Лікарям довіряють, але лікування стає випробуванням: що показало опитування та як змінюється медицина Київщини

Медицина в Україні

Майже 64% опитаних українців довіряють лікарям, однак якістю та доступністю медичних послуг задоволені менш ніж половина. Найбільшою проблемою люди називають нестачу медиків. На тлі війни, відключень електроенергії та зростання потреби в реабілітації ці результати набувають особливого значення. Що показало нове соціологічне дослідження та як загальноукраїнські проблеми проявляються на Київщині?

У листопаді компанія Active Group на замовлення Інституту української політики провела дослідження «Медицина в Україні: доступність, довіра, фінансування». Його результати виявили цікаву суперечність: українці переважно довіряють лікарям, але значно стриманіше оцінюють можливість отримати необхідну допомогу.

І це зрозуміло. Сьогодні лікарням доводиться працювати в умовах війни, забезпечувати безперервне лікування під час відключень світла й водночас знаходити ресурси для розвитку. Пацієнтів же насамперед хвилює, чи зможуть вони вчасно потрапити до лікаря і скільки коштуватиме лікування.

Лікарям довіряють, але їх бракує. Що відбувається на Київщині?

За результатами опитування, 63,8% респондентів довіряють лікарям. Водночас якістю та доступністю медичних послуг у своєму населеному пункті задоволені лише 48,3%.    

Найчастіше згадувана проблема — нестача кваліфікованих медиків. На неї звернули увагу 34,3% учасників дослідження. Ще 23,2% скаржаться на довгі черги та труднощі із записом до лікаря.

За цими цифрами стоїть проблема, добре знайома й медичним закладам Київщини. Наприкінці жовтня 2026 року директорка Київської обласної дитячої лікарні Катерина Савінова в інтерв'ю «Моя Київщина» розповіла про кадрові труднощі закладу. Особливо відчутною є нестача середнього медичного персоналу.

За словами керівниці, обласним лікарням складно конкурувати зі столичними за рівнем оплати праці. Частина фахівців виїжджає за кордон через безпекову ситуацію, а залучення нових працівників залишається непростим завданням.

Самі українці, згідно з опитуванням, питання оплати праці лікарів також вважають важливим: 83,1% опитаних підтримують, щоб  зарплати лікарів на рівні, вищому за середній по країні.

Безоплатна медицина: чому пацієнтам усе одно доводиться платити?

Ще одна проблема, яку виявило дослідження, — додаткові витрати на лікування. Майже кожен четвертий опитаний (24,3%) назвав необхідність самостійно купувати ліки та витратні матеріали однією з головних труднощів у лікарнях. Питання особливо гостре для сімей, які вже витрачають значну частину бюджету на повсякденні потреби.

При цьому навіть послуги, які держава гарантує безоплатно, не завжди вдається отримати безперешкодно. До прикладу, у липні 2026 року Національна служба здоров'я України повідомила про результати аналізу звернень пацієнтів щодо комп'ютерної томографії. Протягом 2025–2026 років до служби надійшли 72 звернення, пов'язані з отриманням цієї послуги. Серед них були скарги на вимагання грошей за безоплатне обстеження, відмови в наданні послуги та труднощі із записом. Ця кількість звернень не показує загального масштабу проблеми, але підтверджує, що пацієнти стикаються з перешкодами навіть тоді, коли мають право на безоплатну допомогу.

Війна змінила потреби пацієнтів. Чи встигає за ними медицина?

Окремої уваги заслуговують дитяча медицина та реабілітація. За результатами опитування, 31,9% респондентів сумніваються, що дитина може отримати якісну медичну допомогу в лікарні.

Тим часом на Київщині медичні заклади попри усі виклики розширюють можливості лікування дітей. Зокрема, Київська обласна дитяча лікарня у 2026 році отримала нове обладнання для складних хірургічних втручань від уряду Німеччини. У закладі розвивають допомогу дітям із тяжкими захворюваннями та послуги з підтримки психічного здоров'я.

Водночас лікарня змушена враховувати воєнні ризики. Там встановили генератори, сонячні панелі й акумуляторні системи, щоб забезпечувати роботу критично важливих відділень під час відключень електроенергії.

Сьогодні якість лікування залежить також від того, чи може лікарня працювати автономно та забезпечувати безпеку пацієнтів під час повітряних тривог.

Ще один виклик — зростання потреби в реабілітації.

31% опитаних повідомили, що вони або їхні близькі потребували реабілітаційної чи психологічної допомоги. Проте не всі змогли її отримати, зокрема через відсутність відповідних послуг поблизу.

Цю проблему підтверджують і результати аналізу реабілітаційної системи Київщини, Чернігівщини та Києва, оприлюднені МОЗ у квітні 2026 року.

Серед виявлених труднощів — недостатня доступність реабілітаційних послуг у громадах, транспортні проблеми та нестача спеціалістів. Для людини після поранення, інсульту чи тяжкої хвороби дорога до реабілітаційного центру може стати серйозною перешкодою. Особливо якщо відновлення потребує регулярних занять. Водночас на Київщині є і позитивні моменти.

У червні 2026 року в Білій Церкві відкрили відділення фізичної та медичної реабілітації для дітей. А в липні нове відділення стаціонарної реабілітації запрацювало у Васильківській багатопрофільній лікарні. Воно розраховане на одночасне перебування 20 пацієнтів із перспективою збільшення кількості місць до 30.

Це конкретні зміни, які можуть наблизити допомогу до мешканців громад.

Хто має відповідати за зміни та де брати гроші?

Покращення медицини потребує коштів. Але де їх взяти? Найчастіше опитані пропонують залучати міжнародні гранти та допомогу донорів (45,1%). Ще 39,8% підтримують спрямування частини акцизів на тютюн, алкоголь і солодкі напої на охорону здоров’я. Водночас 38% вважають, що витрати лікарень мають бути більш відкритими для громадськості.

Ці відповіді свідчать, що українців хвилює не тільки обсяг фінансування, а й те, наскільки ефективно використовують наявні кошти. Адже навіть збільшення медичних бюджетів не гарантує покращення послуг, якщо гроші витрачають нераціонально.

А хто має відповідати за якість медичної допомоги?

Найбільше респондентів покладають відповідальність на уряд і Міністерство охорони здоров’я (58,5%), керівників лікарень (54,9%) та лікарів (50,9%). Проте особисто долучатися до громадського нагляду за медициною готові 39,9% опитаних, тоді як 46,8% не виявили такої готовності. Отже, суспільний запит на відповідальність і прозорість є, але бажання самостійно контролювати роботу медичних закладів значно стриманіше. Це порушує важливе питання для місцевих громад: чи достатньо мешканці знають про використання коштів у своїх лікарнях та можливості впливати на рішення?

Що далі?

Результати дослідження оголюють головну суперечність української медицини: люди довіряють лікарям, однак часто залишаються незадоволеними умовами, в яких отримують допомогу. На прикладі Київщини бачимо, що медична система поступово змінюється: відкриваються реабілітаційні відділення, лікарні отримують нове обладнання, розширюють перелік послуг. Водночас нестача медиків, черги та додаткові витрати пацієнтів залишаються проблемами, які неможливо розв'язати самими лише закупівлями чи збільшенням фінансування.

Опитування виявило й іншу суперечність: українці очікують від держави та керівництва лікарень більшої відповідальності, проте менше половини готові особисто долучатися до громадського контролю. А без прозорості та уваги до того, як використовують кошти, навіть потрібні зміни ризикують залишитися малопомітними для пацієнтів.

Зрештою, справжнім показником успішності медичних змін має стати повсякденний досвід людей. Чи може житель невеликого села отримати консультацію потрібного лікаря без поїздки за десятки кілометрів? Чи доступна реабілітація тим, хто її потребує? Чи справді гарантоване державою лікування є безоплатним?

Саме відповіді на ці запитання покажуть, наскільки медична система відповідає потребам українців. Адже довіра до лікарів уже є. Тепер важливо, щоб її підкріплювала доступна та якісна медична допомога.

Довідка. Соціологічне дослідження «Медицина в Україні: доступність, довіра, фінансування» проведене компанією Active Group на замовлення Інституту української політики 7 листопада 2026 року. Метод — онлайн-опитування на платформі SunFlower Sociology. Вибірка — 1000 респондентів. Заявлена похибка — ±3%. Результати опитування є загальноукраїнськими та не відображають окремої статистики Київської о