Київщина пам'ятає: боєць 1-го резервного батальйону Північного ОТО НГУ Станіслав Зінчик

Сьогодні, 24 травня, минає 5 рік з дня смерті Зінчика Станіслава Михайловича - Героя, що відійшов у вічність, мужньо обороняючи наш із Вами мир

Він народився 22 вересня 1975 року в селі Гайшин Переяслав-Хмельницького району. Навчався у Гайшинській школі та в школі в сусідньому селі Гланишів, яку закінчив 1992 року. Після чого проходив службу в прикордонних військах ДПСУ у місті Чорноморськ (на той час – Іллічівськ) в Одеській області.

Після закінчення інституту з 2001 року працював вчителем української мови та літератури у середній загальноосвітній школі № 237 Дарницького району м. Києва, а потім у гімназії № 261. Мешкав з дружиною в селі Петропавлівське Бориспільського району. Дуже любив читати, захоплювався спортом – рафтингом, легкою атлетикою, плаванням, футболом. А також альпінізмом – у 2012 році підкорив вершину Ельбрус.

Був активним учасником Революції Гідності. У березні 2014 року пішов добровольцем у перший резервний батальйон Національної гвардії України. І служив на посаді стрільця. З 15 квітня брав участь в антитерористичній операції в районі захопленого терористами Слов'янська.

24 травня близький друг, начальник відділу фізичної культури та спорту Бориспільської районної державної адміністрації Микола Каськів згадував: "У Станіславові гармонійно поєднувалися найкращі людські риси. Він був скромним, уважним чоловіком, який мав надзвичайно велику силу духу. Це та людина, з якої потрібно брати приклад. Будучи в горах, Станіслав перший помічав те, що не могли помітити інші альпіністи. Він був сучасним філософом. Свій шлях Станіслав Зінчик обрав свідомо...".

Близько 17:00 на блокпост Нацгвардії на східній околиці міста, в районі перехрестя доріг на Красний Лиман і Краматорськ, було вчинено збройний напад. Бойове зіткнення тривало близько двох годин, окрім стрілецької зброї противник використовував міномети і гранатомети. В ході бою поряд зі Станіславом розірвалася граната, він прикрив собою товаришів та отримав осколкові поранення, несумісні з життям.

"Востаннє я з ним спілкувалася телефоном напередодні цієї злощасної трагедії. Слізно просила його повернутися додому. Та він заборонив мені плакати і сказав, що не відчуває небезпеки. Хоча голос у нього був стурбований. Казав: «Я не можу залишити своїх товаришів, аби в них не впав бойовий дух». Ось так, під кулі снайперів на Інститутській не потрапив, а від гранати терористів утекти не зміг. Я дуже щаслива, що жила з таким мужнім чоловіком, як Станіслав. Жалкую, що зовсім мало…", - говорить дружина загиблого.

27 травня Героя з почестями поховали на сільському цвинтарі рідного села Гайшин. Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). А також медаллю ВГО "Країна" "За визволення Слов'янська" (посмертно). В Гайшинському НВО "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – ДНЗ" встановлено меморіальну дошку на честь Станіслава Зінчика.