Київщина пам’ятає: Роман Кияниця з Обухова загинув на Донеччині
Солдат, кулеметник 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 72-ї ОМБр Роман Кияниця "Борода" загинув 4 березня 2017 року поблизу населеного пункту Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області
Роман Вікторович Кияниця народився 10 травня 1992 року в місті Українка Обухівського району Київської області та був єдиним сином у родині. Деякий час родина проживала в селі Макарівка Обухівського району, згодом переїхали до Обухова. Батько Віктор Григорович працює старшим оператором котельні на ПрАТ "Енергія", мама Лариса Станіславівна також працює на ПрАТ "Енергія" апаратником ХВО.
1999 року пішов Роман у перший клас Обухівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №3. Роман ріс звичайним хлопцем, допитливим та цікавим, дуже любив життя, поважав та допомагав батькам. У дитинстві захоплювався риболовлею, ганяв м’яча. В юнацькі роки йому подобалася автомобільна справа, із 12 років хлоцець уже керував автомобілем. Після закінчення 9-ти класів із 2007 по 2010 рік навчався в Професійному ліцеї міста Українка, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів, електрозварювальника.
На строкову військову службу юнак був призваний 28 жовтня 2010 року. Службу
проходив у місті Севастополі у ВМС України на фрегаті U130 "Гетьман Сагайдачний". Відслуживши,
26 квітня 2012 року звільнився в запас.
У цивільному житті Роман працював слюсарем із ремонту автомобілів, але військова
служба кликала його. Отож 2016 року підписав контракт із ЗСУ та був прийнятий
на військову службу у ПП В0849 на посаду кулеметника 72-ї окремої гвардійської
механізованої бригади Оперативного командування "Північ" Сухопутних військ ЗСУ в місті Біла Церква на Київщині. Військовий
вишкіл захисник проходив на полігоні "Широкий лан". Воїн брав участь в антитерористичних операціях та бойових діях на Сході
України.
Загинув Роман 4 березня 2017 року під час обстрілу на позиції ЗСУ з боку незаконних
збройних формувань в районі водосховища на ВОП 72261, отримавши смертельне
поранення, несумісне з життям.
Із усіма почестями Героя поховали в Обухові на кладовищі "Польок". У невтішному горі залишилися батьки,
дружина Людмила та син Артем 2013 року народження.
Людмила з Романом познайомилися в Києві на Оболоні, разом працювали в магазині.
Він був гарним молодим чоловіком, який не міг не сподобатися. Почали
зустрічатися, згодом познайомилися з батьками. Часто їздили до бабусі Романа в
село Макарівку, де допомагали по господарству своїм рідним:
Роман завжди був енергійним, непосидючим, на все мав свою власну думку. Пізніше ми відгуляли весілля, а в березні 2013 року в нас народився син. Памʼятаю, наче сьогодні, приїздив з моїми батьками забирати нас з пологового будинку з букетом квітів. Батьком для сина він був турботливим. Син хоча і не багато памʼятає, але згадує з теплотою і любовʼю свого папу. Сумно і боляче усвідомлювати, що більше ніколи його не побачимо, не поговоримо. Згадуємо Рому лише з найтеплішими спогадами, хай спочиває з миром наш Герой.
Один із побратимів Романа Роман Яременко написав листа батькам загиблого воїна:
Ми познайомилися з ним в АТО. Прослужили разом приблизно три місяці на одній позиції. Я знав його другом і товаришем, яких світ не бачив: у нього завжди можна було попросити пораду, завжди переживав і прикривав під час бою. Ми були гарними друзями і товаришами по службі. Ми були "братами по зброї", а це у військовій службі багато значить. Але настав день, коли ми держали оборону (відбивались від противника). Роман був кулеметником. Після бою ми всі сходилися в одне місце, де обговорювали подальші дії, але Рома не прийшов... Ми почали його шукати і знайшли лежачим на підлозі. Я перевірив пульс і мені здалося, що він був. Ми витягли його на рівну поверхню з криками: "Викликайте швидку!", ( була ніч – темно), я почав робити штучне дихання, це продовжувалося 10 хвилин. Я не міг повірити, що його не стало. Він загинув Героєм... Багато чому мене навчив, чого я ніколи не забуду... Досі не вірю в це... Часом здається, що зайду в будинок, а він на кухні варить каву...
Роман написав побратимові вірш, прикріплюємо його нижче.
Ромчик був гарним другом, рішучим та різностороннім, не лякався нікої роботи, любив жартувати, мріяв про власний бізнес, завжди йшов на допомогу, любив пригоди та був цікавий для людей своєю харизмою.За відмінну службу Романа Кияницю неодноразово відзначало військове керівництво:
- Медаллю "За хоробрість в бою";
- Відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції";
- Медаллю "За оборону Рідної Держави";
- Почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ ЗСУ "За службу".
- Указом Президента України від 11 жовтня 2017 року "За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку"
- Орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно);
- Почесний громадянин міста Обухова з 2017 року ( посмертно).
Вічна і вдячна пам’ять Герою! Щирі співчуття родині, близьким та друзям.
