Київщина пам'ятає: бійці 72-ої ОМБР ім. Чорних запорожців Олександр Василенко та Павло Пушняк

Вони від самого початку війни боролися за правду та справедливість, і загинули в один день, пліч-о-пліч відстоюючи цілісність Батьківщини. Так Київщина в одну мить втратила ще двох вірних синів, яким не байдужа була доля власної країни

Того дня вони в черговий раз боролись за незалежність України. Проте той бій виявився останнім. Незабаром у Книзі пам'яті загиблих про обох напишуть такі слова: "Обставини загибелі: загинув 6 серпня 2014р. від численних осколкових поранень близько 6.30 ранку поблизу села Дякове, Антрацитівського району, Луганської області під час артилерійського обстрілу військами РФ. Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014р., "за особисту мужність і героїзм, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно)".

Олександр Васильович Василенко народився 25 травня 1982 року в селі Медвин, Богуславського району.  Дитинство хлопця пройшло в цьому ж селі: спочатку відвідував Медвинський дитячий садочок, а у 1988-1999 роках – навчався в Медвинській школі. По закінченні вступив в НУБіП України та здобув спеціальність електрика, отримавши диплом "з відзнакою".

У квітні 2001 року хлопця призвали до лав Української армії. Службу завершує у листопаді 2002 року і молодий, активний, прагне працювати за фахом з перспективою кар'єрного росту, тому їде підкорювати столицю. А у 2009 році в Олександра народжується довгоочікувана донечка Софійка.

Майбутнього героя завжди хвилювала доля Батьківщини, тому, як тільки розпочалася Революція Гідності, Олександр відразу став активним її учасником.

У березні 2014-го чоловіка призвали на перепідготовку в Білоцерківську військову частину. Він підписав контракт та був зарахований в 72-гу бригаду, в якій служив старшим навідником реактивної артилерійської установки БМ-21 град.

Незламний духом, завжди говорив рідним та друзям, що все гаразд. Про те, як хотілось їсти чи, як доводилось збирати дощову воду в плащ-палатку для того, щоб попити, про ноги, які в окопах по коліна у воді, - мовчав. Не раз рятувався від обстрілів та пожежі, не падав духом і завжди говорив: "Ми їм покажемо!".

Олександр дуже радів волонтерській допомозі з рідного села, але найбільше – малюнкам донечки та листу з її словами: "Ми тебе чекаємо, повертайся!". Відповів та пообіцяв: "Я повернусь, як тільки навчимо хлопців, які нас змінять, того, що знаємо ми. Без цих знань їх відразу знищать". Йому залишалося чотири дні до ротації та обіцянки так і не зміг дотримати…

Бійця поховали в рідному селі. Силами Медвинської громади та самооборони на честь Олександра Василенка було встановлено пам'ятну дошку на будівлі школи. А також перейменовано вулицю та переулок Леніна на вулицю та переулок Олександра Василенка.

Пушняк Павло Анатолійович народився 21 лютого 1978 року у місті Богуслав. У 1996 році закінчив Богуславську загально-освітню школу №2. І мешкав у Голосіївському районі  міста Київ.

Він також з перших днів буремних подій 2014 року не міг залишатися осторонь і був активним учасником Євромайдану.  Пізніше був призваний Миронівсько-Богуславським ОМВК і був призначений водієм-електриком 72-ої бригади. Та доля виявилася невблаганною – Павло прослужив лише півроку.

Військового поховали у Богуславі. Та він завжди житиме у нашій пам'яті, у серцях рідних та близьких, буде гордістю для сина та прикладом для інших чоловіків.

В жовтні 2014 року у Богуславській ЗОШ №2 було урочисто відкрито меморіальну дошку пам'яті Павла Анатолійовича Пушняка.