Командир "Бойового Братерства України" на Київщині Валерій Судика: Ми починали з вузького кола ветеранів

Валерій Судика

Про об’єднання ветеранів, спільну діяльність та цікаві проєкти "Моя Київщина" поспілкувалась з Валерієм Судикою, командиром полку "Бойове Братерство України" у Київській області

- Пане Валерію, із огляду на те, що Ви є командиром полку "Бойового Братерства України" у Київській області, напевно, маєте військовий досвід. Розкажіть про себе.

- Окрім того, що я є командиром полку "Бойове Братерство України" у Київській області, я також кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри генетики, розведення та селекції тварин Білоцерківського національного аграрного університету.

У 2014-2015 роках захищав територіальну цілісність та незалежність України на Сході нашої держави у складі 54-го окремого розвідувального батальйону (ОРБ). Тоді командиром батальйону був полковник Леонід Климчук, який наразі є головою нашої Спілки.

 - Тобто вступ до Спілки безпосередньо пов’язаний із тим, що Ви побували на війні?

- Коли у 2014 році розпочалася російська агресія,  я як викладач університету пішов до військкомату. Через 1-2 місяці все ж таки отримав повістку та пішов на війну. Там і познайомився із моїми друзями та зрозумів, що бойова дружба зовсім не така, як тут. Тобто, коли я в 40 років пішов на війну, у мене було багато друзів, але коли повернувся з АТО, то зрозумів, що ми відрізняємося. А ті люди, із якими я дружив та просто товаришував під час бойових дій, залишилися друзями до сих пір.

Пам’ятаю, як на День розвідника ми з побратимами зібралися в Києві та подумали, що нам треба якось об’єднатися. Спочатку об’єднатися хотіло тільки вузьке коло наших воїнів, але про нас дізналися інші й також захотіли долучитися.

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про ГС "Всеукраїнське військово-цивільне об’єднання "Бойове Братерство України" та її місію.

- Спілка "Бойове Братерство України" була заснована 12 вересня 2019 року й існує вже 2 роки. Нашому полку Київської області, який розташований у Білій Церкві, незабаром виповниться 1 рік.  На етапі створення Спілка налічувала декілька чоловік із нашого 54-го ОРБ. Мета – побудова вільної та справедливої держави через відновлення соціальної справедливості та встановлення миру, що наразі є дуже актуальним. Президентом нашої спілки є Павло Жебрівський, який також служив із нами сержантом 54-го ОРБ у 2014-2015 роках.

- У чому безпосередньо полягає діяльність ГС "Бойове братерство України"? Які проєкти втілюєте в життя?

 - Наша спілка має 7 проєктів, над якими працює. Перший із них – "Батьківське серце". Ми почали вручати кулони діткам, батьки яких загинули в АТО чи ООС, або загинули від ускладнень після повернення з війни. Це серійний кулон у вигляді серця, обрамлений вінками. Унизу є крапля крові з дорогоцінного металу, а на тильній стороні викарбовується ПІБ батька, який загинув. 

Загалом ми урочисто вручили вже більше 7 тисяч кулонів по всій Україні. Ми збираємо дані про дітей у Київській області, і станом на сьогодні маємо список із 318 дітей. Більшість із них уже отримала кулон. Другим етапом є – "Хресний побратим": кожного воїна нашої спілки закріплюємо за дітьми,які втратили батька на війні. Цих дітей ми будемо підтримувати до 16 років, а саме: вітати з Днем народження, запрошувати на футбол, риболовлю та інше дозвілля. На третьому етапі цього проєкту ми будемо розширювати Книгу пам’яті. Вона в нас є, але ми її хочемо, щоб вона містила більш детальну інформацію про кожного воїна, містила фото з його дитинства, розповіді про хобі та багато іншого. Країна повинна знати своїх героїв!

Другим проєктом є національне патріотичне виховання, а точніше "Утвердження національної ідентичності та формування єдиної української політичної нації". У школах є військо-патріотична година, де ми беремо безпосередню участь. Зокрема, організовуємо учням зустріч із військовими, які привозять навчальну зброю. Керує цим проєктом наш офіцер та генерал, доктор наук, професор Володимир Курдюк. Наша мета – донести дітям національно-патріотичні ідеї, усвідомлення того, що вони є українцями та що є Україна, яку треба боронити.

Третім проєктом є "Адаптація та медико-психологічна реабілітація учасників бойових дій та їх сімей". У нас є психологи та професори, які займаються цим питанням. Коли приходиш з війни, дуже важко адаптуватися до нормального життя. Я сам, коли прийшов із війни, чесно кажучи не думав, що буде так важко. Когось лікує сім’я, а когось робота, а хтось не може сам із цим впоратись. Тому в нас є спеціалісти-психологи, які можуть допомогти витягти людину з тієї безодні, а саме війни, яку вона пройшла.

Четвертий та п’ятий проєкт – це "Утвердження справедливості" та "Воїни до влади", які ми тільки починаємо розвивати.

Шостий  проєкт – "Український куркуль", яким ми хочемо об’єднати середній та малий бізнес для допомоги в юридичному захисті тощо. До речі, у нас є партнерські договори із деякими фермерами, із власниками окремих підприємств, яких ми, згідно з меморандумом, повинні захищати юридично.

Останній проєкт – "Толока ББУ",, що передбачає висадку дерев. Наприклад, у Білій Церкві (у парку Слави) ми не лише висаджували дуби та кущі, а й допомагали прибирати територію. Також здійснювали підрядні роботи на Острові Дитинства. У цьому напрямку з нашою владою встановлена тісна співпраця. Загалом за кожним із проєктів, про які ми говорили, закріплена окрема відповідальна людина.

- Ви зазначили, що Спілці допомагає бізнес. Це меценати місцевого рівня ?

- Не тільки місцевого. Виникають різні ситуації, наприклад, із рейдерськими захопленнями тощо. Ми допомагаємо бізнесменам ці проблеми вирішувати юридично, оскільки в нас є для цього юристи. Згодом цей бізнес бере участь у втіленні наших проєктів. 

Наприклад, у Сумській області є фермер, який уклав із нами партнерський договір. Улітку він за власні кошти відправив до літнього табору дітей, батьки яких загинули на війні. Також, коли ми в Києві вручали діткам кулони, один із присутніх меценатів організував відпочинок 13 дітям разом із мамами. Ця допомога йде не нам, а діткам, бізнесу, партнерам. Ми живемо лише завдяки своїм внескам, оскільки є неприбутковою організацією.

- Чи допомагають закордонні меценати або ж українська діаспора?

- Так. Одна українська закордонна діаспора запропонувала допомогу у вигляді подарунків нашим діткам до Дня Святого Миколая. Це в нас уперше. А взагалі ми допомагаємо діткам своїми силами.

- Хто і на яких засадах може долучитися до ГС "Бойове братерство України"?

- Серед учасників нашої спілки 40% тих, хто воював, 60 % – пересічні громадяни. До Спілки може долучитися будь-хто. Це люди, які мають ідею, які хочуть розвивати нашу державу, які є патріотами. На мою думку, патріот – це не тільки та людина, що воювала, а й та, яка платить внески, військові збори тощо. Це стосується й волонтерства. У 2014 році було дуже скрутно й уся робота була на плечах саме волонтерів. Ми дуже раділи, коли до нас на фронт приїздили волонтери, які привозили нам тепловізори та багато іншого. Але особливо ми раділи смаколикам та листам від дітей. Декілька листів я навіть тримав за бронежилетом біля самого серця.

У нас є деякі правила: потрібно мати свою форму, щоб відрізнятися від інших; треба платити внески в розмірі 100 грн щомісяця і, звісно, працювати. У Київській області наша спілка налічує більше 100 чоловік. До карантину ми їздили до Житомирської області – так званої столиці нашого братерства, де відбувалася посвята нових учасників Спілки. Новачок повинен виголосити клятву, щоб отримати посвідчення. Потім він може приступати до роботи.

- Як відомо, у вашій Спілці багато знаних на Київщині людей, зокрема освітян. Розкажіть хто вони…

- У нас, дійсно, є люди, які працюють у закладах освіти. Приміром, я працюю в БНАУ, мій колега також працює викладачем, і ми допомагаємо воїнам, які прийшли з АТО та ООС вступити до нашого університету. За останні 5 років ми з колегою допомогли 30-ти воїнам вступити до цього навчального закладу. Протягом п’яти років ми їх консультуємо, куруємо та корегуємо процес їхнього навчання. Хлопці, у яких, до речі, скоро випускний, дуже вдячні нам за допомогу. Якби була така можливість, я увесь батальйон забрав би до себе. Варто відзначити, що в нашому університеті до учасників бойових дій чудово ставляться. Якщо їм потрібна допомога, люди обов’язково її нададуть.

- Ви вже згадували про "Адаптацію та медико-психологічну реабілітацію учасників бойових дій та їх сімей". І все ж, чи багато ситуацій, коли хлопці не впоралися та не змогли адаптуватися після війни?

- Звісно, такі ситуації є. Найчастіше після повернення з війни хлопці беруться за чарку. У багатьох починаються якісь проблеми в сім’ї, деякі навіть розлучаються. До речі, у мене дуже багато знайомих, що розлучилися після війни. Я розумію, що не завжди вони в цьому не винні: десь дружина не витримала або щось інше спонукало до цього. Особисто мені потрібен був рік, щоб прийти до тями. У цьому мені допомогла сім’я, але декому ні. Ті, хто розлучилися, зараз мають дуже багато проблем і не знають, що будуть робити далі. Для цього і є психологи, які їм мають у цьому допомогти.

- Із Вашого досвіду, чи є проблеми з пільгами в учасників бойових дій? 

- Згідно із законодавством, держава повинна надати посвідчення УБД людині, що воювала. Якщо цього не стається, ми можемо допомогти юридично. Як я вже казав, у нас є хороші юристи, які допомагають хлопцям оформити пільги. Але ми не через ці пільги та не через землю поїхали воювати. Я навіть не думав, що таке пропонуватимуть. Навіть у маршрутці, коли я їжджу й забуваю взяти УБД, то плачу 8 грн як звичайна людина. Ми допомагаємо хлопцям тим, що вони беруть участь у наших проєктах, забезпечуємо їм зайнятість, підставляємо своє плече. На жаль, ми не можемо їм допомагати матеріально.

- Чи є співпраця з міською владою, і чи допомагає вона хоч чимось?

- Я хотів би подякувати нашій міській владі, особливо меру Геннадію Дикому за допомогу та співпрацю, про що, власне, у нас і підписаний меморандум. Ми співпрацюємо із низкою відділів міської ради, зокрема з благоустроєм, освітою. Нам ніколи ні в чому не відмовляють і завжди йдуть на зустріч. Для нас це дуже важливо, що люди розуміють, що ми робимо, а ми розуміємо, що роблять вони. Ця співпраця однозначно приведе до більш конкретних результатів.