. Людина-воїн, полеглий у війні зі смертельним тисячолітнім ворогом. Хоча міг би жити, як і багато інших українців, які до останнього не вірили в можливість такої страшної війни. Але Олег не відступив та рішуче воював до останнього подиху. Познайомились ми задовго до війни, коли його праця була дуже й дуже віддалена від військової справи. Він поєднував у собі найкращі риси справжнього українця: був веселий та діловий, простий у спілкуванні та скрупульозний у справах, справжній господар. Будував сім’ю та будинок, забезпечував життєдіяльність Центру національного відродження імені Бандери та готувався до широкої громадської роботи з національно-патріотичного виховання молоді, в чому мав значні успіхи. Мені важко без суму думати, що такого унікального чоловіка вже немає з нами. Але вірю, що найкращі риси понесуть у майбутнє його чудові діти, а дружина та рідні знайдуть у собі сили пережити важке горе. Ми всі збережемо добру пам’ять про Олега Юрченка та його вагомий внесок в українську справу і перемогу.

Ігор Лісодід:

Із Олегом познайомився у Центрі національного відродження ім. Степана Бандери 2007 року. Для мене Олег був українцем нової генерації молоді — природня поведінка, доброзичливість, вміння жартувати, відсутність совєцької пихатості чи лукавства. Невдаваний патріотизм, який проявлявся тоді, коли цього потребували обставини. Тоді Олег займав позицію оборони принципів й українських цінностей. Саме через такі риси характеру створювалося сприятливе підґрунтя для довірливих взаємостосунків й спільної співпраці з тими, хто мав подібні погляди, або не  переходив межу дозволеного у ставленні до України. Із Олегом не спілкувався про його службу й працю у правоохоронній системі, але з погляду сьогодення, із огляду на закладені Богом, батьками й СУМом чесноти, риси характеру, стає зрозумілим, чому Олег не зміг працювати в совковій за суттю, із присмаком ворожості правоохоронній системі, як до Революції Гідності, так й після, вже з приходом молодих регіоналів до важелів керування українською державою. Це є символічним й сповна характеризує побратима – українське не вживається з антиукраїнським.
Я бачив в Олегові значний потенціал українця державника, тому на його Дні народження, здається у 2008 році, я окреслив позитивні риси й зробив наголос на потенціалі, який він мав. Тоді я побажав: Олег має вроджені й набуті властивості, чесноти, які допоможуть посісти йому державну посаду, та зробити гідний внесок у державотворення України. Важливим для мене було те, що попри свій потенціал, Олег обрав у житті не заробітчанство й кар’єру, а справи, які вкладалися у русло державотворення, такі, як національне виховання  дітей та молоді за допомогою громадських молодіжних організацій, активна участь в революціях, праця й служба на державних посадах в обороні державності України після Революції Гідності.  
Олег загинув у війні, в обороні України й її суверенітету та територіальної цілісності. Це вчинок українця, який присвятив власне життя за для мертвих, живих й ненароджених українців, які виборювали незалежність вчора, боронять Україну сьогодні й які мають народитися завтра. Для мене й переважної більшості українців, Олег є героєм й взірцем. Вірю, що пам’ять про Олега мусимо зберегти для майбутніх поколінь.

Макар Максим, військовослужбовець ЗСУ:

Із Олегом Юрченком познайомився перед Помаранчевою Революцією, а спільна участь в ній зробила нас побратимами. Не було таких знакових подій в новітній історії України, де б Олег не приймав активну участь і залишився в пам'яті як відданий патріот своєї Держави та Народу. При цьому вражала його безмежна любов до сім'ї та готовність допомагати друзям, двері дому Юрченків були завжди відчинені для них. Його енергії вистарчало на всіх. Під час Революції Гідності Олег постійно був в перших лавах найнебезпечніших напрямків, і так було протягомі всієї війни. 2022 рік розділив нас в просторі та часі різними ділянками фронту, де він воює дізнався вже після загибелі. Спочивай гідно в Пантеоні Воїнів, друже...

Іванна Кобєлєва:

Олег Юрченко, ти – один з найкращих. Наш кум, наш друг, той, хто завжди допоможе, підтримає і порадить. Один з тих, хто творив нашу сумівську спільноту. Взірець для всіх. Шкода, що ми так мало робили селфі. Є одне з фестивалю "Мовосфера", який ми організовували восени 2021-го, щоб популяризувати українську мову. Як завжди, Юрченки дуже допомогли і зорганізували цілу локацію фестивалю. І ще й напоїли всіх чаєм і нагодували пиріжками. Востаннє ми бачились напередодні вторгнення. Тоді, як у фільмі "Не дивіться вгору", ми зустрічались з друзями. Тривожились, сміялись і грали в настільні ігри з дітьми. І пам’ятаю, як на запитання, чи буде вторгнення, Олег сказав: "Якщо хтось каже, що хоче вас вбити, то краще цьому вірити". Щоб бути готовим. А потім Олег пішов у військо і я його не бачила. Олег Юрченко загинув у районі міста Бахмут 2 січня, захищаючи свободу і незалежність України. Однак він завжди житиме в наших серцях. У мене просто немає слів від цієї новини. Та ми не повинні мовчати про таких світлих і відданих Україні людей. Ми маємо про них говорити, щоб про них знали, щоб вони були прикладом для наступних поколінь, щоб все це було не даремно. Трохи більше тижня тому я дзвонила Люді і казала, що як шкода, що цього року ми не можемо зібратись у них 25 грудня, щоб відсвяткувати день народження Устима. Майже щороку у цей день ми збирались великим товариством в Юрченків. І для нас всіх Олег був завжди взірцем батька і чоловіка. А дім Юрченків – прихистком. Скільки з нас може сказати, що ми жили в Юрченків? Чимало! Ми там жили 10 років тому, якраз тоді, коли й Віка, Сашко, Гриць, пані Оксана. І ще "Фолькнери". Із кимось ми розминулись. І для усіх став у пригоді гостинний дім Юрченків. І усіх об’єднав. На Майдані Олег був у 4-й козацькій сотні, а в найважчий період її очолював, був поранений. Люда тоді була вагітна Христинкою, їхньою п’ятою дитиною. І які ми були всі раді, що він вижив після тих жахливих днів 18-20 лютого. Олег був одним із перших, кого я записувала для проекту Українського інституту національної пам’яті "Майдан: усна історія". Ми тоді проговорили дві години, в УІНП мають бути ці записи. Олег дуже любив своїх дітей, і ми завжди захоплено спостерігали за методами його виховання та розважливістю. Устиму було щось 2,5 роки, коли ми робили осередковий наметовий табір у Трахтемирові. Олег ніс його на плечах, а Устим без упину запитував "Тату, куди ми йдемо? Тату, ну куди ми йдемо?", а Олег спокійно йому пояснював. Ми захоплювались, як Олег з Людою виховують своїх п’ятьох дітей в українському дусі, творчими, вільними. Вони не переходили на російську навіть у цілковито зросійщеному шкільному середовищі ще до Майдану, коли все було дуже печально і надії було мало. Ще напередодні Майдану Олег організував у Щасливому гурток дітей і тренував їх. Він був співорганізатором "Джури", зокрема на Луганщині, де довго працював після Майдану. І в найскладніші часи він вірив в Україну і все робив для неї. Коли він працював на Ярвалі, ще до Майдану, то завжди давав нам приміщення на всякі заходи. І я тільки нині дізналась, що там завдяки допомозі Олега почалася Фольк-студія "Правиця", куди вже значно пізніше ходила моя донька. І я дивлюся давнє відео, де Олег грає на гітарі і співає разом зі своєю найстаршою донькою Олесею, і не можу стримати сліз. У цьому світі має бути справедливість. І вона полягає у тому, що чудова сім’я Юрченків має бути щасливою, а ворог має бути знищений. Олег Юрченко – назавжди Воїн, Герой, Великий Лицар. Громадський діяч, сумівець, майданівець, захисник. Гартуйсь, друже! Дякуємо за все!

Оксана Зарецька:

Стрічка майорить дописами про Олега Юрченка, Олега усміхненого, веселого, живого… Познайомилися ми з Олегом на виборчій дільниці в Києві в 2004 році. З першої хвилини спілкування було зрозуміло, що Олег не відступить перед несправедливістю, що додавало і мені хоробрості. Потім виявилося, що це не випадковість, ми вже обоє належимо до однієї організації – Спілки Української Молоді в Україні, просто ще не довелося перетнутись. Я переважно з дітьми при церкві, а в них Олеся була ще дуже маленька. Тепер Помаранчева революція видається нам карнавалом, а наша тодішня боротьба – грою, Однак, саме в той час почала гартуватися гідність і незламність української нації! Олег випромінював велику силу, яка запалювала інших. Коли зустріла його у козацькій сотні на Революції Гідності, почала ревти: "На кого ти покинув Люду вагітну і чотирьох дітей?", а він спочатку нагримав на мене, щоб не ревла, а потім усміхнувся у козацькі вуса. Дякую Богові, що мала щастя знати тебе! Такі, як ти, не гинуть, а лише змінюють підрозділ з земного на небесний!

Олександр Мацепура:

Ще вчора, 2 січня, о 6:40 ранку, ми з Олегом вітали один одного з Новим Роком, а сьогодні прийшла сумна звістка про те, що мій Друг, Олег Юрченко, загинув смертю Героя під Бахмутом. Наша дружба і співпраця почалася в 2005 році на Ярославовому Валу, 9 (у цьому будинку виходить газета ОУН "Шлях Перемоги", яку започаткував Степан Бандера). Не спроста Олег був керуючим адміністратором цього офісу, бо Він був справжнім Патріотом, який любив Україну і яку пішов боронити і від українських олігархів на Майдані, і від москальської пошесті на Донбасі. Я пам’ятаю кожну нашу зустріч і у спільній справі, і під час його командування Сотнею на Майдані, і під час його роботи в Новоайдарській ВЦА, де на його прохання моя компанія впровадила близько десяти благодійних ІТ проектів, в школах. Олег був щирим і чесним у відношеннях з друзями і звичайними українцями і непримиримим до ворогів України і Українського Народу, як місцевих доморощених, так і російських загарбників, тому він весь час, починаючи з 2014 року на військовій службі і зі зброєю в руках на захисті Свободи і Незалежності України.
Вічна світла пам’ять тобі, Друже Олеже, Патріоте України!

Анастасія Михальченко: 

Сьогодні прийшла сумна новина – біля Бахмута, виконуючи бойове завдання, загинув наш друг Олег Юрченко. Кажуть: герої не вмирають. Так, це правда, вони не вмирають, герої гинуть у боротьбі. Олег поліг в боротьбі з відвічними ворогами України – московитами. Він віддав за волю України найцінніше, що мав – життя, хоч міг спокійно поїхати разом з сім’єю у мирну Польщу, бо був батьком п’яти прекрасних дітей. Але його патріотизм завжди був дієвий, а не теоретичний, тому теплий домашній затишок Олег змінив на холодний окоп, щоб гнати московитів з української землі. На жаль, війна забрала цю прекрасну непересічну людину. Олег повертається додому на щиті, та він повертається непереможеним воїном світла.
Світла пам’ять і шана герою! Сумуємо...

Андрій Ковальов:

Просто не віриться! Не можуть гинути такі світлі і добрі козаки! Під Бахмутом геройською смертю загинув майор Олег Юрченко! Активіст СУМ в Україні, український націоналіст, активіст Самооборони Майдану, люблячий сім’янин, багатодітний батько. Ми певний час разом працювали з Олегом. Майже щоденно незмінно зустрічалися у їдальні на Шовковичній. Багато говорили, дискутували. Він був людиною надзвичайно інтелігентною, ерудованою і освіченим. Принциповий захисник України і всього українського. Він завжди був на передньому краї боротьби за Україну. На фронті з 2014 року. Був нагороджений Орденом "За мужність". Від початку повномасштабної російської агресії знову у строю і на фронті. На таких, як Олег, тримається Україна. Ми втрачаємо щоденно кращих. У Олега залишилися дружина Людмила і п’ятеро дітей.
Царство небесне! Вічна слава і вічна пам’ять воїну Олегу!

Алла Мустеца:

Щодня море крові і сліз... Дуже висока і страшна ціна Свободи України... Серце плаче... На Бахмутському напрямку загинув Олег Юрченко. Напевно, наймудріша і найсвітліша людина, яку я знала. Ми познайомилися в Новоайдарі, Олег тоді був заступником голови військово-цивільної адміністрації. Тоді він нам дуже допоміг і з того часу завжди підтримував. Все його життя – це любов до України, Бога і своєї родини. В Олега залишилися дружина і п’ятеро дітей.. Друже, спочивай з Богом. Вічна пам’ять і Слава Герою!

Я ще не можу написати багато, адже стільки всього хочеться сказати, а думки плутаються. Стільки різних емоцій зараз в душі, але найбільше вони про любов. Я коли мимохіть думала про те, що з Олегом може щось статися, то боялася, що мене захлесне ненависть. Але ні, мене огортає такою хвилею вдячності і любові... До вас, дорогі наші люди, наші друзі! До всіх, хто лишить про Олега добру пам’ять і передасть її іншим.
Колись одні з наших чисельних кумів сказали таку річ: "Ми вам зробимо добро, а коли ви зможете – комусь зробите добро. І так добро помножиться". Для нас це було завжди орієнтиром. Тож дякую, Мирослав Симчич і Катя, за цю науку і добрий старт. Ось так і тут, комусь може Олег якусь добру зернину засіяв, а вона проросте і вродить.
Я навіть не відчуваю ненависті до ворогів. Просто гіркий смуток, бо знаю, що вони скоро стануть гноєм, чим і є по суті, але смуток тому, що, на жаль, з собою ще не одного Воїна Світла заберуть. А ще відчуваю неймовірне тепло і якийсь щем за тими хлопцями, які лишилися зараз без командира і теж осиротіли. Тож раптом хтось знає їх – передайте мої теплі обійми. Обіймаю вас усіх, дорогі наші Люди, бережіть себе і хай вас оберігають ваші янголи без спочину.

Колектив інформаційної агенції "Моя Київщина" глибоко сумує з приводу загибелі непересічного українця, безстрашного захисника, патріота Олега Юрченка та висловлює щирі співчуття родині і близьким. Вічна і вдячна пам’ять Герою!